Винахідники вважають, що, найімовірніше, вічний двигун давно існує, тільки його практичне застосування сьогодні суворо заборонено. Інакше цей perpetuum mobіle може змінити курс розвитку людства. Головний інженер ТОВ «Біодизель-Луганськ» Сергій Трухнов тієї самої думки, і підстав для цього в нього достатньо. Зазначимо, що він сам — винахідник і до створення вічного двигуна підійшов зовсім близько.

Про фірму «Біодизель-Луганськ» «Голос України» розповідав рік тому. Інтерес був викликаний тим, що із соняшникової олії дане підприємство робило альтернативне паливо. Але основним було навіть не це. Головна інтрига полягала в тому, що Сергій Трухнов винайшов метод, при якому процес виготовлення біодизеля, порівняно із класичним, прискорюється в десять і більше разів. Луганською установкою зацікавилося Міністерство агропромислової політики й навіть провело технічну нараду. Однак новий виток подорожчання сільгосппродукції, у тому числі й олії з соняшника, остудив запал чиновників. Це й зрозуміло. Виробництво біодизеля з олійної культури нині стало дуже дорогим. Якщо торік, приміром, фермерові було економічно вигідно обміняти тонну насіння на тонну солярки, то сьогодні він воліє продати соняшник і на виручені гроші купити паливо. Так дешевше. Коротше кажучи, з кінця минулого року фірма тимчасово припинила виробництво біопалива, а водночас — і виготовлення самих установок.

— Але є ще одна причина, — уточнює директор ТОВ «Біодизель-Луганськ» Володимир Карсський. — Річ у тім, що в нашій країні досі не розроблений державний стандарт на біопаливо, отже, ми не можемо сертифікувати устаткування, яке виготовляємо під замовлення. Дуже сподівалися й сподіваємося на підтримку держави. Виробництво біодизеля однаково вигідне. Щоб зорати гектар землі, трактору Т-150 потрібно до 30 літрів солярки, а нашого палива — приблизно 22 літри. Та й у плані екології є сенс. Ми провели експеримент: загнали в бокс вантажні машини, закрили всі двері й запустили мотор. Якщо заливали звичайну солярку — в приміщенні не було чим дихати, очі роз’їдало від вихлопних газів, якщо наше паливо — таких проблем не було. Так, соняшник нині дорогий, але для виробництва біодизеля вигідно купувати індонезійську технічну пальмову олію. Нам здається, що уряду варто подумати над розвитком цього напряму...

Зупинка виробництва біопалива, однак, не стала для фірми «смертельним номером». Навпаки, вона спровокувала підвищену активність винахідницької думки головного інженера Трухнова. Він став експериментувати. Якось директор Костянтинівського м’ясокомбінату із сусідньої Донецької області напівжартома-напівсерйозно запитав:

— А зі свинячих і яловичих жирових відходів можна паливо зробити? Наш завод тоннами викидає їх у каналізацію.

Така пропозиція, що називається, завела Трухнова. За короткий час він знайшов спосіб виробництва палива з жирових відходів м’ясокомбінату. Причому воно вийшло навіть більш калорійним, ніж з насіння соняшника. Директор комбінату тепер замислився: а чи не поставити йому таку установку на своєму підприємстві? Поки він міркує, робить свої розрахунки, Сергій Трухнов думає над розробкою спеціальної установки для м'ясопереробних підприємств.

— На Костянтинівському заводі — 30 тонн жирових відходів на місяць, — міркує він. — Із цієї кількості можна одержати приблизно 25 тонн палива. Крім того, самі відходи можуть стати непоганим паливом або сировиною для подальшої переробки. Їх викидати не можна, це майже 90% газу. Тож у таких установках є сенс.

Після спілкування із Сергієм Трухновим і Володимиром Карсським мимохіть приходиш до висновку, що ці двоє взялися за створення рецептів економічного виживання свого регіону. Почали вони з того, що запропонували фермерам області дешеве паливо, і справді багатьом сільгоспвиробникам допомогли. Потім своїми цілком реальними ідеями заінтригували переробників сільгосппродукції. Тепер роблять пропозицію комунальним підприємствам. Йдеться про унікальну опалювальну установку, яка може працювати без газу.

— Коли ми робили кавітаційну установку для біодизеля, — розповідає Сергій Трухнов, — помітили істотну відмінність температур після каталізатора. Вирішили подивитися, чи можна, з огляду на цей процес, створити установку, здатну опалювати будинки, і якою буде її ефективність.

Цю роботу вони з Карсським почали кілька місяців тому, і сьогодні теплогенератор готовий до використання. За словами винахідника, цей невеликий за розмірами прилад може обігрівати цілий під’їзд дев’ятиповерхового житлового будинку. За рахунок чого? За рахунок кавітації.

— Кавітаційні процеси можуть дати неомірну кількість енергії, — пояснює Трухнов. — Поки що ми ще вчимося, як треба її знімати. Якщо на певному етапі відключити електродвигун і змусити отриману теплову енергію крутити генератор... Ось вам і вічний двигун.

Судячи з характеристик, винайдений теплогенератор — просто знахідка для населених пунктів, які не мають магістрального газопостачання. Він може обігрівати не тільки установи й житлові будинки, але й корівники, майстерні, пташники. Словом, застосування в нього широке. Винаходом фірми вже зацікавилися в області. Для впровадження такої установки не потрібно прокладати підвідні комунікації. Та й газ із кожним роком дорожчає. А теплоустановка дуже економічна — бере енергії менше, ніж віддає. Сьогодні, наприклад, вона бере 1 кВт електроенергії, а віддає 1,5 кВт. ...І обігріває виробничі площі фірми.

Карсський і Трухнов прагнуть працювати на випередження в сфері альтернативних джерел палива. Але держава поки що це ніяк не оцінила.

На знімку: винахідник Сергій Трухнов біля теплогенератора.

Фото автора.