Вінничанин виграв у «Приватбанку»

Цей випадок стався з підполковником медичної служби вінничанином Петром Олексюком у Василькові на Київщині. Дружина переказала з Вінниці сто гривень. У військовій частині тоді затримали зарплату. Офіцер викроїв час, зайшов у васильківське відділення «Приватбанку», заповнив бланк, а йому кажуть: «Перепишіть російською мовою». Але пан Олексюк відмовився це зробити. Працівниця банку залишалася непоступлива. Так він і не отримав у той день свої сто гривень.

— Коли Україна здобула незалежність, я залишив службу на Далекому Сході і повернувся додому не для того, щоб мене змушували писати мовою іншої держави, та й антизаконно це, — каже спересердя Петро Олексюк.

Він переконаний, що чиновників або структури, які нехтують нашим законодавством, треба ставити на місце. Тому й звернувся з позовом до суду. Було це восени 2005 року. Розгляд справи завершився лише через два роки, у листопаді 2007-го.

«Та плюнь ти на ту мову, здоров’я дорожче...»

Десять адвокатів відмовилися братися за Олексюкову справу. Чого лишень від них чоловік не наслухався! Один казав: «Правильно, я тоже за два языка». «Другий довго дивився на мене і ніяк не міг уторопати, в чому проблема». Третій по-дружньому поплескав по плечу і порадив: «Та перепиши ти їм, як хочуть. Плюнь на ту мову, здоров’я все одно дорожче». Так само по-різному поставилися до наполегливості підполковника у відстоюванні мовного питання і в військовій частині. «Невже це й справді для тебе так важливо?» — дивувався дехто з товаришів по службі.

Чи не найбільше вразили пана Олексюка у приймальні Уповноваженої Верховної Ради з прав людини. Він звернув увагу, що з чотирьох присутніх лише одна працівниця розмовляла українською. Решта «шпарила» російською. Жінка, яка приймала заяву підполковника, спершу єхидно ущипнула його такими словами: «Вы как в том анекдоте: возьму билет, но пойду пешком, назло кондуктору».

— При такому ставленні до своєї мови ми не скоро станемо національно свідомою нацією, — з сумом каже пан Олексюк. — Ми байдужі не тільки до відстоювання одного з головних атрибутів держави. Нам грублять на кожному кроці, а ми ледь не дякуємо за це. Не розумію, чому?!

Забігаючи наперед, скажу, що вінничанин таки виграв справу у надзвичайно багатої фінансової структури, якою є «Приватбанк». На його користь рішенням суду стягнули з банку шість тисяч гривень Це компенсація за моральну шкоду. Ще 500 гривень банк сплатить за витрати позивача, пов’язані з судовим процесом.

Але грошей пан Олексюк від банку не взяв. Ні, він не відмовився від них. «Суд проігнорував головну, на мою думку, вимогу, викладену в позовній заяві, — каже пан Петро. — Я вимагав, щоб надалі мене обслуговували в банку державною мовою. Суд проігнорував цю вимогу. Тому я змушений був подати апеляцію».

У банкоматах слово «украЁнська» замінили на «украінська»

Петро Олексюк уже звільнився з армії. Повернувся у Вінницю. Все одно продовжував, як він каже, боротися за правду. Нелегко йому далася ця боротьба. 15 судових засідань відбулося за цей час. Пан Олексюк уважно придивлявся до того, як обслуговують клієнтів у структурах «Приватбанку». Коли був у відрядженні в Донецьку, подав у відділенні «Привату» військове посвідчення. «Извините, но я не знаю, как правильно на русском ваша фамилия, — звернулася до нього працівниця банку. — Или дайте мне какой-нибудь документ на русском, или сами напишите на листике свою фамилию по-русски...»

Після перших судових засідань чоловік звернув увагу, що банкомати «Привату» стали трохи більше українськими. Там, де йде перелік мов, якими клієнти роблять заявки, слово «украЁнська» замінили на «украінська» (зважте, не «ї», а «і»! — Ред.). А там, де був напис «гривня УкраЁни», теж замінили на «гривня Украіни». Але це тільки на початку програми, уточнює пан Олексюк, далі все залишилося, як і було. Про це позивач говорив у своєму виступі на суді. Сказане підтвердив фотознімками, на яких зафіксував, як у банку знущаються з мови. Знущатися з мови — це те саме, що знущатися з людини, яка нею розмовляє, вважає пан Олексюк, який є членом товариства «Просвіта».

У Києві перед ним навіть вибачилися. Повідомили, що касирку, яка не видала гроші, покарали карбованцем. Пропонували забути про образи. Пан Олексюк був готовий на таке. Але за однієї умови: якщо банк обслуговуватиме клієнтів державною мовою. «Это невозможно!» — відповіли йому. Після чого він звернувся до суду.

Спершу відповідачі не з’являлися на засідання, намагаючись тим самим відтягнути час, каже чоловік. Далі приходили по двоє, а то й по троє представників. У своїх виступах докоряли клієнтові в тому, що він служив у Радянській Армії, навчався у школі й інституті при Союзі, — отже, добре має знати російську мову. Але, бачте, нав’язує свої принципи.

Вони навіть на суді говорили по-російськи, згадує пан Олексюк. Але я добився того, щоб суддя дотримувався в державній установі спілкування державною мовою.

Підполковник щиро зізнався, що вести «діло» з фінансовою структурою дуже непросто. Він не певний, що Апеляційний суд задовольнить його скаргу. «Мені адвокат каже, що можуть навіть зменшити суму відшкодування за завдання моральної шкоди. Тобто я можу втратити навіть ці шість тисяч уже відсуджених грошей. Але я свідомий громадянин своєї держави. У даному разі вже відстоюю і її інтереси, а не лише власні. Тому буду йти до кінця».

На знімку: пан Олексюк показує лише частину документів, бо їх для перемоги над «Приватом» довелося збирати десятки.

Фото автора.