Сигнали про небезпеку надійшли в 2006 році: Любов Ничвидюк першою виявила, що в її квартирі плити перекриття відійшли від стін, оселею пішли тріщини... Саме тривала передвиборна кампанія, і жінка звернулася до кандидата на посаду міського голови Олександра Мазурчака. Її заяву зареєстрували...
— Три роки, — каже Люба, — мешкала в квартирі, що має статус аварійної. Тепер запропонували нове житло без жодних комунікацій, до того ж на п’ятому поверсі. Дали дві тисячі гривень, щоб тимчасово зняла квартиру. У мене син — інвалід з дитинства. Як облаштується наше потріскане життя? Влада запевняла: два-три місяці, і повернемося в свою квартиру. Я отримала й гарантійний лист, але ж у ньому не будеш жити. А на завершення робіт треба до сорока тисяч гривень, яких у мене немає...
Нині відселено тільки дві родини. Ще 20 очікують здачі новобудови у кінці цього року, там влада має придбати їм квартири. Житло для 50 сімей перебуває під питанням.
«
Ходаки» з Нігинського шосе, 1-А не давали спокою посадовцям та депутатам, особливо з кінця 2007-го. Різдвяні свята для «нігинчан» пройшли під вібрацію відбійних молотків. Кілька останніх сесій міськради без цих людей уже не обходяться. Але чи варто тримати їх, і так шокованих бідою, весь день у сесійній залі?! «Ми залишили дітей та батьків у цій руїні, здригаємося від кожного звуку мобільника, нам потрібна морально-психологічна підтримка, а не приниження», — каже голова ініціативної групи мешканців будинку Оксана Шуль.Виявилося, люди з самого початку мали рацію. Не кілька квартир, як раніше, а вся дев’ятиповерхівка на два під’їзди нарешті в січні цього року на рівні міської влади визнана повністю аварійною. За рекомендаціями Хмельницької філії Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту
«НДІпроектреконструкція» у 2007-му було здійснено протиаварійні та підтримувальні роботи, місто витратило немалі суми, будинок оповито металевими стяжками, у підвалі та двох найбільш аварійних квартирах установлено підпори. А руйнування тільки поглиблюється. Спочатку ситуацію розглядали як місцеву. Нині вже створено обласний штаб, який очолив Валерій Горбатюк, начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації. Проблема отримала статус регіональної. На її ліквідацію потрібно до 15 мільйонів гривень. З міського бюджету пішло 2,5 мільйона, область планує виділити ще два. Та без державної підтримки біду не перебореш.У першому ж засіданні штабу взяли участь і мешканці 72-квартирного будинку. Обласна адміністрація прагне перш за все усунути ту недовіру, яка вселилася в душі людей за весь цей час. Розробляється тристоронній договір (міська рада, облдержадміністрація, квартиронаймач) про гарантійне забезпечення квартирою в межах тієї площі, що її займає кожна родина. Резерву вільних квартир у місті немає, за програмою
«Соціальне житло» ще не встигли нічого збудувати. Мешканцям запропоновано негайно переїхати в гуртожитки та готелі або ж самим винайняти житло і отримати компенсацію. Світлана Глуховська з 125-ї квартири заявила: «Чотири роки я гнила в Стамбулі, пережила 25 землетрусів, не піду нікуди, поки не нададуть постійне житло». «Але дім в одну мить може просто скластися, наче картковий», — зауважує Валерій Горбатюк. Проте такі само настрої в більшості мешканців Нігинського, 1-А. Навіщо викидати кошти на вітер, кажуть люди, — вкладати в непотрібні ремонти чи тимчасову оренду. Треба зі шкури вилізти і звести новий будинок. Або ж купувати квартири на вторинному ринку житла. .Водночас дедалі голосніше потерпілі та й депутати піднімають питання ставлення до цієї проблеми адміністрації заводу
«Подільський цемент». Тринадцять років тому, коли цементний за два роки звів для своїх працівників будинок на Нігинському шосе, у душах новоселів панувала невимовна радість, вдячність за турботу. Ще б пак! Практично ніде й нічого вже не будувалося. За свіжою штукатуркою не було видно жодних огріхів. В останньому офіційному висновку згаданого «НДІпроектреконструкція» від 17 березня цього року, що виконаний на замовлення міської влади, вкотре засвідчено грубі проектні та будівельні дефекти й порушення, зокрема, вже у влаштуванні фундаментів. «Проведення будь-яких робіт, пов’язаних з впливом на технічний стан конструкцій (відривання шурфів, пониження рівня ґрунтової води, виконання ремонтних робіт і т. п.) необхідно заборонити до відселення мешканців». У тому числі, переконаний головний конструктор А. Антонюк, і «дослідження» геологічного стану ділянки, «бо вони не містять нічого конструктивного і нічим не обґрунтовані, крім бажання прислужитися ВАТ «Подільський цемент». «Адміністрація заводу поки що не виявила бажання надати кошти для розв’язання проблеми, — каже заступник міського голови Віктор Дибаш. — На запрошення міської влади прибути на засідання штабу третього квітня генеральний директор Семен Дарчук не відреагував. Втім, як і на попередні. Тягатися по судах із багатим підприємством, де щедро оплачують юридичний відділ, рада не може», — розводить руками Дибаш.Завод свого часу придбала ірландська компанія. Не тільки будинок на Нігинському, а й весь житловий мікрорайон — селище цементників — залишився без господаря. Скільки поневірянь випало на долю першотравневців, які оббивали пороги, добиваючись якісного опалення будинків, належного водопостачання. Завод припинив обслуговування, міське тепло сюди майже не доходило. Нарешті у районі запрацювала своя котельня. Будинки цементників перейшли в комунальну власність. (Нігинське шосе, 1-А — у 1998 році). Для безгосподарного житла це був рятунок: усе ж, як-не-як, буде хтось відповідальний за щоденний побут будинків.
— Усі будівельники, які зводили цей дім, — розповіли жінки, котрі зібралися з усіх квартир, — щойно отримавши ордери, тут же попродавали своє житло. І вже третя смерть спіткала начальників горе-будівельників. Містика, та й годі. Той кооператив із Вінниці, що проектував дім, чули, розпався. Нам кажуть, що немає кого притягнути до відповідальності. То, виходить, у нашій державі вільно можна на кожному кроці допускати отаке нехлюйство?!
Побоювання, що така аварійна будівля не остання, бо будується нині багато, але чи якісно, дедалі частіше звучать і з вуст депутатів. Ініціативна група, каже Оксана Шуль, домагатиметься, щоб міська рада звернулася до прокуратури. Але краще, коли всі добровільно, і бідні, і багаті, об’єднаються проти страшної біди. Бо може бути й пізно.
Фото автора.