«Кривавий» гетьман Сагайдачний?

Останнім часом у ЗМІ Росії множаться статті про «кривавого» гетьмана П. Сагайдачного. Автори закликають українців покаятися за його похід 1618 р. на Москву. Козаки, мовляв, після себе залишили не один обагрений кров’ю «російський Батурин». Посилаючись лише на одне достовірне джерело, бєльський літописець П. Посохов, наприклад, живописує про «вирізання» багатьох міст...

Багато побили або взяли у полон

Чим же відрізнялося поводження козаків Сагайдачного під час взяття ними Ливен, Єльця, Данкова, Лебедяни від діянь меншиковських вояків?

Так, козаки взяли ці прикордонні пункти, де ніс службу нечисленний військовий люд. Йти на Москву і залишати в тилу застави ворога? На війні це нелогічно. Але чи вирізали козаки при цьому мирний люд? Кречетник Яків Мосеєв говорив у Москві про поводження ворогів: «Как черкасы (так називали українців. — Авт.) Елец взяли, а воеводы Андрей Полев да Иван Хрущом, да государев посланик Степан Хрущом, да Матвей Челюсткин, да крымских гонцов Ромозан с товарищи 12 человек, а их два кречетника Иван Петров да он, Яков, да ястребник Розгильдеи Григоров, да с ними ельчане немногие люди только человек з двесте и сидели в городе тот день, как острог взяли, до обеда». Далі: «А Елец, и посад, и город сожгли, а попов елецких всех, переграбя, отпустили. И людей всех ельчан, которых взяли за крестным целованием, з женами и з детьми отпустили, проводили до села».

Кречетник Посник Маслов доповідав у Москві про ситуацію в Данкові перед приходом козаків: «А донковские, де, жильцы подымаютца з женами и з детьми на Михайлов, и животы (домашній скарб. — Авт.) свои кладут на телеги, и прощаютца у могил, плач великой». Як відомо, Сагайдачному не вдалося взяти Михайлів.

Бєльський літописець теж не говорить про безліч жертв: «Того же лета... шол под Москву... полковник черкаской пан Саадачной с черкасы, а с ним черкас боевых людей было 20000 окроме кошевых людей. ... полковник пан Соа[дач]ной... Ливны приступом взял, и многую кровь християнскую пролил, много православных крестьян и з женами и з детьми посек неповинно, и много православных християн поруганья учинил и храмы божия [оск]вернил и разорил и домы все христьянские пограбил... и многих жен и детей во плен поймал. А воеводу князь... Ивановичи Егупова Черкаскаго и с женою жива взял, [и] свел под Москву, и отдал на окуп».

Чи це не протиріччя: «много православных крестьян... посек неповинно» та — «многих жен и детей во плен поймал»? Під час штурму міста, звичайно, могли бути жертви серед мирного населення, якого, до речі, в острозі з вісьмома сотнями служивих не було багато. При цьому сторожовий козак Мишко Фомін на розпиті говорив, що «июня в 27 день за два часа до вечера прибежали на Елец с Ливен многие люди, а сказали, что литовские люди того ж дни в суботу на первом часу дни Ливны взяли изгоном».

Тобто цей документ повідомляє: більшість людей змогли сховатися. Тих, які лишилися, явно ніхто не страчував. Для переможців важливішим був полон, за нього можна одержати викуп або обміняти на своїх одноплемінників, узятих у полон. Історик А. Станіславський у книзі «Громадянська війна в Росії XVІІ с.» (1990) відзначав, що «тільки в Єльці й Єлецькому повіті вони (козаки. — Авт.) захопили близько тисячі дітей, підлітків і юнаків віком від 9 до 20 років». Усі вони виконували обов’язки слуг (пахолків).

Біднота кличе в похід

Зазначимо: на Москву йшло не тільки реєстрове козацьке військо, а в основному скликаний Сагайдачним охочий до військового промислу люд. Це не ідеальний контингент. Історик І. Каманін у нарисі про П. Сагайдачного пише: «У 1618 році і кількість скарг на руйнування козаками панских маєтків збільшується, і самі ці напади відрізняються більшою жорстокістю; цього року північна частина Київського воєводства, тобто повіти Житомирський, Овручський і частина... Київського, були... особливо сильно спустошені: напр., околиці Житомира, м. Радомисль, м. Рожев, Троянів, Ходорків, Котельня, Кодня, Лещин, Заволч, Брусилов, Коростишів, Трахтемирів, Корнін та ін.; число ж розорених сіл, що входили до складу волостей перерахованих містечок, дуже велике».

Ці стихійні ватаги, що розоряли польських панів, були ненадовго «утихомирені» ідеєю походу на Москву. А також можливістю потрапити до козацького реєстру — похід Владислава на Москву складався невдало, і Сагайдачний, в обмін на допомогу, «уторгував» у поляків вигідні для українців умови, в тому числі збільшення платного козацького реєстру.

Майже 20-тисячний загін козаків, їхніх помічників — пахолків не був забезпечений ресурсами для походу. Тому енергія учасників рейду багато в чому йшла на реквізицію худоби, одягу на захоплених землях. Так, на розпитах Д. Сабуров говорив, що «роспрашивали ево черкасы про московские стада, где под Москвой ходят». Воєвода М. Спєшньов повідомляв... що «литовские люди и русские изменники казаки... его, де, Михалка поимали и мучали, гли и розпрашивали про богатых крестьян».

Якщо населення Путивля перед приходом Сагайдачного розбіглося, то в багатьох місцях (Лебедянь) воно стало здобиччю козаків. «И как черкасы, пришод, стояли под Ельцом, — повідомляє доповідь Розрядного приказу, — и с Лебедяни воевода Семен Левонтьев, не дождався черкасского приходу... побежал с Лебедяни... и черкасы, пришод с Ельца, Лебедянь взяли и разорили без остатку». У грамоті царя Михайла Федоровича від 2 жовтня 1618 р. говориться, що «те языки и выходцы в роспросе сказывали, что с черкасы большая половина русских людей полоняников, мужиков и робят, и жонак, и девок». У свідченні осавула Івана Васильєва є інші важливі подробиці: «Как Саодашной и полковник Пырской пошли с черкасы из под Калуги, отпустили рускова полону детей боярских, и боярынь, и крестьян, и крестьянских жон, и робят, и девок тысячи з две и больши, а иной полон с собою повели, а сколько полону с собою повели, тово не ведают». Є свідчення Івана Ребца про те, що на козацькій раді було вирішено «полоняников приговорили они отпущать всех, а с собою калужского полону им не имать никаких людей в Литву, а которые русские полоняники иманы на Ельце и на Ливнах, и в ыных городех, и о тех де в раде приговорили... взять им собою в Литву».

«Союзники» — «зрадники»

До речі, Москву захищав теж не ідеальний контингент. Так, 7 вересня 1618 р. цар звертався з грамотою до російських козаків війська Григорія Волконського: «А оне (російські козаки. — Авт.), не хотя за веру стоять, пошли в воровство, и села и деревни жгут, и крестьян побивают. Чем было им стоять за православною крестьянскую веру на литовских людей, а они в ту ж пору крестьян грабят и побивают... И они б, помня бога и православною крестьянскую веру, от воровства и от грабежу отстали. И православные крестьянские веры в попрание и православных крестьян в плен и в розхищенье не выдали, шли к вам в сход тотчас и стояли с вами вместе на литовских людей».

Тоді також прийшли за здобиччю під Москву й інші міста російські ватаги свавільців. У «Повісті про перемоги Московської держави» (написаній в 1620-х рр.) зазначено: «Тогда же (у 1618 р. — Авт.) пришли в Ярославль... 13 000 казаков, которые избивали государевых людей, и имущество грабили, и разоряли Московское государство». У війську Владислава теж було кілька російських загонів «зрадників». Служиві козаки в Стародубовській волості «крестьян прожиточных из[-за] животов и их жон жгли, и ломали, и побивали, и грабили».

Курський літопис пише, що Сагайдачний «мимо град Курск шествовал, тогда к гражданам... присылал от себя дву человека: объявляя, аки он града Курску, уезду и в нем живущим воинству своему заповеди ни единого зла сотворити».

Історики мовчать про «вирізання» міст

Російський історик С. Соловйов нічого «кровожерливого» у тих подіях не знайшов. Він пише: «у березні 1620 р. з’явився в Москву посланець Сагайдачного, отаман Петро Одинец з товаришами, і говорить: «Прислали их... гетман Сагайдачный с товарищами, бить челом государю, объявляя свою службу, что они все хотят ему великому государю служить головами своими по-прежнему, как они служили...». Якби гетьман перед цим «кровожерливо» нашкодив, то навряд чи просився б на службу царю.

До речі, документи 1618 р. свідчать: козаки не боялися, що їх покарають за «звірства»: «Писали к государю царю... ис Калуги князь Офонасей да князь Микита Га(га)рины с товарищи, что после гетмана Саадашнова походу осталось в Колуге черкас шестьсот семьдесят человек и стали в Колуге... а сказали, что хотят служить государю. И государь... указал тех выезжих черкас взять к Москве и в Колугу к воеводе».

Також нічого про «вирізання» узятих міст не писали росіяни історики Устрялов, Платонов, Карамзин, Татищев. Звичайно, безглуздо стверджувати, що скорення острогів відбувалося цивілізовано! Безневинна кров проливалася. Про це можна лише шкодувати. Так, жертви під час захоплення міст були. Але вони не були настільки масштабні, щоб говорити про навмисні «криваві» дії П. Сагайдачного.

Причини повернення

Документи свідчать, що головною причиною відступу від Москви був голод у прийшлому війську. Жителі сіл при наближенні Сагайдачного розбігалися по лісах, ховаючи продукти. Грамота царя Михайла Федоровича від 2 жовтня 1618 р. повідомляла, що «их-де, черкас, тысяч с пять, и у них многие ранены и больны, и голод-де у них великой, и наги». Сучасник тих подій Авраамій Палицин писав у своєму «Сказанні» про стан військ Владислава в листопаді 1618 р.: «Салдаты же их и Нeмцы и многие воиньские люди, аки скот, бродяще по выжженым деревням пища ради и согрeтиа, но нигдe же не обрeтаху; по лeсом же кормов и дров ради ходяще, тии и с коньми мнози измерзаху». І далі: «воеводы Семен Ивановичь Жеребцов да Яков Оксентeевичь Дашков досталные слободы и монастырьские службы повелeша всe выжечь: да не будет под монастырем врагам пристанища».

...Похід 1618 р., незважаючи на руйнування і жертви, мав, хоч як дивно, і позитивне значення для майбутнього Росії: він змусив царя і його оточення більше приділяти увагу обороні держави. Смута, походи запорожців, як відзначає росіянин історик В. Козляков, допомогли також селянам, служивим людям організуватися в станиці, запровадити козачі порядки. Не випадково для російських козаків перемоги українців стали зразком для наслідування. У 1624 р. у Ливнах(!) вони заявляли: «Государь-де нас не жалует, есть-де нас в заговоре человек со ста и больши, только б-де нам до просухи, и мы-де отъедем в Литву».

Захоплення міст Московії Сагайдачним порівнювати з діями солдат Меньшикова в Батурині немає підстав — це події різного порядку. Меньшиков, як представник російської держави, з допомогою регулярної армії, карав у Батурині українців за їх бажання бути вільним народом. А королевич Владислав використовував найманців, у тому числі козаків, що не мали писаного статуту обмежень дій під час бою. До того ж у 1618 р. козаки не мали ні своєї держави, ні навіть автономії в складі Польщі. Україна не може каятися за їхні дії, пролиту безневинну кров — відповідальність за це в першу чергу несе та країна, накази якої вони виконували (і якої вже нема). За Московський похід відповідальність несуть також російські партії того часу, що обрали королевича Владислава своїм царем. Це частково їхнє бажання, ідеї перетворили Московію на руїну у «смутний час».