Найнебезпечніший хижак — людина.

Народна мудрість.

Ось уже 17 років українські можновладці різномастих розливів під корінь «винищують» корупцію у владних вітчизняних структурах. А вона, клята, ну ніяк не хоче викорінюватися. Навпаки, що «непримиренніша боротьба», то буйнішим квітом плодиться ця національна зараза. Сьогодні кроку не ступиш, щоб з головою не зануритися в корупційні нетрі.

Сумщина — не виняток, а, швидше за все, взірець «дружніх» корупційних стосунків між владою і бізнесом, і тіньовим, і «законним». Наш матеріал лише про один з випадків такого «братнього єднання», який вийшов з-під владного контролю і завдяки ЗМІ став надбанням громадськості регіону. Їх же насправді, як на мене, в області тисячі. І в кожному випадку проглядаються «світлі образи» районних чи обласних можновладців...

На посаду генерального директора приміського господарства ТОВ агрофірма «Косівщинська» Миколу Скрипку «сватали», як дорідну дівку на виданні — з півдюжини разів. Спершу зі сватівською чолобитною до нього під’їхали засновники господарства на чолі з тодішнім керівником. «Жених» категорично відмовив. Після цього в оборот його спробували взяти керівники Сумської райдержадміністрації і райради — Олексій Гордійко, Микола Грищенко і Микола Соловей. Та Скрипка залишався непохитним. Довелося залучати до ролі весільного генерала одного із заступників голови Сумської облдержадміністрації. І знову відмова.

Дехто, можливо, запитає: чи не забагато честі? Ні. На Сумщині справді чимало достойників серед керівників сільгосппідприємств. Однак дати лад такому багатогалузевому господарству, якою є «Косівщинська» з її тваринництвом, рослинництвом і овочівництвом, серед них спроможні не більше двох-трьох чоловік. І Микола Скрипка — перший у цьому списку.

...Приміську агрофірму «Тепличний», розташовану також на околиці обласного центру, звалив на свої плечі шість років тому, коли всі по ній вже заупокійну відспівали. Мало хто вірив, що навіть Скрипці з його неперевершеним стратегічним мисленням і фантастичними організаторськими здібностями вдасться перетворити бридке каченя, яке корчилось у судомах банкрутства, на гордовитого лебедя. Від десятків парників, де вирощували розсаду, і теплиць, продукцією яких з пізньої осені до весни ласував народ, як і від консервного заводу, лишилися хіба що ріжки та ніжки. На дике поле перетворилися і півтисячі гектарів землі, які ще донедавна годували добірними овочами — морквою, столовим буряком, капустою, огірками і томатами східні й північні регіони України. Важко повірити, але Микола Скрипка, немов той чарівник, відродив цю занедбану пустелю лише за два роки. Нині теплиці — мов ті лялечки. Окрім них, у господарстві функціонує єдиний на всю область консервний завод потужністю 5 мільйонів умовних банок чисто екологічних консервів за рік, до того ж значно дешевших за розрекламовану продукцію відомих українських і зарубіжних фірм. А за ними черги покупців від Одеси до Харкова. Для повноти картини додам, що паралельно з «Тепличним» Микола Олександрович «вивів у люди» ще два занепалі багатогалузеві сільськогосподарські виробництва, в яких загалом працює понад дві тисячі осіб.

...Такою ж «убитою», як і колись «Тепличний», була й агрофірма «Косівщинська»: теплиці зруйновані, 2,5 тисячі гектарів землі — занехаяні. Тваринницьку галузь, яка налічувала півтори тисячі голів великої рогатої худоби і більш як двісті свиней, через відсутність кормів ось-ось мали пустити під ніж. Додайте до цих «троянд» ще 1,7 мільйона гривень боргів, третина з яких припадала на зарплату, і перед вами відкриється відома з анекдотів картина «припливли». Скрипці млосно стало від такого «приданого». І все-таки він погодився на нього, капітулювавши під натиском пересічних мешканців його рідної Косівщини. Підштовхнув Миколу Олександровича до цього кроку ще й безпрецедентний вчинок, що до нього вдалися засновники агрофірми: заради відродження господарства вони всі як один добровільно вийшли із засновників. Трапилося це наприкінці жовтня 2006 року. Але, як зізнався сам «жених», у глибині душі не давав спокою якийсь черв’як сумнівів. Як з’ясувалося, передчуття не обмануло досвідченого Скрипку. Однак йому навіть на думку не могло спасти, що загроза йде безпосередньо від районних «сватів», які правою рукою обнімали, а лівою готувалися встромити ножа в спину. «Свати», як стверджує тепер мій візаві, гралися в закулісні ігри, спрямовані на поетапне знищення агрофірми «Косівщинська». Однак повернімося до нашої прелюдії.

...Швидко казка мовиться, та не скоро діло робиться, каже народна мудрість. Утім, Микола Олександрович не звик плентатися у хвості подій, а увесь час намагається спростувати навіть найконсервативніші догми і аксіоми. І досить часто — успішно. Як у випадку з «Косівщинською». Десь уже за півроку з господарством, яке до цього ледве на ладан дихало, відбулася нечувана метаморфоза: агрофірма на очах почала відроджуватися з попелу. На доладованих полях заколосилася пшениця, повертали голову за сонцем кількасот гектарів соняшнику, наливалися соком плантації цукрових буряків, кукурудзи, гречки, рапсу...

Ті самі люди, ті самі поля і такі разючі переміни лише за один рік. Складових у них чимало. Та, либонь, головна — у ставленні генерального директора до людей та розуміння їхніх потреб. Тож уже в першому півріччі минулого року середня зарплата по господарству зросла майже втричі. Тутешні доярки, приміром, улітку щомісяця «надоюють» у сімейний бюджет 1,2 — 2 тисячі гривень, зайняті у тваринництві механізатори — майже до 2 тисяч гривень, а їхні «польові» колеги гарячої пори в середньому «наорюють» і «накошують» від 3 до 4 тисяч гривень зарплатні. Повага до людей, до їхньої гідності і є тим наріжним каменем, на якому базуються успіхи Миколи Скрипки.

...Неладне генеральний відчув уже в травні минулого року, коли запланував спорудження нового доїльного цеху за європейськими стандартами, спроектованого відомою німецькою фірмою «Вестфалія». Для старту будівництва потрібно було офіційне узаконення наявної власності агрофірми. Однак замість віддати кесарю кесареве, голова тамтешньої селищної ради Світлана Громова чомусь переадресувала прохача до районного начальства. А там трапився облом: не вдаючись до пояснень, керівники представницького органу влади «по-джентльменськи» виставили генерального за двері. Микола Олександрович спочатку навіть не второпав у чому заковика. Про те, що недавні районні «свати» пошили його в дурні, причому давно і свідомо, офіційно довідався лише у червні. Торік з листа виконуючого обов’язки голови РДА Миколи Грищенка, який «люб’язно» ознайомив адресата з розпорядженням Сумської районної адміністрації від 5 березня 2007 року про передачу в оренду 35-гектарної земельної ділянки ТОВ «Орбіта-Суми»... Щоб зрозуміліше було, повернімося до її витоків.

Окрім земельних паїв селян «Косівщинської», у власності сільради перебувають, даруйте, тепер уже перебували, 188 гектарів земель запасу та резервного фонду, які, як і передбачено чинним законодавством України, знаходились в оренді агрофірми «Косівщинська». Оскільки термін дії оренди завершувався у серпні 2006 року, попередник Миколи Скрипки своєчасно подбав про продовження договору. За його подання 21 вересня сесія Косівщинської сільради приймає рішення, яким просить Сумську райдержадміністрацію задовольнити прохання підприємства. Та й чи могли депутати вчинити інакше, коли на агрофірмі ось уже півстоліття тримається вся інфраструктура приміського села. Та районних очільників немов заціпило: більше місяця ані пари з вуст — ні про згоду, ні про відмову в подальшій пролонгації угоди. Розродилися лише 30 жовтня, мовляв, погоджуємось на передачу ТОВ агрофірмі «Косівщинська», але тільки 153 гектарів землі. Долю 35-гектарного масиву пообіцяли вирішити «найближчим» часом. Утім, доморощені «стратеги» відверто лукавили, бо, як на мене, вже давно розробили схему доладування відтяпаної у громади земельки.

ТОВ «Орбіта-Суми» з’являється на арені боротьби за шмат землі 19 лютого 2007 року, того самого дня реєструє свій статут, а наступного йде до райдержадміністрації з чолобитною про виділення... передбачливо «законсервованих» районними «меценатами» отих самих 35 гектарів. Зустрічають «варягів» з розкритими обіймами і 5 березня (уявляєте, яка скороспілість!) на божий світ з’являється згадуване вище «унікальне» розпорядження Сумської райдержадміністрації за №160, яким «Орбіті-Суми» жадана земельна ділянка передається в користування. І це за того, що остання за своїми функціональними ознаками жодним боком не вписується у визначені законодавством рамки сільгоспвиробника. Однак про таємний пакт «Молотова—Рібентропа» у виконанні районних керманичів, як уже згадувалось вище, в агрофірмі «Косівщинська» стає відомо лише за три місяці. Саме стільки колишні свати свідомо змушували свого недавнього протеже задарма горбатитись на чужого дядю.

Утім, наступний крок районного тріумвірату, з точки закону, виявився ще нахабнішим. Наприкінці 2005 року, тоді ще голова Сумської райдержадміністрації (нині голова тієї самої райради. — Авт.) при світлій пам’яті підписав розпорядження №905 про наявність на шестигектарній ділянці об’єктів агрофірми. За півтора року — у серпні 2007-го — цей факт документально підтверджують представники нинішньої райдержадміністрації та райвідділу земельних ресурсів. Та працівники Сумського БТІ чомусь впритул не помічають на ній 2 тисяч залізобетонних блоків, сотень метрів підведених до неї водогінних труб, машин тракторної станції, зерноскладів і 80-метрової водонапірної башти, і видають карту-схему, де зазначена земля чиста, як материнська сльоза. Замовників «курячої сліпоти» у працівників БТІ вирахувати неважко. Менш як за місяць зазначену «цілинну» ділянку, на якій лежить вищезазначене майно господарства загальною вартістю 964 тисячі гривень, і на якій Микола Скрипка вже нинішнього року планував відновлювати зруйновані теплиці, районна конкурсна комісія на блюдечку з голубою кайомочкою спішно передає у довгострокову оренду Владиславу К., Ірині І. та Ігорю Г. Тим часом «куряча сліпота» у працівників Сумського БТІ пройшла лише в листопаді. Та потяг, як кажуть у таких випадках, давно уже тю-тю.

— Випадково не знаєте, хто стоїть за цією трійкою?

— Вся область знає, — зітхає Микола Олександрович. — Це дочка і зять одного із керівників обласної організації ВО «Батьківщина», секретаря Сумської міськради. Цей факт оприлюднили також місцеві ЗМІ, зокрема, газета «Панорама». Довідавшись про це, ми спробували знайти захист від свавілля у народного депутата Івана Сідельника. Причому звертались двічі. І обидва рази народний обранець відбувався обіцянками. Проігнорував він і прохання керівника секретаріату ВО «Батьківщина» Я. Федорчука «... розібратися в ситуації...», яке отримав ще в середині лютого. Не став на наш захист і голова Сумської обласної державної адміністрації Павло Качур. В обласного керівника вистачило мужності тільки на відписку. Першим, хто не тільки почув нас, а й взявся допомагати у викоріненні свавілля з боку місцевої чиновницької еліти, це був голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Ігор Калєтнік. Тільки після втручання народного депутата прокуратура Сумського району наприкінці грудня минулого року порушила кримінальну справу «відносно посадових осіб Сумської районної адміністрації за фактом зловживання службовим становищем, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України». Пліч-о-пліч з ним стали на наш захист також народні депутати України Присяжнюк та Гримчак. Як ведеться розслідування? Як мокре горить. У прокуратурі й досі не можуть (чи не хочуть? — Авт.) второпати, звідки виростають ноги. Доведеться знову просити допомоги у народного депутата України І. Калєтніка. Можливо, хоч йому вдасться «розкочегарити» нашу прокуратуру на пошуки корупціонерів, які нахабно відібрали у громади 41 гектар землі.

Зрозуміло, що не для виведення елітних сортів зернових чи овочевих культур. Обидві ділянки знаходяться на відстані десятка кілометрів від центру Сум і межують безпосередньо з трасою. А відтак новоспечені «латифундисти» та їхні покровителі сподіваються дочекатися зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, щоб пустити її з молотка. Під житлове будівництво ще одного «царського» села у Косівщині. І мріють «наварити» на експропрійованій земельці десятки мільйонів доларів. Тим паче що обласний центр давно задихається від нестачі землі під забудову.

Можливо, з часом їм вдалося б здійснити свій задум, якби не одне істотне «якби». Якби трудівники ТОВ агрофірма «Косівщинська» як один не повстали проти цього сценарію і не готові боронити свою землю до останнього подиху. Примножити ці ряди оборонців хоч сьогодні готові дві тисячі згадуваних працівників «Тепличного», Нижньої Сироватки і Червоного. Причому разом зі своїми домочадцями. А це додатково ще десять тисяч «штиків». Якщо таке трапиться, то недавні протести бориспільців видадуться можновладцям дитячою забавкою.

Сумська область.