АЛІМЕНТарне питання

На прес-конференції в «Голосі України» з міністром юстиції Миколою Оніщуком, на жаль, до цього АЛІМЕНТарного питання не дійшло. Відповідаючи на численні «Як?» і «Чому?» журналістів, він торкнувся проблем діяльності й можливих перетворень служби. А мене цікавила її «діяльність» у конкретній ситуації, викладеній читачкою із Трускавця Галиною Г-в.

За рішенням Ужгородського міського суду в 1990 році на утримання її дочки з Володимира Н-ка роками не стягувалися аліменти. Зрештою служба в Ужгороді відповіла Галині Степанівні: у нас немає виконавчого листа. Куди він подівся? Не царська це справа розбиратися зі зниклими документами, мабуть, вважають у закарпатській ДВС. Одинока мати, річний дохід якої становить лише 12 тисяч гривень (дочка — студентка вузу у Львові), знову звернулася, але вже до Трускавецького, за місцем проживання, міськсуду. Той 6.02.2007 р. вирішив: стягувати з Н-ка щомісяця по тисячі гривень до моменту закінчення навчання дочки, починаючи з 2006-го. Суму взяли не зі стелі: за даними податківців, успішний підприємець тільки за дев’ять місяців 2006 року заробив майже 155 тисяч гривень. Може, грошовий туз чимось розжалобив пристава, котрий не поспішає працювати в інтересах бідної студентки?

Її мати попросила начальника обласної держслужби «вжити всіх необхідних заходів». Одержала втішного листа від в. о. керівника Ю. Микора, який зобов’язав С. Хвасту, начальника ДВС Ужгорода, «об’єктивно і всебічно перевірити викладені у зверненні факти, встановити причини та умови, які сприяли порушенням, невідкладно вжити заходів до їх усунення». Ще обласний начальник зажадав від підлеглого надати інформацію до 2.02.07.

Не знаю, чи виконав Хваста доручення Микора, але у квітні 2007-го вже начальник відділу ДВС обласного головуправління юстиції відповіла на чергову скаргу Г-в: виконавчого листа зразка 1990-го немає, його дубліката також. А про рішення Трускавецького міськсуду від 6.02.07 — жодного слова. Лише у вересні минулого року об’явився С. Хваста, який «порадував» Галину Степанівну відмовою з формальних підстав у прийнятті документа й відкритті виконавчого провадження.

На сьогодні провадження відкрито, але грошей дочка від рідного татуся так і не одержує. «Чому не виконується рішення суду?» — запитав С. Хвасту наш власний кореспондент у Закарпатті на прохання редакції. Запитав в усній і письмовій формах. Відповідь начальника Ужгородського міськвідділу ДВС здивувала не тільки колегу Івана Гудзоватого.

Цитуємо дослівно: «Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична особа або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

Згідно із ст. 12 вказаного Закону сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене, у міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції відсутні правові підстави для надання інформації про хід виконання виконавчого провадження».

Нагадаю, ми цікавилися не ходом виконання, а причиною НЕвиконання судового вердикту. Невже пан Хваста і його колеги заблукали у двох статтях «свого» закону, проігнорувавши закони «Про засоби масової інформації (пресу) в Україні» та «Про інформацію»?