Пропозиції з прискорення розробки нафтогазових родовищ українського шельфу Чорного і акваторії Азовського морів подала Президенту та уряду України група фахівців під керівництвом лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки за 2007 рік, декана спільного факультету нафтогазових технологій Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та Національної академії природоохоронного і курортного будівництва (Сімферополь) професора Романа Яремійчука (на знімку).

Про нереалізовані досі можливості нашої держави на шляху подолання енергетичної залежності та потребу розробки власних надр ішлося в попередньому виступі вченого Романа Яремійчука «Ключ — на старт!» 29 лютого цього року. Сьогодні мова про шляхи подолання кризи й вирішення цього надто актуального питання.

Нагадаємо, що в урядових програмах 1996 та 2007 років потенційні запаси нафти і газу тут оцінюються від 1,5 до 3,0 млрд. тонн умовного палива. Фактично це столітній обсяг потреби економіки України в нафті й газі, що може бути реальною запорукою енергетичної незалежності і безпеки країни.

— Незважаючи на достатню кількість урядових програм щодо освоєння вуглеводневих ресурсів Чорного й Азовського морів, вони не знайшли належного втілення через низку організаційних, фінансових, кадрових, технологічних та технічних причин. Не можна очікувати значних результатів у збільшенні видобутку нафти і газу, коли за дев’ять років затверджені урядом програми профінансовано заледве на 10 відсотків. Україна опинилася у стані людини, що сидить на мішку із золотом і вмирає від голоду. Що далі зволікатимемо з освоєнням власних морських родовищ, то більше країну затягуватиме зашморг енергетичної залежності.

Наші пропозиції мають на меті єдине: звернути увагу всієї вертикалі влади — від Президента, уряду, Верховної Ради України до загалу — на нагальну потребу якнайшвидше прийняти державні ухвали, що можуть і повинні реально розбудувати енергетичну незалежність нашої держави. Адже світова практика багата прикладами, коли ресурси служать країні або коли вона втрачає свої можливості через відсутність відповідних скоординованих рішень і політичної волі. У запропонованому проекті стисло викладено головний вектор шляху, який має пройти Україна в найкоротші терміни, щоб назавжди позбутися енергетичної залежності. Ось виклад пропозицій фахівців.

Головні причини незадовільного розвитку сировинної бази нафтогазової галузі в українському секторі Азовського та Чорного морів полягають у відсутності чіткої і послідовної державної політики стосовно освоєння родовищ вуглеводневих ресурсів. Збільшення власного видобутку нафти і газу з морських родовищ не визначено ані пріоритетом, ані взагалі якимсь із напрямів забезпечення національної безпеки в енергетичному секторі.

Облаштування морських родовищ потребує значних інвестицій. Лише перспективному Суботинському родовищу з надвисоким потенціалом видобутку 65 млн. тонн нафти (а ще ж і газу з газоконденсатом) потрібно 6 — 8 млрд. доларів США. Зважаючи на фактичну відсутність реалізації держпрограми, немає сталого централізованого фінансування за рахунок бюджетних коштів і за рахунок коштів підприємств НАК «Нафтогаз України». Підрозділи НАК, у тому числі ДАТ «Чорноморнафтогаз», упродовж багатьох років засвідчили неспроможність ефективно інвестувати і виконувати функції генерального замовника масштабних геологорозвідувальних та експлуатаційних робіт. Відсутні й чіткі прозорі та гарантовані механізми залучення зовнішніх інвестицій одночасно зі збереженням державного контролю у цьому стратегічному секторі, а також внутрішня міжгалузева координація.

Дотепер в Україні немає виробництва обладнання для прискореного освоєння цих ресурсів — підводного обладнання, устаткування для буріння горизонтальних свердловин, стаціонарних бурових платформ, самопідйомних та напівзанурених бурових установок, кораблів для буріння свердловин у глибоководній частині Чорного моря, трубоукладальних барж, гідротехнічних споруд. Відсутні в необхідних обсягах й супутня техніка для прокладення морських трубопроводів, кораблі супроводу буріння та експлуатації свердловин, авіація. Жодного разу належно не розглядалося питання кадрового забезпечення таких масштабних робіт.

А для прискореного освоєння ресурсів лише у східній частині шельфу Чорного моря слід якнайшвидше виконати тривимірні сейсмічні дослідження (3D), для здійснення яких в Україні немає ні коштів, ні власного устаткування. Поза тим, такі дослідження дають змогу вчетверо скоротити обсяг розвідувального буріння.

Задля виконання значного фронту робіт потрібно також урахувати вимоги до захисту навколишнього середовища, беручи до уваги і те, що цей регіон є сейсмічно активним. Будь-яке послаблення екологічних вимог може завдати непоправної шкоди басейну Чорного та Азовського морів.

Є потреба і у створенні структури для наукового й технологічного супроводу робіт такого масштабу. Крім ТОВ «Інститут ШЕЛЬФ», інші наукові заклади виконують лише окремі етапи досліджень (УкрДГРІ, ДК «Науканафтогаз», Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу). Тому потрібно у стислі строки сформувати і визначити головну наукову та проектну організацію для цих цілей.

Безумовно, першочерговим проектом, здатним подвоїти власний видобуток нафти в Україні, є розробка Суботинського родовища. Облаштування інших структур східного шельфу могло б довести видобуток нафти до декількох десятків мільйонів тонн на рік.

Водночас постає низка проблемних другорядних питань. Розробку цього та інших нових багатопластових родовищ у цій зоні треба здійснювати горизонтальними свердловинами, що майже в чотири рази зменшить необхідну кількість експлуатаційних свердловин на кожен продуктивний горизонт (зі 100 до 25), а також скоротить на третину термін розробки родовища і на чверть збільшить коефіцієнт нафтовилучення з пласта.

Сьогодні технології буріння горизонтальних свердловин стали надбанням світових нафтовидобувних компаній. Більш як 60 відсотків експлуатаційних свердловин у світі прокладають горизонтально. Проте в Україні відсутні обладнання та власні технології для буріння горизонтальних свердловин не лише на морі, а й на суші. В Росії сьогодні, наприклад, прийнято рішення про імпорт передових технологій, які не мають аналогів у державі.

В Україні на закупівлю бурового обладнання і технологій західних компаній кошти практично не спрямовуються, а власні дослідження зведено нанівець, і НАК «Нафтогаз України» їх не фінансує.

Нині у нас повністю припинено фінансування наукових і прикладних досліджень в галузі буріння свердловин — найбільш капіталоємних виробництв, а відставання від західних компаній сягає півстоліття.

Окремою масштабною проблемою, яка підлягає розв’язанню на наступному етапі після освоєння шельфових ресурсів, є розробка глибоководних вуглеводневих запасів Чорного моря зі структур, що розташовані дугою від Керченської протоки до гирла Дунаю.

Розвідка й облаштування глибоководних ділянок удвічі більш капіталоємні порівняно з роботами на шельфі. Для цього потрібні фінанси, техніка, технології. Випереджальні роботи з інформаційного забезпечення, з перепрофілювання вітчизняного виробництва на випуск необхідних засобів і обладнання також не здійснюються.

Залучення до цих робіт компанії, яка не володіє сучасними технологіями, обладнанням, персоналом, але перемогла в тендерному відборі 2006 року теж завдало непоправної шкоди нашій державі, бо відсторонення її від виконання робіт є великою державною проблемою.

За минулі два роки Україна не наблизилась до освоєння глибоководної частини своїх потенційних родовищ ні на крок.

Так само це стосується і залучення компаній «Росукренерго», «Укргазенерго» до освоєння Одеського і Безіменного газових родовищ та до освоєння Прикерченської зони.

Одним із шляхів прискорення освоєння нафтогазових родовищ Чорного та Азовського морів міг би бути позитивний міжнародний досвід, наприклад, Бразилії, яка за 25 років підняла власний видобуток нафти з шельфу Атлантичного океану (за глибини від 10 до 1900 м) з нуля до 120 млн. тонн на рік. Її досвід найприйнятніший для України, але за умов ухвали відповідних законодавчих актів.

Тож для організації ефективного освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Азовського і Чорного морів слід створити потужну вітчизняну управлінську структуру для видобутку нафтогазових ресурсів Чорного та Азовського морів, яка повинна бути схожа на «Петробраз» (Бразилія) і працювати під егідою уряду України. Виконання цих робіт силами НАК «Нафтогаз України», яка переобтяжена боргами, на практиці не дало змоги залучити вітчизняний та іноземний капітали для освоєння цих ресурсів і виконати програмні завдання.

Ця структура має забезпечити розробку і погодження Державної програми або концепції, комплексного плану освоєння морських нафтогазових ресурсів і генеральної схеми розвитку інженерної інфраструктури нафтогазового комплексу на акваторії Чорного і Азовського морів.

Освоєння морських вуглеводневих ресурсів має здійснюватися за комплексним планом і генеральною схемою. Ці документи повинні визначати ефективну послідовність заходів (нормативно-правового, інформаційного забезпечення), а також раціональну схему інженерного облаштування акваторії, насамперед системи підводних трубопроводів, яка забезпечить послідовне підключення морських родовищ до газо- і нафтотранспортних систем України.

Невідкладного вирішення чекає й питання забезпечення програми якісною геологічною інформацією. Треба забезпечити збір і переінтерпретацію даних сейсморозвідки минулих років, створення відкритого ринку геологічної інформації.

Потрібен також випереджальний розвиток геологорозвідувальних робіт, зокрема, отримання даних супутникових систем, виконання сейсморозвідки, пошукового і параметричного буріння. Для цього слід за рахунок державних ресурсів створити вітчизняну спеціалізовану науково-технічну базу (геофізичне судно, бурове судно тощо) або за прикладом Бразилії залучити для цього іноземні спеціалізовані компанії.

Для залучення недержавних інвестицій у розвідку родовищ необхідно на законодавчому рівні забезпечити гарантії інвесторам шляхом надання переваг на отримання ліцензій на розробку відкритого за рахунок інвестицій родовища, страхування фінансових, геологічних і екологічних ризиків тощо.

Пріоритетною повинна стати програма кадрового забезпечення, яка має дати перші результати за два-три роки за умови часткового відбору, перепрофілювання в стажування спеціалістів нафтогазової галузі для роботи на морі.

На законодавчому рівні необхідно забезпечити певні преференції за системними проектами — модернізації та адаптування для цілей освоєння шельфу галузей машинобудування і суднобудування, портових, берегових споруд і комунікацій.

Треба гарантувати внутрішню інтеграцію і концентрацію вітчизняного інвестиційного, виробничого і науково-технічного потенціалу на проектах облаштування морських родовищ. Перспектива тут і в можливості подальшого використання цього потенціалу для реалізації аналогічних проектів на шельфі інших країн, наприклад, Російської Федерації, Казахстану, Туркменії та інших.

До розв’язання проблем освоєння ресурсів Чорного і Азовського морів необхідно концентровано залучити найбільш відомих фахівців та науковців.

Важливо на законодавчому рівні визначити передові технології, які мають бути у спеціальному пріоритетному режимі імпортовані в Україну.

Під час надання права на розробку родовищ компаніями будь-якої власності треба забезпечити державний контроль або власність на систему підводних трубопроводів, які мають проектуватися і будуватися випереджальними темпами. Законодавчо визначити порядок пріоритетної реалізації вуглеводневої сировини на транспорті і переробних підприємствах України. На законодавчому рівні визначити принципи національного, регіонального і міжнародного співробітництва за проектами освоєння нафтогазових ресурсів українського сектору Чорного і Азовського морів.

Іншого шляху зміцнити нашу енергетичну, отже, державну незалежність, аніж освоїти не гаючись власні ресурси, в України немає.

Крим.