Україна готується та незабаром розпочне виконувати умови перехідного періоду членства в СОТ. Важко передбачити, як проходитиме цей період і чи перебування в міжнародній торговельній організації стимулюватиме розвиток виноградарства і виноробства, чи, навпаки, призведе до занепаду галузі з тієї причини, що фахівці не інформовані про умови перехідного періоду.

Виноградарство і виноробство на півдні України та в деяких районах Закарпаття завжди було однією з важливих галузей агропромислового комплексу. Виноградарство мало незначну питому вагу в площі сільськогосподарських угідь — від 0,9 до 4,4% — і разом з тим приносило 15—20% прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції. Продукція виноградарства і виноробства має виняткове значення для підвищення якісного рівня життя людини.

Сьогодні стан галузі такий, що саме час казати про відродження виноградарства в Україні. Майже втричі зменшилися площі виноградників. Урожайність виноградних насаджень у двічі-тричі нижча, ніж та, яку забезпечує природна родючість грунту та потенційні можливості рослини. Майже цілком зруйнована мережа виноградних розсадників: із 66 розсадників в 1981 р. сьогодні продуктивно працюють близько десяти. Тому навіть ті незначні кошти, які держава чи підприємець витрачають на закладання площ виноградних насаджень, ідуть на закупівлю імпортних саджанців, що, як показав багаторічний досвід, не забезпечують створення продуктивних, адаптованих до місцевих умов виноградників, сприяють поширенню нових захворювань. Продовжує розквітати фальсифікація у виноробній галузі. Вступ України до СОТ з таким станом справ у виноградарстві і виноробстві та передбачуваною жорсткою конкуренцією, цілком можливо, призведе до втрати галузі як такої, і це серйозно занепокоїть.

На нашу думку, потрібно в повній мірі використати умови перехідного періоду для пом’якшення адаптації розвитку галузі в нових умовах ринку винограду і вина. Питань, що потребують вирішення, дуже багато: від змін законодавчої та нормативної бази до змін психології товаровиробника згідно з вимогами СОТ. Звернімо увагу на стратегічно найважливіші.

Передусім потрібні розробка та прийняття концепції розвитку виноградарства і виноробства держави, створення на базі цієї концепції науково обгрунтованих довгострокових програм розвитку розсадництва, виноградарства і виноробства із врахуванням вимог СОТ. На жаль, розмови з цього приводу, які тривають не один рік, пропозиції наукових установ не завершилися конкретними постановами, багато часу втрачено. Треба уточнити загальні площі виноградників на перспективу із врахуванням нових форм власності і, відповідно, щорічні обсяги виробництва садивного матеріалу, валовий збір ягід столових і технічних сортів. На підставі ампелоекологічної оцінки земель уточнити сорторайонування і спеціалізацію районів розміщення виноградарства і виноробства, виділити мікрозони для виробництва вин вищих категорій якості — вин контрольованих найменувань за походженням. До відома: останній перегляд і затвердження сорторайонування винограду в Україні був майже півстоліття тому, і останніми роками крім розмов вирішення цього питання не зрушило з місця.

Необхідно невідкладно змінити практику проектування закладення нових виноградників і виконувати проектування на основі кількісного та якісного врахування екологічних чинників території і зональних технологій вирощування винограду і використання комп’ютерних технологій, з фаховим забезпеченням ведення нових насаджень, доручити провідним науково-дослідним установам галузі в обов’язковому порядку проводити експертизу проектів створення нових насаджень і формування зон виробництва виноробної продукції.

Багаторічний досвід свідчить, що створювати нові та реконструювати старі виноградники доцільно тільки на власній розсадницькій базі, з використанням сортів і клонів, адаптованих до місцевих умов, з мінімальним використанням імпортованого садивного матеріалу і тільки тих сортів і клонів, які пройшли випробування в конкретному регіоні. А для цього необхідно закладати спеціальні базові маточники в умовах краплинного та комбінованого зрошення, а також впровадити прогресивні засоби зберігання чубуків та саджанців, режими стратифікації щеп, широко використовувати біологічні добавки та полімерні матеріали (плівки та контейнери) під час вирощування саджанців у шкілці.

З метою якомога швидшого переведення виноградного розсадництва на вирощування сертифікованого садивного матеріалу вищих селекційних категорій якості потрібно розробити і впровадити систему економічного стимулювання і державної підтримки розсадників, укріплення матеріально-технічної бази розсадницьких господарств, організувати серійний випуск засобів механізації для виноградного розсадництва — від нарізування, калібрування та осліплення чубуків, виготовлення щеп до догляду за рослинами в шкілці, викопування саджанців, які можуть у 2—2,5 разу знизити витрати праці за виробництвом садивного матеріалу.

У сфері технологій вирощування насаджень доцільно широко впровадити в практику зональні адаптивні технології закладення і догляду за виноградниками, що базуються на систематичному моніторингу агроекологічного середовища та забезпечуватимуть вимоги міжнародного співтовариства до якості сировини. Настав час переорієнтувати виноградарів на розвиток не «на виробництво», а «на ринок».

Одним з пріоритетів сучасного вітчизняного виноградарства, який сприятиме успішному конкуруванню в умовах міжнародного ринку, є вирощування екологічно чистої продукції. Відповідно, слід невідкладно ввести державний екологічний контроль за станом грунтів і продукції виноградарства, а також виділити зони і розробити технології виробництва продукції для дитячого і дієтичного харчування, відновити матеріально-технічну базу для виробництва столового винограду для споживання у свіжому вигляді і сировини для задоволення потреб консервної промисловості.

Потрібно переглянути та забезпечити здійснення виваженої сортової політики, забезпечивши перехід галузі на закладення насаджень винятково кращими клонами районованих сортів. Основу районованого сортименту винограду повинні скласти високопродуктивні і високоякісні європейські столові і технічні сорти. Для створення страхового фонду доцільно питому вагу стійких технічних сортів довести залежно від регіону до 15—20% від загальної площі насаджень, а столових високоврожайних, великоплідних сортів нової селекції — до 50% загальної площі закладання насаджень, обумовивши перелік таких сортів міжнародним законодавством.

В місцях курортних та приморських зон значні площі (до 30% від загальної площі столових сортів) необхідно відвести сортам дуже раннього та раннього термінів достигання. При цьому варто налагодити виробництво необхідної тари для збирання і реалізації столового винограду, розширити мережу холодильників для короткотермінового та тривалого зберігання.

Однією з найважливіших умов подальшого розвитку виноградарства є удосконалення організації виробництва в господарствах різних форм власності. Поряд з концентрацією товарного виробництва в крупних інтегрованих підприємствах ефективне господарювання можуть забезпечити фермерські господарства та їх об’єднання, що спеціалізуються на виробництві винограду. Розвиток виноградарських фермерських господарств потребує наявності розвиненої загальнодержавної системи економіко-правового забезпечення без створення громіздких господарсько-адміністративних управлінських надбудов.

Для збереження цілісності галузі необхідні створення і апробація системи форм господарювання у вигляді виробничої і збутової кооперації, як це поширено в розвинених виноградарських країнах світу.

Важливим напрямом розвитку галузі може і має стати створення власних сировинних баз виноробними підприємствами вторинного циклу на основі довгострокової оренди землі.

Складні питання потрібно буде вирішувати вітчизняним виноробам. Столові вина України зі своїми якісними показниками можуть конкурувати на світовому ринку. Але існує проблема підвищення стабільності, збільшення нормативних термінів зберігання. Традиційні для українського ринку кріплені вина на європейському ринку знайдуть мале розповсюдження, для європейського споживача такі вина незвичні. Виникнуть труднощі і з погодженням назв та маркуванням вин (типу «шампанське», херес, портвейн тощо).

На світовому ринку вина пропозиції виробників перевищують попит. Такий стан спостерігається і в Україні. Передбачуване домовленістю вступу до СОТ зменшення митних тарифів може призвести до істотної експансії на український ринок імпортованої винопродукції, що створить реальні труднощі вітчизняним виноробам. Без сумніву, що невідкладними повинні бути заходи щодо захисту вітчизняного ринку вина (митні квоти, критичні розміри імпорту, тощо).

Безперечно, виконати ці та інші заходи із виведення виноградарства з кризового стану та перебудови до економічних відносин СОТ неможливо без внесення змін і доповнень існуючої, а можливо, і створення нової законодавчої і нормативно-правової бази галузі, адаптувати таку базу до аналогічної світового співтовариства. Зокрема, на наш погляд, потрібно внести зміни до Закону України «Про виноград і виноградне вино» а саме: включити нові статті про виноградний садивний матеріал, його категорії і вимоги до закладання нових виноградників виключно сертифікованим садивним матеріалом вищих селекційних категорій; доцільно законодавчо стимулювати і підтримувати вітчизняних виробників садивного матеріалу винограду вищих категорій якості; про введення кадастру виноградних насаджень, обов’язкове ліцензування та декларування; про обов’язкову експертизу науковими установами проектів закладання нових виноградників; про реєстрацію нових клонів сортів винограду; про категорії виноробної продукції та відповідності її вимогам СОТ та багато інших.

Після прийняття змін і доповнень до Закону України «Про виноград та виноградне вино» розробити і затвердити низку підзаконних актів і адаптувати ці акти до нормативно-правової бази світового співтовариства. Саме затримка з розробкою і прийняттям пакета підзаконних актів до закону не дозволяє виробникам реалізувати в умовах ринкової економіки властивий йому економіко-правовий ресурс. Треба завжди пам’ятати, що світовий ринок з величезною повагою відноситься до нормативних документів, стандартів, ретельно їх дотримується.

Організація впровадження державної політики розвитку галузі в нашій країні не витримує критики через відсутність єдиної, дієвої та фахової управлінської вертикалі. Доцільно за прикладом виноградо-виноробних країн світу створити Національний комітет з виноградарства і виноробства, як консультаційно-дорадчий орган при Кабміні України, до складу якого увійшли б представники Мінагрополітики, Мінекономіки, провідні науковці галузі, знані виробники винограду і вина. Рекомендації Національного комітету повинні обов’язково враховуватися керівними органами держави при прийнятті рішень з розвитку галузі.

Як бачимо, тільки перелік основних питань, які потребують вирішення із позначкою «невідкладно», — дуже об’ємний. Сьогодні ще не все втрачено. Є знані та висококваліфіковані науковці, фахівці в галузі виноградарства і виноробства, є перспективні доробки, збереглася науково-технічна база. Потрібні тільки невідкладні науково обґрунтовані урядові рішення та дієва допомога і контроль в їх виконанні. За уважного розгляду кожної позиції можна стверджувати, що істотні доробки наукових установ та набутий виробничниками досвід в кожному конкретному випадку є. За наявності конкретної інформації про домовленості України із СОТ можна за досить короткий проміжок часу напрацювати пропозиції та нормативні документи, що значно полегшить виноградарям та виноробам перехід до ринкових умов СОТ.

В’ячеслав ВЛАСОВ, директор Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова», керівник НТП «Виноградарство» УААН.