Страшенно далекі вони від народу

Точніше не скажеш!

Дедалі очевиднішим є той факт, що головну загрозу Україні становить українська влада. Неадекватна, некомпетентна, невідповідальна, неморальна і наскрізь корумпована. Влада, яка обернена виключно на себе, живе виключно собою та несамовито бореться за повноваження, за те, щоб розставити скрізь, де можна, виключно своїх, і за власність, яка ще залишилася на балансі держави. Влада, яка абсолютно не переймається інтересами держави та своїх пересічних громадян.

Скрізь і з будь-якої нагоди оголошуються святкування перемоги. 100 днів уряду — суцільні досягнення. Бухарест, саміт НАТО — перемога, на яку й не очікували...

Приклади можна продовжувати. Справа не в тім. Важливіше дати відповідь на запитання: над ким перемога? Хто переможений? Народ, Україна — однозначно.

Отаке примушування людей повірити в ілюзії, отакі навіювання вимивають будь-яку перспективу нашого державного і людського самоствердження і самоутвердження.

Треба припинити оспівування себе і своїх сумнівних досягнень. Інакше доведеться відспівувати Україну.

Треба зупинитися, поки не пізно. Відповідально осмислити, що ж відбувається в країні та суспільстві, у житті кожної людини і кожної сім’ї.

Доконано очевидним є той факт, і це показав саміт НАТО у Бухаресті, що Україна має велике геостратегічне значення. Саме з огляду на це і мало місце таке протистояння на ньому з українського питання. Але не в інтересах України. Бо нас розглядали і розглядають виключно як розмінну монету у глобальних міжнародних торгах.

Ми ж не навчилися користуватися нашими перевагами, щоб забезпечити українські інтереси. Ми все продовжуємо несамовито демонструвати одне і, схоже, вже одвічно українське прагнення — найти собі господаря. Причому такого, який би нас слухав.

Марна справа.

Слід нарешті усвідомити те, що треба дати Україні шанс бути самостійною. І таким чином зламати історичну традицію, за якою ми демонстрували лише спроможність витворити державу, а не могли її утвердити, закорінити.

Слід усім політикам, образно кажучи, повернутися в Україну і зайнятися облаштуванням держави. Облаштуванням, виходячи з потреб людей, а не уявлень і устремлінь влади.

Перефразовуючи слова російського канцлера Горчакова, маємо одностайно сказати: Україна зосереджується. Зосереджується на собі, на внутрішньому облаштуванні країни.

Для цього треба рішуче відмовитися від практики, яка посилено нав’язується і зводиться до того, щоб Верховна Рада працювала за викликом. Це перше і головне.

По-друге, відповідально осмислити, в якому стані опинилися люди і країна. І не у формі солодких речей, а реально, осмислено і практично.

Для цього потрібно, окрім професіоналізму, відповідальності та совісті, не так уже й багато — не видавати партійні, кланово-олігархічні інтереси за потреби загальносуспільного виміру.

А про те, що підміна таких понять є домінуючою реальністю, свідчить хоча б факт розгортання боротьби, після Києва, за місто Харків. Можливо, й потрібно приймати рішення про оздоровлення влади в обох столицях. Але чому ж ніхто з ініціаторів перевиборів під гаслами турботи про городян жодного слова занепокоєння не виголосив з приводу подій на Харківському авіазаводі. Тим більше що Україна належить до семи держав світу, які мають повний цикл проектування і будівництва літаків. І саме ця галузь, за відповідної державної уваги до неї, може сприяти введенню України у цивілізований світ.

А ситуація на підприємстві така: повноцінного керівника колектив уже тривалий час не має. На звернення авіабудівників центральна й місцева влада не реагують. Чотири місяці працівники не отримують зарплати. Борги заводу ростуть, його занепад стає дедалі очевиднішим.

Верховна Рада і її лялькарі переймаються виключно зміною влади у місті. До людей, до колективів діла нікому немає.

І так в усьому і скрізь. Людські проблеми і долі перебувають на периферії політичної уваги і Верховної Ради. Про це, зокрема, свідчить зростаюче нарікання на бюджет і його соціальну складову.

Раджу тим, хто голосував за держбюджет-2008 і яким зупинено дію 102 соціальних законів ціною 105 млрд. гривень, для початку поспілкуватися з людьми у приймальні парламенту. 7 квітня 2008 року я прийняв там 47 відвідувачів. Що сказати чорнобильцям, яких позбавили останнього, що сказати ветеранам, вченим і практично всім категоріям громадян, яких цинічно і виклично ошукали — забрали мізерні соціальні пільги і надбавки. Забрали приховано, в єзуїтський спосіб.

Водночас зміни до держбюджету, як того вимагає закон, Кабінет Міністрів демонстративно не подає до Верховної Ради. І обставляє це своїми умовами: спочатку прийміть програму діяльності уряду, а тоді ми подумаємо. І це державна політика, і це державний підхід.

Звісно, домінуючий вплив на такий підхід справляє президентська кампанія. Неофіційно вона набирає дедалі більших обертів. А отже, будь-які дії орієнтовані на короткий результат і далекі від державних інтересів та потреб. А отже, будь-які розмови про український прорив обертаються конвульсіями. Конвульсії —прикметна риса нашого державного розвитку.

Можливо, тим, хто приміряється до президентської булави, треба взяти зобов’язання перед народом про неучасть у виборах, або відтермінувати їх. Інакше життя не буде. Будемо продовжувати скніти і скиглити.

Пріоритети людей, їх відчуття мають стати пріоритетами влади, а відтак — країни. І жодним чином не навпаки.

Треба рішуче відкинути несамовиті прагнення декого з влади ощасливити народ.

Негайно потрібно всебічно, принципово і відкрито (прилюдно) обговорити соціально-економічний стан країни. Включаючи послання Президента, звіти (інформації) уряду та Національного банку України.

І на цій основі, на основі чіткого і усвідомленого розуміння життєвих і державних реалій прийняти повноцінний бюджет. У ньому акцентована увага має бути приділена проблемам освіти, науки, охорони здоров’я, села та агропромислового виробництва. Все інше, що може у наших скрутних умовах почекати, має почекати. Окрім соціальних законів, дія яких повинна бути відновлена у повному обсязі. До цього додам: належить невідкладно прийняти закони із заробітної плати.

Головне, щоб за об’єктивними оцінками йшли практичні осмислені й відповідальні дії. Інакше вкотре будемо говорити про Україну в минулому часі.