Як ми вже повідомляли, в «Голосі України» відбулася зустріч міністра юстиції Миколи Оніщука з колективом редакції. Пропонуємо виклад розмови.

РЕД.: Минуло 100 днів з початку роботи нинішнього Кабінету Міністрів. Що ви вже зробили на посаді міністра юстиції і що плануєте зробити незабаром?

ОНІЩУК: Цілком логічно, що кожний керівник, який приходить у міністерство чи відомство, визначає для себе певні пріоритети. Я розглядав ситуацію не з точки зору відомчого інтересу чи традиційно відомчих сфер Міністерства юстиції, а з точки зору потреб і викликів суспільства. Так сформувалися п’ять найголовніших пріоритетів. Перший — це проведення судової реформи. Якість українського судочинства сьогодні не влаштовує громадян, а відтак, не може задовольнити і політиків.

Другий пріоритет — реформування державної виконавчої служби. Оскільки державна виконавча служба України є сегментом міністерства, його структурним підрозділом, вирішення проблеми значною мірою залежить від нас.

Третій — це боротьба з корупцією. Не таємниця, що сьогодні це явище, по суті, опанувало всі сфери нашого суспільного життя. Ми до певної міри змирилися з цим. Це досить-таки велика ракова пухлина на тілі держави, яку потрібно видаляти.

Четвертий — реформування системи виконання покарань, її гуманізація і демілітаризація, поліпшення умов утримання засуджених. Адже люди, що перебувають у місцях позбавлення волі чи які під слідством, як громадяни України, мають ті самі природні й політичні права, ті самі свободи, за винятком обмежень у вільному виборі місця перебування і пересування та деяких інших.

П’ятий пріоритет — це створення дієвої системи захисту інтересів держави у судах. Не секрет, що через недосконалість судово-правової системи саме держава надзвичайно активно атакується приватним інтересом, щоб незаконно відчужити на користь останнього частку державного майна через судові позови, через штучне створення заборгованості та інші тіньові схеми. Інколи виникають ситуації, коли, наприклад, в порядку забезпечення позову судами зупиняються навіть постанови і розпорядження уряду, чим неправомірно обмежується компетенція виконавчої влади, хочу наголосити, публічної влади. Отже, завдання — припинити неправомірне відчуження державного майна, створити ефективну систему протидії і запобігання цьому негативному явищу. Так я розумію захист державного, а відтак, публічного інтересу.

Цілком природно, що є й традиційні напрями діяльності Міністерства юстиції: нотаріат, державна реєстрація нормативно-правових актів, реєстрація актів громадянського стану, адвокатура тощо. Але як найголовніші пріоритети ми визначили лише ці п’ять. З моєї точки зору, саме вони потребують сьогодні особливої уваги усіх владних інститутів, зокрема Президента, парламенту, уряду. Ми з вами живемо у вільній країні: вільно висловлюємося, вільно обираємо. У нас стали реальністю політичний і економічний плюралізм, свобода засобів масової інформації. Проте є сфери суспільного і державного буття, де Україна в досягненнях — значно скромніше. Особливо, коли йдеться про стан справ у судовій і пенітенціарній системах, виконанні судових рішень, боротьбі з корупцією. Якщо нам вдасться досягнути значного прогресу в усіх цих сферах, Україна дійсно стане складовою частиною сучасної європейської спільноти. І це потрібно насамперед нам самим, адже прагнення увійти до Європейського союзу чи НАТО не є самоціллю. Власне, такі завдання були поставлені мною всьому колективу апарату міністерства та його підрозділів. Президент і уряд повністю підтримали ці пріоритети.

Хочу наголосити, що, окрім наших галузевих завдань, міністерство щодня виконує функції правового експерта нормотворчої діяльності усього уряду. Оскільки жодний акт Кабінету Міністрів, будь-то постанова чи розпорядження, або проект закону, який спрямовується до парламенту, не «рухається», поки немає висновку Міністерства юстиції. Це стосується і значної кількості актів Президента.

РЕД: Пріоритетом у діяльності Міністерства юстиції на 2008 рік названо реформування системи правосуддя. Чому саме це питання зайняло перше місце і які напрями реформування ви бачите? Це — «косметичний ремонт» чи докорінні зміни?

ОНІЩУК: Не треба забувати, що система судів, вимоги до кандидатів на посаду судді, судоустрій, засади судочинства визначаються чинною Конституцією. Проте значна частина проблем українського правосуддя може бути вирішена за рахунок вдосконалення чинного законодавства, зокрема, законів про статус суддів, про судоустрій та процесуальних законів. Звичайно, тут є межа, й істотні зміни можливі лише через внесення змін до Конституції. Навесні минулого року Президент направив до парламенту законопроекти про статус суддів та судоустрій, які ухвалені у першому читанні. Самі по собі названі закони несуть значний елемент новизни, але нині є очевидним, що потрібна їх істотна корекція. Тому під час підготовки зазначених законопроектів до другого читання Міністерством юстиції запропоновано низку концептуальних ідей.

Найперше — необхідно змінити наявну систему доступу до професії судді. Нині доступ до професії судді поєднаний з доступом до посади судді, адже конкурс оголошується на конкретну вакансію. Відповідно — подати заяву може будь-який кандидат, який відповідає встановленим вимогам: вік — двадцять п’ять років, трирічний стаж роботи у галузі права, вища юридична освіта, знання української мови. Особа, що претендує на посаду судді, повинна написати реферат на певну тему і цей реферат захистити, пройти співбесіду у кваліфікаційній комісії суддів. Тобто, повного екзаменаційного тестування на знання судово-правової системи, матеріального і процесуального права не відбувається. Досить часто через названі причини відбувається не конкурс кандидатів, а конкурс протекцій. У результаті — більше можливостей стати суддею отримують ті, хто здатен вплинути на цей процес.

Пропонується розмежувати доступ до суддівської професії і доступ до конкретної посади судді. Доступ до суддівської професії має здійснюватися відповідно до щорічного запиту Державної судової адміністрації щодо потреби в суддівських кадрах. На цій підставі, з урахуванням дворічного терміну, необхідного для спеціальної підготовки кандидата на посаду судді, оголошується конкурс, який включає кваліфікаційний екзамен. Після закінчення спеціальної підготовки (а вона могла б забезпечуватися Академією суддів України) кандидати складають випускний іспит — анонімне тестування за системою балів. Вища Рада юстиції, яка нині вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади, приймає рішення щодо рекомендації в черговості та із правом вибору посади відповідно до здобутих результатів.

Друга ідея — реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів, яка нині не відповідає усталеним вимогам.

Не таємниця, що судді, здійснюючи правосуддя, фактично не несуть відповідальності. Це підтверджується надзвичайно малим відсотком тих, до кого були застосовані відповідні заходи дисциплінарного переслідування, включаючи звільнення з посад суддів (останнє — надзвичайно рідкісна річ, дві—три особи на рік). І це при тому, що лише міністр юстиції вносить десятки подань щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, в тому числі і за порушення присяги. Причин такого стану декілька, це і, зокрема, запобіжний шестимісячний термін притягнення до відповідальності. Саме тому у випадках, коли проти суддів порушуються дисциплінарні провадження, вони починають хворіти, не з’являються на засідання кваліфікаційних комісій тощо. Зупинити такий термін, наприклад, на час хвороби судді, чи в інших обґрунтованих випадках, немає можливості. Ми прагнемо вдосконалити цю систему, передбачивши право на призупинення запобіжного терміну. Інша проблема — відсутність розмежування процесу дисциплінарного переслідування від стадії прийняття рішення по дисциплінарній справі. Нині дисциплінарне провадження проти судді порушується або членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів, або членом Вищої ради юстиції. Вони ж здійснюють перевірку, доповідають по справі і приймають рішення. Зауважу, що багато членів Вищої ради юстиції є депутатами парламенту, а саме цей орган приймає рішення про звільнення судді з посади, принаймні обраних безстроково. Так, дійсно, приймати рішення у дисциплінарній справі проти судді має орган, більшість якого — судді. Але підтримувати дисциплінарне переслідування має дисциплінарний інспектор, дисциплінарний обвинувач, які не перебувають у відносинах підлеглості з таким органом. Тепер щодо третьої ідеї, яка стосується самої системи судоустрою. На часі — створення оптимальнішої інстанційної системи, відповідно до якої суди мають бути організовані так, щоб забезпечити сталість рішень судів, як того вимагають Європейська конвенція з прав людини та практика Європейського суду з прав людини. Реальна трьохрівнева система має забезпечувати уникнення судових помилок за рахунок апеляційного перегляду, а також гарантувати забезпечення єдності судової практики та однакового розуміння закону через інститут касації.

Таким чином, ми визначили больові точки, які має розв’язати судова реформа. І моє завдання, як міністра, дати відповідь на запит суспільства, незважаючи на ті чи інші корпоративні інтереси, настрої, симпатії чи антипатії. Нас цікавить громадянин, який має бути впевнений, що його справа буде вирішена судом чесно, неупереджено і в межах розумного терміну.

РЕД.: До речі, щодо підготовки суддів. Два роки на засіданні громадської ради при Державній судовій адміністрації розглядають положення про академію суддів. Складається таке враження, що це фактично приватна навчальна структура. Як вона буде діяти, адже її необхідно формувати в рамках Міносвіти чи в рамках Мін’юсту?

ОНІЩУК: Тут йдеться про завдання державного значення. Наведу приклад Франції, досвід якої варто було б запозичити. Там діє національна школа магістратури — прототип нашої академії суддів. З боку уряду їй приділяється значна увага. Школа має належне фінансування, приміщення для проживання слухачів, лекційні зали тощо. Тобто, справа поставлена на державний рівень. Уряд має готувати суддю і передати його до судової системи. Я поділяю точку зору, що Академія суддів має бути перетворена на національний заклад спеціальної досудової підготовки кадрів на посаду суддів. При цьому, зверніть увагу, що не йдеться про створення чергового навчального закладу. Завдання академії — в організаційній діяльності з проведення спеціальних стажувань, лекцій, колоквіумів тощо, які допомагають набути досвіду підготовки процесуальних документів, ведення справи тощо.

РЕД.: Якщо судова реформа може викликати супротив певних осіб, то питання виконання судових рішень підвладне Мін’юсту. Як швидко у цій сфері ми отримаємо зрушення?

ОНІЩУК: Щоб зрозуміти ситуацію, наведу спочатку декілька цифр. Якщо говорити про рішення судів в частині майнових стягнень, то їх виконується лише вісім відсотків (загальний рівень виконання рішень судів — близько 32,5). Однією з причин такої ситуації є прийняті в 90-х роках закони про так звані мораторії. Зокрема, мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств, підприємств паливно-енергетичного комплексу, трубопровідного транспорту, підприємств Укррудпрому, суднобудівної галузі. Так-от, з 32 мільярдів гривень, які підлягали стягненню за рішеннями судів, 18 мільярдів — це ті гроші і майно, які мають імунітети, тобто захищені мораторіями, в тому числі від виконавчих документів про стягнення на користь громадян заборгованості із заробітної плати. Надавши імунітет від виконання судових рішень суб’єктам підприємницької діяльності цих галузей, законодавець тим самим поставив їх у привілейоване становище по відношенню до підприємств інших галузей. Маю сказати, що, на мій погляд, закони про встановлення мораторіїв є неконституційними. Адже надання будь-яких переваг окремим власникам чи встановлення пільгових режимів господарювання є прямим порушенням статті 13 Конституції України. Я розумію, що на час їх прийняття в країні була складна ситуація, існувала загроза позбавлення держави майна за корупційними схемами. Але вже минyло чимало років, за які більшість підприємств ПЕКу та інших наведених галузей стали приватними і досить прибутковими, мають високий рівень рентабельності, однак продовжують користуватися мораторієм на примусове стягнення. Нами підготовлені відповідні законопроекти про скасування мораторіїв, вони пройшли погодження і вносяться до Кабінету Міністрів. Звичайно, постануть питання про збереження певних обмежень щодо трубопровідного транспорту, залізниці, аміако- та газопроводів. Але потрібно захищати не певних суб’єктів, а конкретне майно. Друга проблема. Хоч як дивно, але традиційно, ще з радянських часів, вся система виконання судових рішень побудована державою таким чином, що боржник залишається найпривілейованішою стороною. Його треба попередити, йому треба дати термін для добровільного виконання, йому треба вручити припис, він може оскаржити в порядку підлеглості будь-які дії державного виконавця. Не менш бюрократично розвиненою є і система адміністрування в державній виконавчій службі. Разом з тим боржник має широкий арсенал засобів, щоб уникнути виконання судового рішення. Міністерство розробило нову редакцію закону про виконавче провадження, за яким пропонується обмежити право на адміністративне оскарження боржником дій державного виконавця і забезпечити винятково судову процедуру.

Необхідно сформувати такі правовідносини з боржником, коли всі дії і заходи державної виконавчої служби мають бути скерованими на майно боржника та його зобов’язання, а не на особу. Фактично йдеться про посилення ролі судового контролю за виконанням рішень, оскільки виконавче провадження є стадією судового процесу.

РЕД.: Це проекти. Що є на практиці?

ОНІЩУК: Очікую досить серйозних змін, якщо парламент підтримає ці ідеї і вони стануть законом. З метою боротьби з корупцією запроваджена тісніша співпраця з СБУ, органами внутрішніх справ, прокуратурою.

І останнє. У програмі реформування ДВС передбачається також запровадження недержавних форм виконання судових рішень. Відомо, що в багатьох країнах Європи поруч із державною виконавчою службою ефективно діє приватна служба виконань судових рішень. Необхідно сміливо йти на створення конкуренції. Не йдеться про те, що державні виконавці будуть обмежені в повноваженнях. Весь діапазон та інструментарій виконання рішень в них залишається. Недержавна виконавча служба на першому етапі займатиметься лише виконанням рішень судів щодо стягнень. Відповідно — поновлення на роботі, рішення з корпоративних, сімейних спорів залишаться винятковими повноваженнями державних виконавців. Йдеться при цьому, що запровадження приватних форм виконання має ґрунтуватися на системі близькій за принципами, які сьогодні впроваджені у нотаріальну практику. Варто почати з малого. Будуть встановлені сертифікаційні вимоги: якщо особа має офіс, вищу юридичну освіту, стаж роботи не менше п’яти років, здала іспит на знання закону, тоді вона отримує доступ до професії виконавця. Кандидат має відповідати вимогам, які публічно визначені. За таких умов отримувати ліцензію не потрібно. Роблю на цьому наголос, щоб спростувати побоювання представників ЗМІ.

Основні шляхи вдосконалення роботи ДВС:забезпечення доступу державного виконавця до інформації про боржника.

Нині державний виконавець не має прямого доступу до відомчих реєстрів МВС, платників податків, ДПА. Ставимо за мету створити можливість державному виконавцю відразу увійти через електронну мережу до будь-якого визначеного для нього реєстру (бо це — державний реєстр, а він — державний службовець) та подивитися, що у боржника на рахунку в банку, що зареєстровано з нерухомості і т. п. Вільне та швидке отримання інформації із зазначених реєстрів та баз даних значно скоротить терміни проведення виконавчих дій.

Зміна системи реалізації майна.

Пропонуємо запровадити комісійну торгівлю (аукціон тільки щодо об’єктів нерухомості і транспортних засобів), надати державному виконавцю право безпосередньо проводити торги, а виручені кошти перераховувати відразу на рахунки виконавчої служби.

Відповідальність за невиконання рішень суду.

Внесли пропозицію про запровадження адміністративного арешту на 15 діб — як форму правової відповідальності боржника, зокрема, коли останній злісно ухиляється від виконання судового рішення.

Статус державного виконавця. Вважаємо за доцільне зрівняти у правах працівника правоохоронного органу і державного виконавця саме під час здійснення ним своїх повноважень, що істотно підвищить рівень його захищеності. Йдеться про встановлення кримінальної відповідальності за чинення державному виконавцеві перешкод, загрозу його життю, здоров’ю і майну.

Єдиний реєстр виконавчих впроваджень.

Це має бути єдиний реєстр виконавчих впроваджень, який дозволяв би зацікавленим особам з’ясовувати, як просувається виконавче провадження. Це підвищить оперативність і прозорість виконання, сприятиме усуненню передумов корупційних діянь.

На доповнення до сказаного зауважу, що на виконання запланованих заходів розроблені проекти законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування мораторію стосовно звернення стягнення на майно боржника, про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень, про недержавні форми виконання рішень. Ці законопроекти перебувають на погодженні в міністерствах та відомствах і найближчим часом будуть внесені до Кабміну, а потім і до парламенту.

Крім того, цілеспрямовано посилюється виконавча дисципліна. Нагадаю, що за низькі показники в роботі звільнено 15 керівників державних виконавчих служб в областях, оновлено керівництво державної виконавчої служби країни, створено службу безпеки в структурі виконавчої служби, налагоджено взаємодію зі Службою безпеки України та МВС з метою виявлення фактів корупції, та інше.

РЕД.: Дуже багато органів борються з корупцією. Можливо, доцільно створити один?

ОНІЩУК: Корупція та її подолання сьогодні є однією з найгостріших проблем, які постали перед сучасним українським суспільством. Досить зауважити, що за міжнародним рейтингом за Індексом сприяння корупції міжнародної організації «Тренсперенсі Інтернешнл» Україна торік посідала 99-те місце (із 163-х), а у цьому — вже 118-те, що ставить нас в один ряд з країнами, які вважаються найкорумпованішими в Європі. На жаль, попередні заходи боротьби з корупцією, розпочаті ще в 90-х роках, до цього часу не дали відчутних позитивних результатів. Натомість темпи поширення корупції в державі за ці роки зросли. Адже системи боротьби з корупцією в Україні ще не створено. Ми тільки підходимо до того, щоб осмислити, якою вона має бути.

Вважаю: одним з вагомих чинників у запобіганні та протидії корупції є наявність політичної волі, що відобразилась у Концепції подолання корупції «На шляху до доброчесності», затвердженої Указом Президента України у вересні 2006 року, та у відповідному Плані заходів щодо реалізації цієї концепції, затвердженому Кабінетом Міністрів у серпні 2007 року.

Для успішної реалізації державної антикорупційної політики необхідним є не лише декларування намірів у програмних документах, а й об’єднання зусиль всіх органів державної влади та громадянського суспільства. А це можливо за умови покладення функції формування та забезпечення реалізації державної антикорупційної політики на один з органів державної влади, або створення окремого органу.

У вищезгаданій концепції наголошено на тому, що відсутність органу, який на основі аналізу корупційних ризиків розробляв би заходи антикорупційної політики, є істотною перепоною в подоланні корупції.

Відповідно до рекомендацій Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO), наданих Україні у березні 2007 року, державі рекомендовано систематизувати підхід до вирішення проблеми запобігання та протидії корупції та посилити координацію діяльності органів державної влади у цій сфері, для чого створити спеціальний антикорупційний орган, що не матиме правоохоронних функцій і відповідатиме за підготовку та реалізацію національних антикорупційної стратегії і відповідного плану дій, у тому числі, заходів по боротьбі з корупцією, а також посилити спеціалізацію наявних правоохоронних органів у сфері боротьби з корупцією.

Для підвищення ефективності боротьби з корупцією, вдосконалення організації роботи із запобігання корупції та забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України у цій сфері Указом Президента України від 1 лютого 2008 року «Про деякі заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної антикорупційної політики» Кабінету Міністрів України доручено розглянути питання про покладення на Мін’юст низки завдань, пов’язаних із формуванням та забезпеченням реалізації державної антикорупційної політики.

Моніторинговий комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи у звіті від 14 березня 2008 р. привітав згаданий вище Указ Президента України, закликав якнайшвидше реалізувати цю ініціативу, а також вказав на те, що в Україні існує проблема з координацією розроблення та імплементації антикорупційної політики.

На виконання ініціатив Президента України Мін’юстом 27 березня 2008 року внесено на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України «Питання антикорупційної політики». Цим проектом на Міністерство юстиції пропонується покласти функції формування та забезпечення реалізації державної антикорупційної політики. Проект постанови передбачає введення у складі Міністерства юстиції посади урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики та створення відповідної служби, що забезпечуватиме його діяльність. Даний проект постанови розглянуто на засіданні уряду та запропоновано провести його міжнародну експертизу, за результатами якої постанову буде прийнято.

Саме необхідність вирішення існуючих практичних проблем із розробкою та координацією заходів антикорупційної політики є ще однією причиною розробки документа.

Йдеться про те, що в Україні немає органу, відповідального за збирання та аналіз інформації щодо корупції, а відтак, — жодна інституція не володіє повною та об’єктивною інформацією про стан корупції, що, в свою чергу, не дає змоги адекватно реагувати на проблему. Немає єдиних підходів до вироблення антикорупційної політики, відсутні механізм координації та взаємодії органів виконавчої влади у реалізації антикорупційних заходів, система постійного моніторингу за змінами у ситуації з корупцією. Нормотворча діяльність органів виконавчої влади не аналізується на предмет корупційних ризиків. Особливо наголошу, що нові повноваження Мін’юсту не пов’язані із кримінальним блоком, кримінальною юстицією, тобто з виявленням правопорушень та притягненням до відповідальності. Це повноваження правоохоронних органів.

Громадське обговорення ролі та місця Міністерства юстиції у реалізації антикорупційної політики відбулося на засіданні «круглого столу» в січні цього року, куди були запрошені представники центральних органів виконавчої влади, громадських організацій, Ради Європи та інших провідних міжнародних організацій. Зазначу, що обговорення відбулося у позитивному ключі й позиція міністерства була підтримана.

РЕД.: Які повноваження покладені на міністерство відповідно до концептуальних засад антикорупційної політики?

ОНІЩУК: Згідно з проектом рішення уряду на Міністерство юстиції України пропонується покласти такі функції щодо антикорупційної політики:

— розроблення заходів із реалізації антикорупційної політики, координації центральних органів виконавчої влади у виконанні цих заходів, підготовки щорічних звітів про їх виконання;

— здійснення антикорупційної експертизи проектів актів;

— аналіз законодавства з метою виявлення системних вад, які полегшують чи сприяють вчиненню корупційних правопорушень, та підготовка пропозицій;

— збирання та аналіз статистичних даних та іншої інформації щодо корупційних правопорушень в Україні, виявлення корупціогенних чинників та підготовка пропозицій з їх усунення;

— залучення організацій громадянського суспільства;

— здійснення інформаційних заходів та формування антикорупційної свідомості в суспільстві.

РЕД.: А за що відповідатиме урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики?

ОНІЩУК: Що стосується основних завдань та напрямів діяльності урядового уповноваженого та запропонованої проектом служби, яка діятиме у складі Міністерства юстиції, це, насамперед, організаційна, аналітична та методична робота, зокрема: забезпечення розробки антикорупційних стратегій та планів дій з їх реалізації; координація діяльності центральних органів виконавчої влади щодо реалізації заходів державної антикорупційної політики та підготовка щорічних звітів Кабінету Міністрів; аналіз законодавства з метою виявлення корупційних ризиків та підготовка пропозицій щодо його вдосконалення; збір та аналіз інформації щодо стану виконання антикорупційних заходів; здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів; проведення досліджень за темами, пов’язаними з корупцією; забезпечення співпраці України із Групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO), іншими міжнародними організаціями; здійснення заходів щодо залучення до реалізації державної антикорупційної політики інститутів громадянського суспільства; проведення інформаційної політики у сфері запобігання корупції в державному і приватному секторі.

Для виконання зазначених завдань пропонується наділити урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики відповідними повноваженнями, наприклад: звертатися до органів державної влади із запитами і отримувати інформацію, брати участь у засіданнях їхніх колегій; залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, науковців, експертів, замовляти проведення досліджень за темами, пов’язаними із корупцією; утворювати експертні та робочі групи для підготовки проектів актів законодавства, здійснення їх експертизи.

При цьому зауважу, що інститут урядового уповноваженого не є чимось новим ні для Міністерства юстиції, ні для держави. Так, у 2006 році в Міністерстві юстиції вже було введено посаду урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Знову ж таки варто відзначити досвід Франції, де з 1993 року діє Центральна служба із запобігання корупції, яка щороку звітує про свою діяльність перед Прем’єр-міністром та міністром юстиції. Служба не має повноважень розслідувати справи, а займається запобіганням корупції, аналізує дані щодо корупції, виявляє тенденції і надає рекомендації.

РЕД.: У Конституційному суді лежать дві справи, які можуть розбалансувати наш бюджет. Це стосовно пільг. Верховна Рада, приймаючи закон про бюджет з подачі Кабінету Міністрів, порушила цілу низку інших законів. У цій ситуації хто відповідальний. Можливо, треба запровадити якесь покарання за невиконання рішень КС?

ОНІЩУК: Я з великою повагою ставлюся до суддівського корпусу. Але у мене складається таке враження, що вони передають «куті меду». Деякі державні службовці, народні депутати одн