Близько сотні профспілкових лідерів із 25 країн світу за ініціативи Міжнародного альянсу профорганізацій «Хризотил» на науковій конференції у Києві створили фронт опору проти намірів ЄС заборонити використання у будіндустрії так званого хризотилового азбесту.

Згадаємо дещо зі школи. За хімічними складом вирізняють дві групи азбесту — хризотилову і амфіболову, яка заборонена для використання, бо завдає шкоди здоров’ю робітників. А хризотиловий азбест використовують для виготовлення труб, покрівельного шиферу тощо. Йдеться про напилювання, отже, про гіпотетично можливі захворювання органів дихання. А чи справді так? Про це і сперечаються профспілки всіх континентів, схоже, «з подачі» великого бізнесу і політиків. Хризотиловий азбест використовують у будівництві (в тому числі й муніципального житла), як зазначали члени конференції, цілком виправдано. Відповідна конвенція МОП передбачає суворий контроль за умовами праці, а не заборонні санкції. А багаторічні дослідження свідчать, що за належних умов праці до азбестозу (профзахворювання) доходить дуже рідко.

Директор Інституту медицини праці АМНУ Юрій Кундієв перевірив, що динаміка онкозахворювань в азбестоцементній галузі також не виходить за рамки загальної статистики. Спираючись на наукові дослідження, він з колегами поставив за мету дати відсіч зазіханням західних опонентів поставити хрест на галузі, яка демонструє доволі бурхливі темпи розвитку. Гідну відповідь містить брошура «Чи можливе безпечне використання хризотилового азбесту? Досвід України». Процитуємо: «Здійснені дослідження (упродовж 10 років. — Авт.) дають змогу дійти висновку, що умови праці там, де використовують хризотиловий азбест, позначені суттєво меншим ризиком для здоров’я працюючих, попри численні дані зарубіжної літератури...». Тоді чим спричинені протести, які змусили низку країн ЄС заборонити хризотиловий азбест?

По-перше, у повоєнній Європі необачно використовували хімічні властивості хризотил-азбесту (він міцніший за сталь, не піддається корозії, вогнестійкий, з низькою електропровідністю та ін.), напиляючи його на металоконструкції. Будівельники, як правило, нехтували захисними засобами (на деяких виробництвах рекомендують навіть одягати скафандри на кшталт космічних), поглинали надміру високі дози азбестового пилу. Звісно, в багатьох випадках це закінчувалося тяжкими формами азбестозу й психологічним упередженням проти таких методів виробництва.

По-друге, великі транснаціональні компанії цілком логічно використовують брак науково обгрунтованих досліджень стосовно природи і причин виникнення професійних захворювань в азбестоцементній галузі як інструмент боротьби за ринки збуту альтернативної продукції. Хто не пам’ятає, що однією з передумов вступу Китаю до СОТ була, крім іншого, відмова від використання хризотилового азбесту!