Настала 22-га річниця трагедії, що сколихнула все людство. Утім, казати, що воно зробило серйозні висновки, щоб не допустити подібного, мабуть, зарано. Та й Чорнобиль — це назавжди. Адже період напіврозпаду плутонію становить 24 тисячі років. Тож з цим потрібно жити і головне — контролювати. Як засвідчила практика, потрібно рятувати життя не тільки ліквідаторів, евакуйованих мешканців, а й тих хворих нащадків першого покоління, котрі народились у дітей, радіоактивно опромінених 1986 року. Про проблеми, з якими через понад два десятиліття стикаються українці, та шляхи їх подолання розмовляю з експертом Національної комісії з радіаційного захисту населення України, головою правління Благодійного фонду спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи, кандидатом біологічних наук Наталією ПРЕОБРАЖЕНСЬКОЮ.
— Багато хто вважає, що в українців синдром страху перед радіацією, якої насправді вже немає. Чи так це?
— Насправді замовчування з самих перших днів та брак правдивої інформації і породили той самий страх. Чи є він сьогодні? За 22 роки в Україні владні структури зробили все, щоб применшити вплив радіаційної небезпеки на свідомість пересічного громадянина. Часто-густо постраждалих людей вважають за якихось вимагателів солодкого життя для себе. А вони лише просять кошти на ліки, онкологічні операції тощо. Так, це страх. Але він не безпідставний. Та й радіація також нікуди не поділася. Адже в перші дні населення отримало свої дози через дихання, бо в повітря було викинуто коротко- та довгоживучі радіонукліди. Молоко було насичене радіоактивним йодом і населення його використовувало. Лікарі тим часом про таку небезпеку мовчали. Тож радіація є в організмі людини, якщо вона вживала їжу з вмістом радіоактивного цезію та стронцію. А вживали її всі. Радіонукліди відклалися в організмі. Радіоактивний цезій — у м’язах, радіоактивний стронцій — у кістках. Особливо це небезпечно для дітей, адже у них обмін речовин посилений, отже, і засвоєння швидше. Радіація також заховалася в грунт. Тепер вона потрапляє в рослини, які ми споживаємо. Тому сьогодні тисячам дітей проводять операції з приводу раку щитовидної залози. Це має насторожити державу. Та, на жаль, у Міністерстві охорони здоров’я навіть ліквідували відділ радіаційної безпеки та медичних проблем аварії на ЧАЕС.
— МАГАТЕ останнім часом наголошує, що атомна енергетика безпечна, а радіація в малих дозах не може зашкодити...
— Щодо малих доз радіації, то взагалі стосовно людського організму цей термін вживати не можна. Все, що понад природний фон, становить загрозу для людини.
— Що має робити держава Україна, щоб якомога швидше здолати біду? І чи повинна вона приставати на рекомендації міжнародних організацій, зокрема і МАГАТЕ та ООН, про повернення до життя 30-кілометрової зони тощо?
— Швидко здолати біду неможливо. Тут потрібне спільне прагнення всіх, хто має до цього стосунок. І, на мою думку, конче необхідно повернутися до організації окремого департаменту з усіх чорнобильських проблем, а не розпорошувати їх за остаточним принципом по різних міністерствах. Як то кажуть, де багато няньок, там дитя без голови.
Щодо 30-кілометрової зони. Я багато разів була і в зоні, і на ЧАЕС, і в Чорнобилі та Прип’яті. Зустрічалася з самоселами і дійшла висновку — не варто туди переселяти людей. Єдине, що можливе, це — використовувати землю для вирощування ріпака для біопалива. Але для цього треба найперше подбати про людей, які там працюватимуть. Приміром, оснастити агрегати герметичними кабінами тощо.
— Ви є головою Благодійного фонду спасіння дітей від Чорнобильської катастрофи. Усіляких фондів у нас чимало, але часто можна спостерігати, як на відпочинок і лікування їдуть далеко не уражені радіацією діти.
— Те, що є багато фондів, зокрема і чорнобильських, це добре. Кожен займається своїм профілем. А в людей є вибір. Утім, лише такими заходами проблему не розв’язати. Безумовно, можна щиро подякувати кубинським лікарям, які відгукнулися на необхідність врятування наших дітей. Вони справді зробили і роблять багато. Але якщо йдеться не про лікування, а просто про відпочинок та оздоровлення, то проти Куби багато чинників. Це і геть інший клімат, додаткове ультрафіолетове опромінення, тривалі переліт та акліматизація до місцевих умов. Це погано для дитини. А в нас виходить, що вигідно сьогодні, то й добре. Одне слово, Чорнобиль вивів нову дисципліну —політичну медицину.
Наш фонд уже дев’ятий рік поспіль направляє сільських дітей із радіоактивно забруднених областей — сиріт, напівсиріт та з багатодітних і бідних родин — у сім’ї Ірландії. Ірландці нашими дітьми опікуються, як своїми. Та й клімат там дуже м’який, природа схожа на нашу. Крім оздоровлення за кордоном займаємося й обстеженням та лікуванням постраждалих дітей та молоді. Робим це спільно з вітчизняним НВП
«ТехноКоМ». Утім, на моє глибоке переконання, для оздоровлення у нас є своя чудова українська Швейцарія — Карпати. Маємо й Постанову Кабміну від 4 лютого 1999 року про Всеукраїнський дитячий курорт у Східниці (Львівська область). Сюди ми повинні направляти своїх дітей, приміром, замість Куби. Та, на жаль, саме в Східниці з’явилися маєтки можновладців, але не нові санаторії для чорнобильських дітей.— Що б ви порадили українцям, усім тим, хто мешкає на забрудненій території, як мінімізувати ті негативні впливи, що їх було завдано довкіллю?
— Дуже складне запитання. Мешканці забруднених територій не в змозі самі впоратися з проблемою. Чисті продукти, чиста вода, вітаміни, здоровий спосіб життя — усе це правильно. Але без державної підтримки тут не обійтися. На мій погляд, Національною програмою охорони здоров’я має стати Програма врятування життя людини. Профілактика, діагностика, медико-генетичні консультації, генетичний моніторинг мають бути справою державної ваги і контролюватися на найвищому рівні. Наразі ж часто-густо все з точністю до навпаки. Згадаймо хоча б дитячу лікарню
«Охматдит» та її консультативний центр, який багато робить для дітей, вражених чорнобильською бідою. Не раз громадськості та лікарям доводилося відбивати атаки на приміщення поліклініки, що на вул. Стрітенській, і саму територію лікарні. «Охматдит» залишили в спокої тільки після втручання Президента. Тим часом лікарня заслуговує на статус національної. За такий статус і Комітет з проблем охорони здоров’я Верховної Ради України. По-друге, потрібно приділяти велику увагу районним лікарням, наповнювати їх сучасним медичним обладнанням та залучати достойних фахівців. Адже на шальці терезів наше майбутнє, а воно має бути здоровим!Розмовляла Марина КРИВДА.
Для довідки
На 1 січня 2008 року в нашій країні чисельність громадян, що мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, становила 2 млн. 376 тис. 218 осіб. З них — 541 тис. 641 дитина. На забрудненій радіонуклідами території мешкає 523 752 дитини. Більше 4 тисяч дітей прооперовано з приводу раку щитовидної залози. За даними Мінохорони здоров’я України, з 1987 по 2004 рік (без 1986 року) постраждалих від Чорнобильської катастрофи померло 504 тис. 45 людей.
