Тим, хто «гостинно вітав» приїзд американського президента до Києва воланням «Янкі, гоу хоум» і дер собі горло вокалом на антинатовських мітингах — заради збереження «віковічної дружби з братнім російським народом», на всяк випадок нагадаю про подальший маршрут Джорджа Буша. Подався він, попри «поради», не «додому», а до тієї країни, котра, знову ж таки «заради глибокого почуття» до українців, готова застосувати проти них весь арсенал впливу — до військового включно, аби натовські чоботи з черевиками дядька Сема не терли підошов об територію, з дурного розуму «подаровану» Москвою якійсь напівдержаві (що, як відомо, в перекладі з Путінського офіціозу означає Україні).

Візит Буша до Росії і підписання в сочинській резиденції президента РФ «Декларації про стратегічні рамки російсько-американських відносин» відбувалися, як кажуть дипломати, в дружній і теплій обстановці. Її не зіпсували ні афроамериканські снайпери, що, за визначенням, мали цілитися в рухливі «мішені» на балконах російського міста Сочі, ні зібрані за суворою партійною рознарядкою «антиянківські» мітинги, ні плакати з безглуздими погрозами й інтернаціональними взірцями ненормативної лексики. Мало того: російські поп-зірки спокійно знехтували підзаробленням на тематичних концертах завжди не зайвої валютки, щоправда, і такої можливості в них не було. Ні Зюганов, ні Жириновський, ні тим паче Путін з Медведєвим не мобілізовували Аллу Пугачову, Філіппа Кіркорова чи Миколу Баскова на ліричне оформлення протестів. Це в нас Софію Ротару виставили як головний антинатовський щит у Донецьку, співачка, поза сумнівом, глибокий спец доктрини Альянсу. І Максим Галкін не ганьбився веденням політичних концертів, на відміну від Ольги Сумської, чия нерозбірливість перевершила навіть славу «тусовщиці». «Роксолана» в дуплеті з «солістом естради» Михайлом Добкіним на агітзаході в Харкові — такого видовища турецький султан точно не зніс би. Полетіла б голова улюбленої султанші у води Босфору, як качан капусти...

Тим часом текст згаданої декларації перекреслює всі потуги доморощених «американо-натознавців». Доки тут, у нас, на мітингах і в теледебатах і, що найважливіше, на офіційних партійних сайтах представники опозиції та маргінесу роз’яснювали «обдуреному» народу суть американського імперіалізму, котрий є «ідейним натхненником втягування України в НАТО», в Росії абсолютно не заперечували проти зміни стратегії часів «холодної війни», коли «те, що було добре для Росії, було погано для Америки», і навпаки». «Ми сповнені рішучості, — сказано далі в декларації, — працювати разом, а також з іншими державами, для розв’язання завдань, пов’язаних з глобальними викликами ХХІ століття, переводячи російсько-американські відносини зі стану стратегічного суперництва у стратегічне партнерство...» Питається, проти чого і кого тут у нас співали-танцювали-протестували? Проти стратегічного партнера Росії, проти її рішучих зусиль працювати разом з іншими державами? Недобре виходить: а як же відданість ідеям споконвічної дружби, де політична далекоглядність? Кричали «гоу хоум», а доволалися в результаті до «пошли вы...».

І це ще не все. Доки тут особливо екзальтовані особи бігали молитися за процвітання Німеччини і Франції, які призачинили Україні двері до ПДЧ, російські лідери не забули погомоніти з партнером Бушем про... Альянс. Ні, вони не кляли його на всі заставки від неосяжної російської душі, а запевнили, що й надалі ще тісніше співпрацюватимуть на рівні Ради Росія—НАТО. Як вам ці плани, панове? Де фанфари протесту? Чому тіньові міністри не погрожують анексувати Кубань, закидати російську територію якщо не ракетами, то камінням, якщо не територію, то хоча б потяг «Суми—Москва»?

...Росія обставила нас не в Бухаресті, як це комусь видається. Вона перемогла у себе вдома — зокрема, цивілізованою зустріччю Джорджа Буша. Її другоешелонні політики й співаки на кшталт Газманова (який смак у тих, хто замовляв музику, така й сама музика) ганьбили не свою батьківщину — нашу. Ще гірше, що ганьбили її ті українці, для який бажання «показати себе» завжди переважає над умінням «подивитися на інших». У даному разі хоча б на Росію. Раптом колись знадобиться досвід гідності...

Мал. Василя ФЛЬОРКА.