Чи не забагато клопотів звалили на плечі сімейних лікарів реформатори системи охорони здоров’я? Які перспективи в сімейної медицини? Про це та про щоденні будні сільського медзакладу розповіла в розмові з кореспондентом «Голосу України» завідувачка амбулаторії сімейної медицини села Вінницькі Хутори, лікар з понад 30-річним стажем Лариса Ярова.
Після завершення добудови приміщення амбулаторія матиме ще чотири кімнати, буде невеликий зал для зібрань колективу. Кошти на розширення і створення належних умов для лікарів і пацієнтів надала сільська рада.
Не буває середньої температури в палаті
— Чи є перспектива в сімейної медицини? — завідувачка амбулаторії Лариса Ярова після паузи відповідає запитанням: «А є краща пропозиція? Можливо, страхова медицина, але ж люди не мають грошей, щоб платити, а держава не візьме цей фінансовий тягар на себе. Маємо задовольнятися тим, що маємо. Тільки ж треба вдосконалювати хоча б структуру сімейної медицини».
Досвідчений медик наголошує, що проведення реформ слід доручати тільки професіоналам. По-друге, обов’язково брати до уваги думку тих, заради кого так стараються реформатори.
— Для сільських амбулаторій запровадили однаковий статут, — продовжує співрозмовниця. — Це неправильно. Бо не буває, як кажуть лікарі, середньої температури хворих у палаті. Сільські амбулаторії відрізняються чисельністю пацієнтів. До того ж кардинально. Ми обслуговуємо, крім дорослих, понад тисячу діток. Скажіть, на таку кількість можна виділити хоча б половину ставки лікаря-педіатра? Такий фахівець украй потрібен для найменшеньких пацієнтів, віком до одного року. Робота з ними дуже специфічна, медики про це добре знають. Особливо, коли йдеться про проведення тих-таки щеплень. Щоб опанувати науку педіатра, лікарю іншого профілю потрібен не рік і не два. А ми на курсах навчалися аж п’ять місяців. Реформатори вважають, що за цей час можна перекваліфікуватися на дитячого лікаря. Вони самі в таке не вірять, але нас намагаються переконати, що це можливо.
Пані Ярова уточнює: «У тих населених пунктах, де діток небагато, якось ще можна обійтися без вузькопрофільного фахівця-педіатра, та коли їх понад тисяча!.. Чому в такій справі не використати окремий підхід до окремо взятого сільського закладу медицини?..».
Виконаєш нормативи — отримаєш доплату
Не знаю, як для інших лікарів, але для сімейних чиновники встановили конкретні нормативи. Коли почув про це, подумалося, що співрозмовниця жартує. Утім, це істинна правда — нормативи справді встановлено.
— Протягом години лікар має прийняти п’ятьох пацієнтів, — каже завідувачка. — Це в умовах амбулаторії. А під час виклику, в домашніх умовах, на огляд відводиться півгодини. Визначено кількість пацієнтів, яких маємо направити на флюорографію, стаціонарне лікування чи консультацію до фахівця у район. І це ще не весь перелік...
Нехтувати нормативами — собі на шкоду. Від їхнього виконання залежить доплата до посадового окладу. Якщо вдалося «вписатися» у встановлені шаблони — буде надбавка, а ні... Для бухгалтерії треба все зафіксувати на папері. Розмір доплати незначний. Так само, як і оклад. Наприклад, лікар, який починає роботу після університету, має посадовий оклад півтори тисячі гривень. За словами співрозмовниці, це одна з причин того, що молодь не хоче йти працювати в сільську місцевість. І молоді, і досвідчені лікарі скептично ставляться до чиновницьких нормативів в обслуговуванні пацієнтів. Кажуть, такий підхід не сприяє зміцненню здоров’я людей, натомість додає зайвої писанини.
— Мало того, що лікар зобов’язаний докладно заповнювати історію хвороби пацієнта, це його обов’язок, то треба ще й звітувати про свої нормативи, — уточнює Лариса Ярова.
Лікарі амбулаторії під час спілкування не приховували, що на їхні плечі звалили дуже багато клопотів. Навіть коли хтось із мешканців села викликає «швидку», йому радять спершу звернутися до сімейного лікаря. Або роблять інакше: телефонують в амбулаторію, щоб хтось підійшов до того, хто телефонував на «швидку», і перевірив, чи варто виїжджати за сигналом.
— Їдемо! А що залишається робити, — продовжує завідувачка амбулаторії. — Тоді телефонуємо колегам на «швидку», і вже вони приїжджають слідом. Знаємо, що певні неузгоджені дії з бригадами «швидкої» є так само в інших амбулаторій сімейної медицини. Односельців, які приїздять на консультацію до районної лікарні, після призначення лікування знову направляють до нас, в амбулаторію. Із щоденної практики робимо висновок: дорога у хворого нині одна — до сімейного лікаря. Хоч би куди він звертався, а все одно повернеться до нас.
Фото автора.
ДОВІДКА
Амбулаторія сімейної медицини села Вінницькі Хутори Вінницького району — одна з найбільших в області. Тут на обліку перебувають 8836 місцевих жителів, з яких 1313 дітей. Колектив амбулаторії — 16 працівників, п’ятеро з них лікарі (одна посада вакантна). На інших зайняті медсестри, лаборант, водій. До речі, він один на два автомобілі. «ГАЗель» експлуатують у весняно-осінній період за гарної погоди, а стареньким «УАЗом» виїздять на виклики до хворих у негоду. Амбулаторія забезпечена медичним обладнанням для надання невідкладної допомоги та проведення аналізів. Є денний стаціонар на 17 ліжок. Завдяки наявності п’яти комп’ютерів розпочали перехід на електронний облік пацієнтів...
ДОСЛІВНО
— Напишіть, що Олена Іванівна Василюк дуже гарний лікар. Її діти не бояться...
Світлана ЩЕРБА, мати двох дітей, мешканка села Вінницькі Хутори.
Завідувачка амбулаторії сімейної медицини Вінницьких Хуторів Лариса Ярова (крайня праворуч), лікар Олена Василюк та жителька села Світлана Щерба, яка привела своїх діток Руслану й Антона на консультацію.
