Чорнобиль у третьому вимірі

Сьогодні хочу поглянути на чорнобильську проблему в третьому вимірі. Адже вже всім відомо, що ця техногенна катастрофа трапилася з вини експериментаторів-невдах. Це — перший вимір. Другий вимір — він, як знак оклику на тлі землі. Це — об’єкт «Укриття» — саркофаг. Без сумніву, потрібно створити закони, які б відсікли бажання проводити подібні експерименти і гарантували б безпечне функціонування саркофагу. Щоб вирішували останню проблему — фінансування — не за залишковим принципом, а відповідно до закону.

Відразу зауважу, що є зрушення в такому підході стосовно саркофагу. Та це — окрема тема. І нарешті — третій вимір. Хочу повести мову про пріоритети діяльності Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2008—2011 роки. При їх розробленні враховувалися головні положення та висновки резолюції шістдесят другої сесії Генеральної Асамблеї ООН, що проголосила третє десятиліття після Чорнобиля (2006—2016 роки) Десятиліттям реабілітації і стійкого розвитку потерпілих регіонів, здійснення якого повинне бути спрямоване на досягнення мети повернення потерпілих до нормального життя по можливості в ці ж терміни. У цьому документі особливо зроблено наголос на тому, що гуманітарні, екологічні, соціальні, економічні і медичні наслідки та проблеми, породжені Чорнобилем, викликають загальну тривогу, вимагають для свого вирішення широкої і активної міжнародної співпраці й координації зусиль у цій сфері на міжнародному й національному рівнях.

Щоб вести предметну розмову, вважаю за потрібне нагадати бодай окремі цифри радіаційно-екологічного та соціально-демографічних наслідків Чорнобильської катастрофи в Україні. Так, площа радіоактивно забрудненої території — 53454 квадратні кілометри (4,8% території країни), радіоактивно забруднених сільгоспугідь — 4,6 млн. га (12% загальної площі), радіоактивно забруднених лісів — 25357 квадратних кілометрів (40% загальної площі). Загалом радіоактивним забрудненням охоплено 12 областей, 73 райони, 2293 населені пункти. Із 76 населених пунктів у 1986 році евакуйовано 91,2 тисячі осіб, переселено та виїхало самостійно із зон забруднення у 1986—2002 рр. — 155964 особи. У цілому потерпіло внаслідок катастрофи 2376218 чол. (на Рівненщині — 394137 чол.), в т. ч. дітей 541641 (на Рівненщині — 119037 чол.), а участь у ліквідації аварії брало 276327 осіб. Отакий він, опік Чорнобиля, мовою статистики. Тож геть недоречно лунають голоси окремих горе-експертів про те, що не такий той Чорнобиль страшний, як його малюють.

Однак наші колеги, які працюють у Верховній Раді, не дають тим голосам заглушити правду Чорнобиля — як найстрашнішої техногенної катастрофи на землі. Щорічно у роковини катастрофи проводились парламентські слухання або дні уряду, щоб ще раз нагадати про справжні наслідки цієї аварії, вирішити комплекс питань з їх подолання і насамперед — дати поштовх реалізації пріоритетів з соціального захисту громадян, які постраждали від аварії. Цьогоріч 17 січня у Верховній Раді був зареєстрований проект постанови про проведення слухань на тему: «Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» (у квітні 2008 року). Цьогоріч парламентські слухання відбудуться 16 квітня.

Протягом останніх років система організації оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває у стадії постійних змін головних розпорядників коштів та надмірної централізації. Вперше у 2006 році оздоровлення цієї категорії громадян здійснювалося за рахунок міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами. Така форма фінансування засвідчила свої переваги і дала можливість оздоровити, порівняно з 2004—2005 роками, у півтора разу більше потерпілих громадян.

Отут би цим шляхом іти далі: не шукають же від добра добра. Але не в нас. У 2007 році закупівлю путівок для санаторно-курортного лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснювало Міністерство праці і соціальної політики України, їх потім розподіляли по адміністративно-територіальних одиницях. І що вийшло? Скажімо, за рахунок путівок, виділених цим міністерством, на Рівненщині було оздоровлено 15978 громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, в т. ч. 12746 дітей. А це в 2,2 разу менше, ніж у 2006 році.

Аналогічна ситуація, наскільки мені відомо, склалася й у інших регіонах.

Здавалося б, слід зробити висновки й виправляти помилку. Але, ні. Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» головним розпорядником бюджетних коштів за програмою «Оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», знову визначено Міністерство праці і соціальної політики. Залишається тільки дивуватися. Але від тих подивувань нічого не зміниться. Тож наша фракція «Блок Литвина» наполягає на виконанні постанови Верховної Ради «Про підсумки організації оздоровлення та відпочинку дітей влітку 2006 року та заходи Кабінету Міністрів України щодо організації відпочинку та оздоровлення дітей влітку 2007 року», в якій у абзаці 7 п.3 зазначено, що відповідні кошти на оздоровлення дітей пільгових категорій під час розробки Державного бюджету України на 2008 р. слід передбачити у видатковій частині місцевих бюджетів при розрахунку міжбюджетних трансфертів. Отже, при внесенні змін до Державного бюджету на 2008 рік та під час підготовки проекту Держбюджету на 2009 рік, кошти на оздоровлення згаданих громадян слід передбачити у видатковій частині місцевих бюджетів при розрахунку міжбюджетних трансфертів. І тоді все стане на свої місця.

До речі, за останні роки видатки на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в загальному обсязі бюджетних коштів, що спрямовуються на ліквідацію її наслідків, зросли. Однак поглиблюється дисбаланс між зростанням загальних видатків державного бюджету і фінансуванням соціальних потреб чорнобильців. Саме видатки на ліквідацію наслідків Чорнобиля у загальному обсязі бюджетних коштів зменшилися.

Потребують удосконалення норми про пенсійне забезпечення громадян, передбачення підвищення розміру пенсій відповідно до зростання прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Надзвичайно актуальною є і проблема забезпечення цієї категорії громадян житлом. Для цього необхідна концентрація ресурсів, а також координація в цьому напрямі діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади. Хоч як прикро про це говорити, але за нинішнього стану фінансування розв’язання житлового питання чорнобильців розтягнеться на 120 років.

Сьогодні на квартирному обліку перебуває 42210 сімей постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, із них 10570 сімей інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи, які згідно з чинним законодавством повинні забезпечуватися житлом протягом року з дня подання заяви, 15209 сімей, які самостійно за направленням переселяються із радіоактивно забруднених територій, та 16431 сім’я постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до другої категорії. На цей час 664 сім’ї продовжують проживати у населених пунктах, віднесених до зони безумовного (обов’язкового) відселення. На розв’язання у повному обсязі житлового питання постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи необхідно понад 8 мільярдів гривень.

Вважаю, що треба шукати й нові підходи до розв’язання цієї проблеми. Можливо, запровадити часткове здійснення будівництва житла на умовах пайової участі, надання безвідсоткових позик тощо. Назріла гостра необхідність розробки та затвердження державної програми забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2009—2013 роки.

Важливим пріоритетом є і сучасний стан розвитку «Чорнобильського законодавства». Він буде пов’язаний із вирішенням низки складних проблем, серед яких слід визначити розробку єдиних підходів до критеріїв відшкодувань збитків і диференціації розмірів цього відшкодування, конкретизацію категорій осіб, які зазнали радіаційного впливу, визначення оптимальних форм відшкодувань і захисту громадян.

Цілком можливо, що наслідком перегляду чинного «Чорнобильського законодавства» у віддалений період і здійснення захисних заходів у забруднених регіонах може стати втрата окремими територіями, внаслідок їх очищення, статусу радіоактивно забруднених і, відповідно, позбавлення громадян, які проживають на цих територіях, права на отримання відповідних компенсацій і пільг. У зв’язку з цим згадані громадяни повинні мати законодавчо закріплені гарантії медичного і соціального захисту, позаяк перебували в зоні негативного впливу.

Одне слово, система соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та забезпечення відповідності соціальних стандартів потребам гідного життя людини потребує перебудови, на яку потрібні значні кошти.

Так, у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи слід передусім найближчим часом прийняти Закон України «Про Загальнодержавну програму зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». Необхідно також визначитися із механізмом виведення населених пунктів за межі зон радіоактивного забруднення, надання відповідного статусу територіям та населеним пунктам, реабілітації радіоактивно забруднених лісів.

Це дуже відповідальна ділянка роботи Верховної Ради в законодавчому плані, у вирішенні питань фінансування.

У сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, найперше необхідно удосконалити законодавство так, щоб воно насправді забезпечувало ефективний соціальний захист цих громадян, а не імітувало такі потуги, як є нині.

Слід також усунути дисбаланс між зростанням видатків державного бюджету і неадекватним фінансуванням соціальних потреб учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілих від цієї катастрофи, вносячи під час підготовки проекту закону України про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо збільшення відповідних видатків.

Уже сьогодні потрібно подбати про створення передумов для розвитку та сталого функціонування Державного реєстру осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Якщо узагальнити сказане, то для розв’язання чорнобильських проблем слід вирішити такі завдання: створити таке законодавство, яке унеможливило б повторення Чорнобиля, гарантувало безпечне функціонування об’єкту «Укриття», забезпечувало справедливу оцінку наслідків аварії та зниження до можливого рівня їх шкідливого впливу, відкривало можливості для справжнього соціального захисту постраждалих громадян.

Минуло двадцять два роки від часу аварії на АЕС. Проблеми, породжені цією катастрофою, самі по собі не вирішаться — їх слід розв’язувати на державному рівні, із участю всіх гілок влади, всього суспільства, із залученням міжнародних зусиль.

Микола ШЕРШУН, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.