Із виступу Володимира Литвина, керівника фракції
«Блок Литвина» у Верховній Раді України, на пленарному засіданні Верховної Ради України 8 квітня 2008 рокуШановні народні депутати!
Дивлячись на процеси, що відбуваються у нашому політичному середовищі, у тому числі й у Верховній Раді, мимоволі згадуєш слова мало цитованого тепер, а раніше обов’язкового класика (із статті В. І. Леніна
«Пам’яті Герцена») і припасовуєш їх до українських реалій: «Вузьке коло цих революціонерів. Страшенно далекі вони від народу». Правда, на цьому треба ставити крапку, бо далі йдеться про те, що «їх справа не пропала».Точніше не скажеш!
Дедалі очевиднішим є той факт, що головну загрозу Україні становить українська влада. Неадекватна, некомпетентна, невідповідальна, неморальна і наскрізь корумпована. Влада, яка обернена виключно на себе, живе виключно собою та несамовито бореться за повноваження, за те, щоб розставити скрізь, де можна, виключно своїх, і за власність, яка ще залишилася на балансі держави. Влада, яка абсолютно не переймається інтересами держави та своїх пересічних громадян.
Скрізь і з будь-якої нагоди оголошуються святкування перемоги. 100 днів уряду — суцільні досягнення. Бухарест, саміт НАТО — перемога, на яку й не очікували...
Приклади можна продовжувати. Справа не в тім. Важливіше дати відповідь на запитання: над ким перемога? Хто переможений? Народ, Україна — однозначно.
Отаке примушування людей повірити в ілюзії, отакі навіювання вимивають будь-яку перспективу нашого державного і людського самоствердження і самоутвердження.
Треба припинити оспівування себе і своїх сумнівних досягнень. Інакше доведеться відспівувати Україну.
Треба зупинитися, поки не пізно. Відповідально осмислити, що ж відбувається в країні та суспільстві, у житті кожної людини і кожної сім’ї.
Доконано очевидним є той факт, і це показав саміт НАТО у Бухаресті, що Україна має велике геостратегічне значення. Саме з огляду на це і мало місце таке протистояння на ньому з українського питання. Але не в інтересах України. Бо нас розглядали і розглядають виключно як розмінну монету у глобальних міжнародних торгах.
Ми ж не навчилися користуватися нашими перевагами, щоб забезпечити українські інтереси. Ми все продовжуємо несамовито демонструвати одне і, схоже, вже одвічно українське прагнення — найти собі господаря. Причому такого, який би нас слухав.
Марна справа.
Слід нарешті усвідомити те, що треба дати Україні шанс бути самостійною. І таким чином зламати історичну традицію, за якою ми демонстрували лише спроможність витворити державу, а не могли її утвердити, закорінити.
Слід усім політикам, образно кажучи, повернутися в Україну і зайнятися облаштуванням держави. Облаштуванням, виходячи з потреб людей, а не уявлень і устремлінь влади.
Перефразовуючи слова російського канцлера Горчакова, маємо одностайно сказати: Україна зосереджується. Зосереджується на собі, на внутрішньому облаштуванні країни.
Для цього треба рішуче відмовитися від практики, яка посилено нав’язується і зводиться до того, щоб Верховна Рада працювала за викликом. Це перше і головне.
По-друге, відповідально осмислити, в якому стані опинилися люди і країна. І не у формі солодких речей, а реально, осмислено і практично.
Для цього потрібно, окрім професіоналізму, відповідальності та совісті, не так уже й багато — не видавати партійні, кланово-олігархічні інтереси за потреби загальносуспільного виміру.
А про те, що підміна таких понять є домінуючою реальністю, свідчить хоча б факт розгортання боротьби, після Києва, за місто Харків. Можливо, й потрібно приймати рішення про оздоровлення влади в обох столицях. Але чому ж ніхто з ініціаторів перевиборів під гаслами турботи про городян жодного слова занепокоєння не виголосив з приводу подій на Харківському авіазаводі. Тим більше що Україна належить до семи держав світу, які мають повний цикл проектування і будівництва літаків. І саме ця галузь, за відповідної державної уваги до неї, може сприяти введенню України у цивілізований світ.
А ситуація на підприємстві така: повноцінного керівника колектив уже тривалий час не має. На звернення авіабудівників центральна й місцева влада не реагують. Чотири місяці працівники не отримують зарплати. Борги заводу ростуть, його занепад стає дедалі очевиднішим.
Верховна Рада і її лялькарі переймаються виключно зміною влади у місті. До людей, до колективів діла нікому немає.
І так в усьому і скрізь. Людські проблеми і долі перебувають на периферії політичної уваги і Верховної Ради. Про це, зокрема, свідчить зростаюче нарікання на бюджет і його соціальну складову.
Раджу тим, хто голосував за держбюджет-2008 і яким зупинено дію 102 соціальних законів ціною 105 млрд. гривень, для початку поспілкуватися з людьми у приймальні парламенту. 7 квітня 2008 року я прийняв там 47 відвідувачів. Що сказати чорнобильцям, яких позбавили останнього, що сказати ветеранам, вченим і практично всім категоріям громадян, яких цинічно і виклично ошукали — забрали мізерні соціальні пільги і надбавки. Забрали приховано, в єзуїтський спосіб.
Водночас зміни до держбюджету, як того вимагає закон, Кабінет Міністрів демонстративно не подає до Верховної Ради. І обставляє це своїми умовами: спочатку прийміть програму діяльності уряду, а тоді ми подумаємо. І це державна політика, і це державний підхід.
Звісно, домінуючий вплив на такий підхід справляє президентська кампанія. Неофіційно вона набирає дедалі більших обертів. А отже, будь-які дії орієнтовані на короткий результат і далекі від державних інтересів та потреб. А отже, будь-які розмови про український прорив обертаються конвульсіями. Конвульсії —прикметна риса нашого державного розвитку.
Можливо, тим, хто приміряється до президентської булави, треба взяти зобов’язання перед народом про неучасть у виборах, або відтермінувати їх. Інакше життя не буде. Будемо продовжувати скніти і скиглити.
Пріоритети людей, їх відчуття мають стати пріоритетами влади, а відтак — країни. І жодним чином не навпаки.
Треба рішуче відкинути несамовиті прагнення декого з влади ощасливити народ.
Негайно потрібно всебічно, принципово і відкрито (прилюдно) обговорити соціально-економічний стан країни. Включаючи послання Президента, звіти (інформації) уряду та Національного банку України.
І на цій основі, на основі чіткого і усвідомленого розуміння життєвих і державних реалій прийняти повноцінний бюджет. У ньому акцентована увага має бути приділена проблемам освіти, науки, охорони здоров’я, села та агропромислового виробництва. Все інше, що може у наших скрутних умовах почекати, має почекати. Окрім соціальних законів, дія яких повинна бути відновлена у повному обсязі. До цього додам: належить невідкладно прийняти закони із заробітної плати.
На союзному з’їзді письменників у 1934 році Бабель виголосив слова про
«героїзм мовчання». Тож за політичною тріскотнею ми не повинні демонструвати те, що також можна визначати як «героїзм мовчання».Головне, щоб за об’єктивними оцінками йшли практичні осмислені й відповідальні дії. Інакше вкотре будемо говорити про Україну в минулому часі.