Майже всі відгуки читачів на коментарі «Теми» спонукають до роздумів, бо порушують важливі суспільно-політичні проблеми. Адже громадяни насправді краще, ніж будь-хто, знають, чим для них обертаються помилки, популізм можновладців і їхні кроки «назустріч».

Мабуть, у нашої влади є певні досягнення. Щоправда, про них читачі не пишуть. Утім, тема дискусії, започаткованої листом читачки з Рівного Людмилою Гордійчук під заголовком «Навіщо ми їх роздягаємо?», інша: чи повинні громадяни любити обрану ними самими владу загалом і кожного її представника окремо?

Пані Людмила та деякі інші читачі вважають, що владу треба шанувати й любити, а не критикувати, як це робить ведуча рубрики «Тема». А про проблеми слід писати вибірково: одні варто порушувати, інші — зась! Не треба писати, що більшість пенсіонерів не в змозі вставити зуби. Тоді як можновладці, декларуючи мало не убогі доходи, хизуються своїми статками. Не треба їх запитувати, де взяли?

Чи є зв’язок між беззубими пенсіонерами, безпритульними, зменшенням кількості населення, заробітчанами, вимерлими селами та українською владою, не спроможною з цими проблемами впоратися? Чи треба про таке писати? Але норми демократії й полягають у тому, що заборонених для дискусій тем немає! Й ніхто не може диктувати, що виносити на розгляд громадськості, а що ні. Тим часом дехто вважає, що коли журналіст критикує владу, то він... не любить Україну, рідну мову, землю, культуру. Чи це насправді так?

Нерідко опоненти «Теми» пишуть автору: «Якщо все так добре знаєте, то замість критики краще порадили б уряду та Президенту, як позбутися недоліків». Можна було б прокоментувати цю пропозицію. Але найкращі коментарі роблять самі читачі газети. У чому переконаєтеся з добірки листів у «Форумі».

Хто не з нами...

Пані Писанська! На тему вашого «некоментаря» до листів, надрукованих 6 березня. Будьте чесною і напишіть: «Я — з тими, хто не любить своєї землі, мови, культури, Ющенка, Юлі, демократії, ЄС, НАТО, СОТ, американців. Я — з тими, хто не може організувати власне життя, звинувачуючи владу, сусідів, американський імперіалізм, олігархів. З тими, хто роздягає Тимошенко і т. д.». Це — ваш контингент, пані Писанська.

Ви бідкаєтеся і пишете про беззубих бабусь — вам так жаль їх, бідолашних! Залиште Київ, переселіться в село, поцікавтеся, чому вони такі зморшкуваті, згорблені та беззубі, то з’ясується інша «тема»: вони виростили своїх дітей білоручками, не навчили їх працювати, відправили до міст, годують для них кабанів. І мешкають білоручки в гуртожитках, маючи в селі добротні будинки. Накупили за кабанів квартир, а під’їзди в будинках, де мешкають, для самих себе не миють, сидять у дворах, клянучи владу, рахують статки інших і т. п.

Читаєш ваші «Теми» і дивуєшся: все знаєте! То напишіть трактат для Президента, прем’єра, як управляти країною, а не встромляйте палиці в колеса. Щодо голодомору, то годі й казати: один з читачів порівняв 1991 рік з 1932—1933 (у листі йшлося про те, що за роки незалежності населення України зменшилося з 52 млн. до 46. — Авт.). Цього листа не треба було друкувати. Тоді були хліб, молоко, земля, на якій посади відро картоплі, а виросте п’ять. А добродій з Умані — з тих, про кого писала вище: ледацюга. Треба працювати, а не язиком плескати. Порада авторові «Теми»: годі скиглити та канючити. Час піднімати дух народу, ініціативу, любов до землі і праці на ній.

А. К.,пенсіонерка.

Болить душа за долю країни

Уважно читаю коментарі рубрики «Тема». Кілька тижнів вони не з’являлися, то, було, подумала: а чи не «виїли» журналістку критики, чиї листи надруковані в останній добірці «Форуму»? Бо й раніше деяким з них була не до вподоби її усмішка...

Скажу щиро: автор «Теми» пише відверто, чесно, а головне — без підлабузництва до влади. Читач, пенсіонер Єгоров з Дніпропетровська запевнює, що журналістка «бреше, хамить і знущається з влади». Чудний дідусь! Принаймні я в жодній публікації не бачу брехні. Автор «Теми» — цікавий аналітик, у котрого, як і в мене, болить душа за долю України.

От і лікар з Умані М. Коструба правильно пише, що за роки незалежності в Україні, коли не було голоду, вимерли шість мільйонів громадян. Утім, українська влада про це не говорить і не бере на себе за це відповідальності. Вона викриває сталінщину, а про сучасний людомор — ані пари з вуст. Часто нас, людей старшого покоління, звинувачують у ностальгії за минулим. Але хто заперечить, що за радянської влади ми жили добре, мали житло, безплатну освіту, медицину, заощадження, були соціально захищені «поганою» владою, яку паскудить нинішня? То чому б їй не зробити краще зараз, ніж було тоді?

Нас ощасливили 1 тис. грн. з наших заощаджень. Але щоб її одержати — треба вкоротити собі віку в чергах. Та й що ці гроші зараз, коли ціни зростають щодня? Насамкінець хочу сказати, що люблю «Голос України» взагалі і з «Темою» зокрема та чекаю нових її коментарів.

Світлана ЛИТВИНЕНКО.

с. Новорепівка

Херсонської обл.

Геть непатріотів

Читаю «Тему» і дивуюсь: невже її автор бачить самі лише недоліки, в яких звинувачує владу, прем’єра та Президента? Невже не розуміє, що журналіст повинен виховувати в народу шанобливе ставлення до керівників держави? Натомість «Тема» вже «доїдає» Президента, котрий постраждав від противників демократії і який піклується про громадян України. На думку автора, глава держави й те не так зробив, й інше. Щоб у країні все було добре, потрібно Президенту допомагати: в нормальних державах вітають Президента, якого обрав народ, не заважають йому працювати.

У деяких журналістів, зокрема у автора «Теми» — низький рівень моралі. Вони занехаяли поняття любові до держави та її народу і не знають, що таке патріотизм. Таких у нас не повинно бути.

Микола ШИПКО.

Не забувати мертвих, пам’ятаючи про живих

Цілком підтримую автора «Теми», котра пише, що потрібно знати історію, не забувати тих, хто загинув від голоду під час голодомору. Але без шоу, яке наші керманичі влаштовують щоразу, коли виникає політична криза: то голодомор, то вшанування УПА, то ще щось витягують з історії.

Так, потрібні і пам’ять, і пам’ятники, і знання історії для наших онуків і правнуків. Але як бути з сьогоденням — «підвальними» дітьми, стражденними беззубими пенсіонерами, на яких, приміром, навіть у лікарнях ніхто не зважає? «Списати» їх з життя? Але на їхньому місці щоразу опинятимуться нові знедолені...

А паралельно є інше життя, що його показують у телесюжетах, — наших новоспечених скоробагатьків, котрі розжиріли за рахунок праці тих само пенсіонерів. Нам нині кинули по 1 тис. грн. заробленого нами самими, й ми помираємо в чергах, щоб їх одержати. Українські ЗМІ, захлинаючись, пишуть про те, як влада нас ощасливила. Водночас наші можновладці за вечір у ресторані витрачають по 1 тис. дол. Звідки такі статки? Хіба не з тих наших вкладів, які вони самі й знецінили, не з майнових ваучерів, що нам їх дали, коли приватизували державне майно? Простому люду, котрий будував, а потім відновлював зруйноване під час війни народне господарство, дісталися папірці, а скоробагатькам — усі плоди нашої багаторічної праці.

Хочу запитати в опонентів «Теми»: де, як не в «Голосі України», про це прочитаєте — зрозумілою, доступною та аргументованою мовою? Вдячна редакції за «Тему», в якій відображаються думки більшості читачів.

Кам’янець-Подільський

Хмельницької обл.

Гнатюк В. М.