Держкомстат повідомив, що за перший квартал ВВП зріс на шість відсотків проти відповідного періоду минулого року — радіти передчасно, плакати не гоже.

Нацкомісія з регулювання електроенергетики (НКРЕ) почала вивчати рекомендації уряду стосовно підвищення цін на природний газ для населення на 3—5 відсотків — як можна погоріти на позитиві.

На ринку «Барабашово» у Харкові згоріло 120 магазинів — чи не політичний підпал?

Першоквартальний приріст економічного розвитку за інфляції, яка вже перевищує 25 відсотків, це серйозний привід для занепокоєння, а для Президента країни з неабияким банкірським стажем та вразливим характером — і поготів. Звідси його емоційні претензії до уряду і звідси адекватна реакція з боку уряду — до глави держави. Пани сваряться... Прикро, бо це прислів’я ми повторювали тоді, коли Президент не знаходив спільної мови з попередньою коаліцією, тепер не дійде згоди з нинішньою. Важливо знати, чому іскрить у стосунках?! Бо наївно вважати шестивідсоткове зростання ВВП перемогою, оскільки результату досягнуто переважно за рахунок зростання цін у торгівлі, переробній галузі й на транспорті, а не завдяки впровадженню передових технологій у реальному секторі економіки. За умов фронтального зростання споживчих цін і скорочення промвиробництва якщо не йти на непопулярні кроки, це може обернутися загостренням соціально-економічного становища країни. (Я свідомо не кажу «кризою», оскільки вважаю, що це наш природний стан. І нічого страшного — через трансформаційні кризи до цивілізованого ринку переходили всі країни). Віктор Ющенко, схоже, не вірить у те, що уряд зважиться на скорочення фінансування соціальних програм. Пообіцяв профспілкам піднімати заробітну плату щорічно на 25 відсотків, підписавши Генеральну угоду. Так само наважусь передбачити, що приватизацію стратегічних підприємств Президент не розблокує доти, доки в нього не буде впевненості, що виручені кошти підуть на структурну підтримку реального сектору економіки, а не на проїдання. Тож радіти зростанню ВВП передчасно, а плакати не гоже.

Пригадую, котрийсь із членів НКРЕ поділився про свою виняткову місію — стояти на сторожі моїх інтересів. Мовляв, стримуючи тарифи на природний газ, він економить мої статки і гарантує мирне співіснування з владою. Вочевидь я його розчарував, бо це навіяло мені тоді протиалкогольну компанію, яка також несла виняткову місію, але завдала банальної шкоди.

За те, що я сплачую за газ більш як у 10 разів менше, ніж європейці, дякувати уряду і НКРЕ. Адже допоки у стільки само разів менше порівняно з ними нам платять на роботі. Але й продуктивність праці у європейців вища в рази, бо їхня промисловість набагато далі «просунутіша» вперед в інноваційному відношенні за нашу. Тоді, постає питання, чому держава субсидує мене коштом промисловості, яка більше за європейську потребує інноваційного розвитку?! Це запитання ставив перед нами навесні 2006 року уряд Юрія Єханурова, пропонуючи цілком резонно переходити до економічно виправданих цін на енергоносії. Але НКРЕ продовжувала виконувати виняткову місію, бо країна потерпала від перманентних виборів, і влада найбільше боялася електоральних розчарувань. Інакше кажучи, погоріти на позитиві. НКРЕ тримала ціни для населення, демонструючи чудеса ціноутворення. Видобувники нафти і газу сьогодні продають НАК сировину за мізерними цінами в гривні, НАК купує її за імпортом у доларах США, а продає населенню за символічні гривні. Легко здогадатися, що за такого ціноутворення, нафтогазові компанії мали збитки, держбюджет — непередбачувані видатки на компенсацію вартості газу, а громадяни — перебої з тепло- і енергопостачанням, малопривабливий комунальний сервіс. Подорожчання середньоазійського газу змусило уряд піти на рішучі переміни в ціноутворенні, мета яких зблизити ціни на газ для промисловості і населення, врятувати НАК «Нафтогаз України» від банкрутства і заробити на реформи в комунальному секторі. Для цього НКРЕ запропоновано підняти вартість газу вже з травня для найбільшого прошарку населення на 3, а для найзаможнішої його частини — на 5 відсотків. Але, як ми й прогнозували, поки що для цього забракло якихось документів. Уряд пропонує підняти ціни на газ і для теплокомуненерго. До кінця року це дасть змогу наблизити ціни на газ для населення до промислових, однак водночас роздмухає інфляційні процеси через подорожчання електроенергії і зростання квартплат. Принаймні у відносинах частини суспільства з урядом може заіскрити. Нагадаю, 28 відсотків населення, наголосило серед тижня Мінпраці, живе за межею бідності, тобто має дохід, що не перевищує 500 гривень на місяць. Отже, від протестних сполохів і падіння комунальних платежів може стримати лише зростання реальних доходів населення.

Де іскрить, там і горить. Це показали події у Харкові, де на попіл умить перетворилися 120 магазинів (площею 20 квадратних метрів кожний) найбільшого в країні торговельного центру «Барабашово». Втрату колосального результату праці, робочих місць і багатомільйонних доходів списали на зламану проводку. Президент концерну «АВЕК» і його власник Олександр Фельдман — на політичний підпал. Дуже схоже, погоджується з ним політолог Вадим Карасьов (Олександр Фельдман був застрільником створення тимчасової слідчої комісії з перевірки діяльності місцевої влади. — Авт.) «Це виходить за рамки політичної гри та стає фактом не політики, а криміналу», — резюмує політолог. А коли так, то помиляється той, хто вважає, що пожежу в Харкові загасили.