Якось донька здивувала мене: виявляється, мої 12-річні онуки погано володіють російською.

— Нічого страшного, прочитають вголос одну-дві книжки, перекажуть і проблема буде знята, — заспокоїли ми себе.

— У нашій школі є діти, які не знають мови Пушкіна, — обурливо сказала мені на днях завуч однієї із прикиївських шкіл.

Довелось пояснити, що для наших дітей спілкування українською — це свого роду місія творення україномовного середовища. Щоб, скажімо, київська школа на перервах все-таки відрізнялась від рязанської чи магаданської.

35 років тому, приїхавши у Київ із Західної України, вирішила повсюдно говорити українською — теж «творила україномовне середовище». Потім «естафету» перейняли діти, а тепер ось онуки. Сумно і гірко. А держава Україна за 16 років ще не донесла до своїх громадян необхідність, природність використання рідної мови на споконвічно українській землі.

— Під час Майдану вся школа заговорила українською, — продовжувала вчителька. — А потім, розчарувавшись у діях влади, знову перейшла на російську. Отже, приймемо мову, якщо держава буде успішною, креативною, в іншому разі — ату її?!

Про ігнорування рідної мови можна писати трактати. Тема багатогранна. Зупинюсь на одній із її сторін — мова у сім’ї. Діти, про які йшлося вище, виховувались у родинах, де плекалось почуття національної гідності. Їм казали, що мову, як і Вітчизну, не вибирають. Бо це принаймні дивно, неправильно, коли замість мови твоєї Батьківщини використовується повсюдно «великорусский». Кому, як не нам, спілкуватись українською на рідній землі?

Часто зустрічаюсь з дивним фактом — мама, розмовляючи зі своїми рідними українською, до дитини звертається російською. Якось не втрималась і запитала чому?

— Донька закінчила російську школу, — виправдалась. Хіба не в тому суть багатьох наших проблем? Бо впевнена, та донька буде обурюватись і зупиняти свою дитину, коли, прийшовши із садочка чи початкової школи, вона заговорить рідною.

Але хочеться запитати у влади: чому за роки Незалежності так і не почали повсюдно діяти курси з вивчення державної мови? Невже так важко створити у школах безплатні гуртки з її вивчення, оплативши вчителям за ці уроки? І проконтролювати відповідальних за їх функціонування. Хай орієнтиром для можновладців будуть дані соціологічних досліджень, в яких на запитання: «Чи престижно, на вашу думку, зараз розмовляти українською?» позитивно відповіли 73,2 відсотка опитаних. Але виключно українською говорять тільки 29 відсотків, переважно українською 9 і змішаною — 20 відсотків.

«Без комментариев», — кажуть росіяни.

Ворзель Київської області.