Вірні своєму благородному покликанню

Щороку понад 3000 сестер милосердя Товариства Червоного Хреста України надають допомогу вдома майже 350 тисячам одиноких громадян. І це лише один з напрямків роботи цієї, поза сумнівом, найстарішої і найчисленнішої в нашій країні громадської гуманітарної організації, якій сьогодні виповнюється 90 років. Напередодні такої солідної ювілейної дати наш кореспондент зустрівся з президентом Товариства Червоного Хреста України Іваном УСІЧЕНКОМ.

— Іване Гнатовичу, хоча ви вже чимало років очолюєте товариство, кому, як не вам, краще знати історію його появи. Тож сьогодні, у такий ювілейний день, варто згадати далекий 1918 рік. Будь ласка, коротенько...

Отже, 18 квітня 1918 року наш Червоний Хрест вийшов зі складу Російського. Цей день і є днем його народження.

— Що собою являє нині товариство? Яка його структура, кількість членів тощо?

— Сьогодні у наших лавах понад 7 мільйонів, об’єднаних майже у 44 тисячі первинних організацій. Вони опікуються інвалідами, хворими людьми похилого віку, дітьми-сиротами та безпритульними дітьми, біженцями, багатодітними сім’ями, потерпілими внаслідок надзвичайних ситуацій.

З метою надання їм допомоги запроваджуються різноманітні програми. Найвідоміша з них — медико-соціальна підтримка незахищених верств населення, що здійснюється патронажною службою. Із 350 тисяч одиноких громадян, яким надають певну допомогу наші медсестри, майже кожен десятий — це люди, які за станом здоров’я прикуті до ліжка або обмежені в пересуванні.

У системі товариства працюють 475 медико-соціальних центрів і кімнат, понад 580 банків одягу та 429 пунктів прокату речей для догляду за хворими. За сприяння органів місцевої влади в деяких областях функціонують лікарні, відділення та палати Червоного Хреста. З 2003 року в сільській місцевості відкрито 865 наших пунктів з надання першої допомоги.

— Проте названі вами форми допомоги аж ніяк не всі напрямки роботи товариства. Чи не так?

— З 1991 року ми реалізуємо міжнародну Чорнобильську програму, в рамках якої у найбільш радіаційно забруднених районах Житомирської та Рівненської областей за допомогою пересувних діагностичних лабораторій Червоного Хреста щороку проводиться медичне обстеження майже 30 тисяч осіб, 70 відсотків з яких — діти.

Товариство активно відгукується на всі надзвичайні ситуації, які трапляються в країні.

Ми допомагали у ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії, Афганістані, Ірані, Туреччині та Пакистані, цунамі — у Південно-Східній Азії, повені в Чехії. Брали участь у врегулюванні збройного конфлікту в Придністров’ї, надавали гуманітарну допомогу населенню Абхазії та Чечні.

Ще один важливий напрямок нашої роботи — розшук осіб, родинні зв’язки з якими було втрачено внаслідок Другої світової війни, збройних конфліктів у мирний час тощо.

— Можна тут назвати якісь конкретні цифри?

— Більш як за 14 років діяльності Служба розшуку отримала і розглянула понад 700 тисяч звернень. В архіві цієї служби зберігається близько 179 тисяч завершених справ. Червоний Хрест надав допомогу в пошуках 83 тисяч громадян. У семи тисячах випадків вдалося допомогти у возз’єднанні родин.

Знайдено шість тисяч поховань українських воїнів, що загинули на територіях країн Західної Європи під час Другої світової війни. Завдяки тісній співпраці з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста понад 11 тисяч громадян і в Україні, і за кордоном отримали звістки від своїх рідних — наші послання.

— І все-таки... Сьогодні милосердя, на жаль, з різних причин згасає, а подекуди зникає. Люди черствіють, грубішають. У зв’язку з цим у вас, мабуть, є проблеми, передусім у підборі працівників. Адже вам потрібні чуйні, доброчинні й безкорисні люди.

— Згоден з вами, на жаль... 10—20 років тому в наших лавах було більш як 25 мільйонів членів товариства. На жаль, нині членами товариства формально є лише близько 20 відсотків самодіяльного населення.

Зрозуміло, що цієї кількості червонохрестівців явно недостатньо, аби надавати допомогу всім тим, хто нині конче потребує та потребуватиме її завтра, тобто у найближчі 5-10 років, коли в Україні значно зросте кількість людей похилого віку, обтяжених хворобами, недостатнім соціальним забезпеченням, занизькими матеріальними статками, що прогнозують вітчизняні й закордонні демографи.

Виправити становище можна шляхом ширшого залучення до червонохресної місії нових членів товариства: студентської та робітничої молоді, учнів старших класів та ліцеїв, призовників до лав армії, які мали б можливість обрати альтернативну службу в якості волонтерів Червоного Хреста, зберігши статус та відповідні пільги військовослужбовців.

Актуальною є для нас і фінансова підтримка. Як мені здається, на заваді розширення благодійності стоїть чинне законодавство. Але і наші працівники не проявляють в цьому активну позицію.

А поки що маємо втішатися не такими вже численними випадками благодійництва.

— А що ви скажете стосовно підтримки місцевих органів?

— У більшості областей у нас хороші стосунки і співпраця. Вони базуються на принципах взаєморозуміння, конструктивного співробітництва та допомоги з боку місцевих органів.

Поряд з цим є приклади, коли в деяких областях, зокрема, Івано-Франківській, Тернопільській, Одеській місцева влада вдається до спроб або відчуження приміщень червонохресних організацій, або зволікання у вирішенні питання надання таких приміщень. А ще — до безпідставного підвищення орендної плати за такі приміщення.

— А працювати, допомагати нужденним треба...

— Хочу наголосити: незважаючи на складнощі, товариство залишається вірним своєму благородному покликанню — творити добро в ім’я милосердя, співчуття та любові до людей. Таке наше призначення.

— Дякую вам, Іване Гнатовичу, за інтерв’ю. Зі святом вас!

Провів інтерв’ю Яків ГАЛЬЧЕНКО.

Президент Товариства Червоного Хреста України Іван Усіченко (ліворуч) і завідувач міжнародного відділу Валерій Серговський.

Від редакції