90 років тому Севастопольська фортеця і головні сили Чорноморського флоту визнали Українську Народну Республіку

29 квітня 1918 року головні сили Чорноморського флоту Російської імперії в гирлі Дунаю, в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Очакові, Євпаторії, Феодосії і Керчі, а також Севастопольська фортеця підняли жовто-блакитні прапори й проголосили владу Української Народної Республіки в Причорноморському регіоні.

Тим подіям передувала досить драматична історія

Навесні 1917-го року в Севастополі була створена Українська чорноморська громада, потім — Чорноморський Український військовий комітет (УВК), Центрофлот та Рада військових і робітничих депутатів. Завдяки УВК було припинено революційну анархію, відновлено дисципліну. Першим головою колективного органу управління флотом — Центрофлоту — обрали представника УВК з лінкора «Воля» — Є. Шелестуна, а головою Севастопольської ради — члена Центральної Ради К. Величка. Проводили українську ідею на флоті не лише матроси з УВК, а й офіцери: начальник Севастопольської фортеці, герой Першої світової війни капітан І рангу М. Остроградський-Апостол; командир бригади лінкорів, колишній начштабу ЧФ віце-адмірал А. Покровський; начальник судової управи флоту полковник В. Богомолець; капітан-інженер Неклієвич; командир Підводної бригади контр-адмірал В. Клочковський; начальник флотського півекіпажу підполковник В. Савченко-Більський; лейтенант С. Шрамченко та інші.

До осені український рух на флоті став таким потужним, що командувач ЧФ контр-адмірал О. Нємітц 6 листопада закликав делегатів 1-го Загальнофлотського з’їзду підтримати Центральну Раду, а 23 листопада 1917 року запропонував їй взяти флот під свою юрисдикцію. Проте Центральна Рада не наважилася...

Тим часом Загальнофлотський з’їзд 9 листопада надіслав на захист Центральної Ради матроський загін (600 душ), який став основою окремого Морського куреня ім. Сагайдачного.

Ще 12 жовтня, за рішенням Центрофлоту, кораблі та установи Чорноморського флоту вперше підняли українські прапори та стеньгові сигнали «Хай живе вільна Україна!». А в Севастополі, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Євпаторії, Феодосії і Керчі пройшли велелюдні маніфестації під тим же гаслом.

Того самого вечора екіпаж есмінця «Завидний» відмовився спускати Український прапор. Ось заява екіпажу: «...ми, українці, дали слово твердо стояти на тому революційному шляху, на який ми ступили о 8-й годині 12 жовтня, на знак чого... не спустимо піднятий нами наш національний український прапор до тих пір, поки живе і існує міноносець «Завидний». Того ж дня підняв український прапор крейсер «Пам’ять Меркурія», а 22 листопада — один з найпотужніших кораблів флоту лінкор «Воля».

Для Севастополя і флоту нерішучість Центральної Ради обернулася трагедією.

Дуже політизували ситуацію на флоті ультиматум Леніна-Троцького Центральній Раді від 17 грудня та створення більшовицького уряду в Харкові. Але моряки-чорноморці не піддавались. Архівні телеграми з кораблів ЧФ, з Одеси і з Румунського фронту останніх тижнів 1917 року одностайно засуджують більшовицький переворот і підтримують Центральну Раду.

А Центральна Рада лише 22 грудня створила Генеральний секретаріат (міністерство) морських справ на чолі з Антоновичем. Уже 14 січня наступного року Центральна Рада схвалює «Тимчасовий закон про український державний флот». Однак, проголосивши ЧФ флотом Української Народної Республіки, Центральна Рада одночасно скасувала обов’язкову службу, запровадила добровільний принцип народної міліції.

Підписавши 9 лютого 1918 року мирний договір у Бресті з Центральними державами, УНР відмовилася від Криму і взагалі не ставила питання про флот. Та й закон про флот у Севастополі був оголошений лише 13 березня. Все це призвело до того, що матроси та унтер-офіцери з кораблів почали розходитися по домівках.

Згаяний час і помилки уряду УНР дали змогу більшовикам встановити свою владу в Криму.

Зміна уряду УНР призвела до нових помилок — в новому уряді В. Голубовича Міністерство морських справ скасовується!

Та попри урядову політику «Україна без Криму» військові міністри полковник Жуківський та генерал Греков намагаються взяти під контроль хоч частину Чорноморського узбережжя. Наказом по військовому відомству 27 березня 1918 року створюється район охорони Південно-Західної частини Чорного моря зі штабом в Одесі та формується Дунайська і Транспортна флотилії. Однак штаб в Одесі контролював Миколаїв і Херсон, а впливу на ситуацію в Севастополі не мав.

Ситуація змінилася з підходом німецько-австрійських і українських союзних військ до Криму. 18 квітня Запорозький корпус полковника Болбочана прорвав оборону більшовиків на Перекопі і через тиждень дійшов до Балаклави. Та наказ уряду змусив запорожців залишити Крим.

У цей час до Севастополя прибув комісар Центральної Ради Д. Сотник з інструкціями для командування флотом: флот підпорядковується УНР, німці флот не чіпають і до Севастополя не входять. Віце-адмірал М. Саблін 22 квітня 1918 року наказом по флоту оголосив: «всі судна, портове майно, що є у портах Криму, є власністю Української Народної Республіки. А тому наказую скрізь, де треба, підняти українські прапори».

Наступного дня Севастополь отримав вимогу Раднаркому РРФСР: організувати опір німецьким військам, кораблі відправити до Новоросійська, а ті, що не можуть вийти в море, разом з портовим майном — знищити.

Центрофлот розпочав безперервні засідання. Були різні думки: захищатися, вийти в море, евакуювати флот до Новоросійська чи підпорядкувати флот УНР. Командувач флоту Саблін та голова Центрофлоту Кнорус подали у відставку.

Ввечері 28 квітня до командувача німецьких військ у Криму генерала фон Коша прибула делегація Центрофлоту на чолі з контр-адміралом В. Клочковським. Фон Кош відмовився вести переговори з Центрофлотом як з «безвідповідальною організацією» і вимагав зустрічі з командувачем флоту та підтвердив, що наступ на Севастополь припиниться, якщо ЧФ визнає владу УНР.

29 квітня на дредноуті «Воля» відбулися екстрені збори представників кораблів та військових частин. Збори прийняли умови німецького генерала, передали владу командувати флотом від Центрофлоту контр-адміралу Сабліну і постановили підняти в фортеці та на кораблях українські прапори.

Після зборів М. Саблін о 15.00 на штабному кораблі лінкорі «Георгій Побєдоносець» підняв сигнал: «Вступив в командування Українським Чорноморським флотом», а через годину віддав наказ: «Флоту підняти Український прапор!». До Києва пішла телеграма: «Браття Київської Центральної Ради! Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що знаходиться в Севастополі, підняли український прапор. Контр-адмірал Саблін».

Одначе ввечері Саблін зустрівся з головою Воєнно-революційного комітету Гавеном і... погодився вивести кораблі до Новоросійська під Андріївським прапором. І розпорядився: «желающие уходить должны покинуть бухту до 12 часов ночи. После 12 выход будет закрыт и минирован».

До 2-ї години ночі в море вийшло 30 кораблів і суден флоту. В бухті під українськими прапорами лишилося 40 кораблів, 5 плавбаз, транспортна флотилія і 2 авіабригади. Останнім, хоч і з ваганнями, під вогнем німецьких батарей в море вийшов дредноут «Воля».

Німці розцінили втечу частини кораблів з Севастополя як брутальне порушення умов Брестського миру і тому відкрили по них вогонь з батарей, встановлених на Північній стороні.

Вранці 30 квітня в Київ пішла доповідь: ті, хто не хотів служити Україні, вийшли до Новоросійська, а в Севастополі лишилися сили Українського флоту. Тимчасово команду над ними обійняв начальник Севастопольської фортеці капітан І рангу М. Остроградський-Апостол. Розпочалося реальне будівництво українського державного флоту. Лінкор «Георгій Побєдоносєць» став його штабним кораблем.

Німці поставили нові умови: екіпажі оголосили тимчасово полоненими, штаб флоту мав формувати нові команди з добровольців на контрактній основі.

18 червня з Новоросійська до Севастополя під українськими прапорами повернулася ескадра з п’яти есмінців, гідрокрейсера «Імператор Траян», посильної яхти «Креста» та дредноута «Воля». З цих кораблів Остроградський створив українсько-кримську флотилію під командуванням контр-адмірала С. Бурлєя.

Ще в травні гетьман Скоропадський затвердив штати флоту, в червні флот склав присягу гетьману і Українській Державі. В липні було введено форму одягу Українського флоту. 18 липня 1918 року затверджено Військово-морський прапор Української Держави.

Улітку 1918 року флот відновив бойову потужність настільки, що головнокомандувач німецьких військ в Україні фельдмаршал Ейхгорн запропонував здійснити демонстраційний похід Українського флоту в Середземне море.

Тож Український державний флот на Чорному морі реально існував з 29 квітня до кінця листопада 1918 року, а його морська піхота у складі Дієвої Армії УНР — до кінця листопада 1921 року.

Діяльність флоту УНР стала історичною передумовою відродження національного флоту сьогодні. Тож 29 квітня для сучасних військових моряків України є датою, що стоїть в ряду славних історичних подій морської історії України: без 29 квітня 1918 року не відбулося б і 5 квітня 1992 року — коли в Севастополі й на Чорному морі знову постали Військово-Морські Сили України.

Севастополь.

Фото з архіву автора.