Більш як третину території Волині займають бори та діброви. І щорік їх площі зростають завдяки залісненню малопродуктивних земель і тих, що вийшли із сільгоспвикористання. Серед підприємств, які активно долучилися до цієї справи, Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство (СЛАТ)
«Тур».Понад півтисячі мешканців району позаминулого тижня допомагали
«Туру» садити ліс. Завдяки «зеленій толоці» лісівниками на якийсь час стали службовці райдержадміністрації, депутати райради, вчителі, медики. Про школярів годі й казати. Вони завжди залюбки беруться до цієї роботи: є шанс ще в дитинстві виконати одну із важливих життєвих заповідей — посадити дерево.Поле за селом Радошин, де відбувалася толока, багато років облогувало. Грунти тут бідні, майже чистий пісок. Виростити на таких урожай можна, але за нинішніх цін на добриво, пальне це аж надто затратно. Тому Радошинська сільська рада вирішила віддати ці площі під заліснення.
Не випадково поряд розташований найбільший у західних областях піщаний кар’єр, який належить Укрзалізниці. До її честі, розробку родовища залізничники ведуть по-господарськи. У відпрацьованій частині величезного котловану провели рекультивацію. Ковельське СЛАТ
«Тур» засадило його лісом і тепер улітку поміж молодими соснами можна назбирати маслюків. Зовсім інший вигляд мають повоєнні розробки, через які довелося їхати на толоку. Величезні кагати згорнутої колись і зарослої за півстоліття лісом землі, глибокі урвища біля них видавалися нам залишками давніх оборонних валів, а ще більше — місячним ландшафтом. Майже сто гектарів сплюндрованої землі!Поряд з цим кострубатим лісом рівне, як стіл, поле. В Радошині цю місцину так і називають: урочище Загора. Добровільним помічникам лісників належало засадити сосонками і дубками двадцять дев’ять гектарів. Уже здаля видно сотні маленьких фігурок, які раз у раз схиляються, щоб загорнути в землю саджанці завбільшки з палець. Усього 211 тисяч штук. Стільки ж разів садівникам треба було зігнути і випрямити спину, це на всіх, а на кожного — по півтори тисячі. Важка робота. Про відповідальність годі й казати: приживлювальність деревець має бути не менш як 90 відсотків.
— Щороку садимо 200—300 гектарів лісу і майже половину на землях, які тривалий час облогували або зовсім не використовувалися, — розповідає директор СЛАТ
«Тур» Петро Смаль. — Маємо для цього достатньо посадкового матеріалу, який вирощуємо на своєму розсаднику, а також у кожному із семи лісництв. Здебільшого садимо дуб, сосну, березу, ялину. Не забуваємо й про інші породи, зокрема липу. Маємо в цьому свій інтерес, адже тримаємо пасіку на сто бджолосімей. Допомагаємо також сільським радам в озелененні населених пунктів. Цього року безплатно передали їм майже сотню туй. У двох теплицях розсадника ростуть невеличкі сріблясті ялиночки, з живців вирощуються туя, самшит. Під відкритим грунтом на кількох гектарах пнуться до сонця крихітні дубочки, сосонки, ялинки.— Прикро, що плодами нашої нелегкої праці часто користуються нечесні на руку люди, — долучається до розмови інженер з охорони і захисту лісу, відомий в області природолюб, кандидат біологічних наук Василь Козак. — Особливо це стосується лісів на півночі Ковельського району. В сусідньому Камінь-Каширському районі є села, де розкрадання лісу окремі ділки зробили надприбутковим бізнесом. У селі Стобихівка, наприклад, де лише 238 дворів, працює 30 приватних пилорам. Кажуть, що дев’ять його мешканців уже мільйонери. Чимало бажаючих розбагатіти за наш рахунок живе в сусідніх із Стобихівкою селах Радошинка, Карпилівка, Карасин. Через недосконале законодавство зупинити браконьєрів не можемо, надто поблажливе до них законодавство. Аби відкрити кримінальну справу, потрібно, щоб злодій вкрав майже вагон деревини. Тож і ловимо на гарячому декого з них по вісім разів. А колись, як тільки крадія затримували втретє, він уже вважався злочинцем. До війни на Волині бережливіше ставилися до лісу. В місті Любомлі довелося почути історію про збіднілу графиню, яка навіть не мала за що купити каву, аби почастувати гостей, але не дозволяла собі продати прекрасний корабельний ліс, яким володіла
».—
Вирощувати ліс — справа дорога, — зауважує Петро Смаль. — Тому держава обіцяла компенсувати кошти, затрачені на посадку лісу на неугіддях. Торік посадили їх на 130 гектарах, а держава заплатила лише за 8,8 гектара. Прикро, адже робимо важливу справу.Зауважимо, СЛАТ
«Тур» сьогодні напряму підпорядкований Міністерству агропромполітики. В його розпорядженні майже 50 тисяч гектарів лісів. Це передове підприємство галузі. Воно займається не лише вирощуванням лісів, а й переробкою деревини. Підприємство виробляє європалети, обрізні дошки, плінтуси, балки, столярні вироби, меблі з лози, сувеніри, забезпечує населення дровами, щороку продаючи їх за низькими цінами до 14 тисяч кубометрів. Відпускає забудовникам ділову деревину, допомагає сільським громадам ремонтувати медпункти, клуби, бібліотеки, дитячі садочки, школи.Торік
«Тур» реалізував продукції на одинадцять мільйонів гривень, перерахував у бюджети різних рівнів майже два мільйони гривень. Він учасник багатьох виставок і ярмарок. У радянські часи був нагороджений двома автомобілями і відзначений 98 медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР.Своїми здобутками СЛАТ
«Тур» багато в чому завдячує своєму керівнику, талановитому менеджеру Петру Смалю. За роки його керівництва підприємство із збиткового стало прибутковим, постійно нарощує обсяги виробництва. Нам, «голосоукраїнцям», це особливо приємно. Адже Петро Петрович є давнім другом нашої газети. Не раз її передплатники отримували в нагороду волинські сувеніри, виготовлені майстрами «Туру». Радує, що і в справі вирощування на малопродуктивних землях нових лісів «Тур» теж попереду.Волинська область.
На знімку: директор СЛАТ
«Тур» Петро Смаль.Фото автора.
