Інкрустована золотом шабля Наполеона, яку було продано минулого літа на аукціоні в пригороді Парижа за 6,4 мільйона доларів, не тільки стала найдорожчою в світі антикварною зброєю, а й знову привернула увагу громадськості до долі та смерті французького імператора. Багато років вважалося, що він помер від раку шлунка. Однак не всі знають, що кілька років тому група вчених і криміналістів завершила багаторічне дослідження волосся Наполеона і після серії генетичних аналізів дійшла висновку, що імператора отруїли. Але тоді постало природне запитання: хто вбивця чи, як зараз кажуть, замовник?

Відомо, що Наполеон, який був у засланні на неприступному і похмурому острові Святої Єлени — маленькому шматочку землі, загубленому в Атлантичному океані, часто закидав своєму лікареві, теж корсиканцеві, докторові Франческо Антонмаркі безсторонні обвинувачення: «Ти — ніщо! Тебе заслали сюди тільки тому, що ти нічого не розумієш у медицині! Якщо я помру, то тільки з твоєї вини!». Казав не раз, але особливо часто він повторював ці слова у свої останні дні. До слова, їх записав у своєму щоденнику й сам лікар. І додав: «Він зустрічав мене з ранку прокльонами, а іноді доходило до того, що плював мені в обличчя...».

Чи мав Наполеон підстави сумніватися в професійних здібностях свого лікаря? Принаймні, коли імператор помер (5 травня 1821 року), саме його лікар, зробивши розтин, залишив для історії свій діагноз: «Наполеон Бонапарт, 53-х років, помер від раку шлунка».

Однак тепер, на початку XXІ століття, наука заявила з усією відповідальністю: великий корсиканець помер від... отрути. І навіть відомо тепер, від якої — миш’яку, що отримував малими дозами протягом тривалого часу. Таким чином, або доктор Антонмаркі справді нічого не розумів у медицині, або сам був співучасником убивства імператора.

Отруєний Наполеон... Сама ідея ця ненова. Але саме тепер вона одержала наукове підтвердження. Принаймні такий вердикт винесло Міжнародне наполеонівське співтовариство за участю видатних діячів світового рівня — французьких академіків медицини, токсикології й онкології. Були присутні на цьому засіданні і специ з американського ФБР, англійського Скотланд-Ярду та французької жандармерії. Рішення ж стало результатом найретельнішого генетичного аналізу збереженого волосся Наполеона, що, нагадаємо, проводився із застосуванням найсучасніших способів діагностики.

До речі, сама історія цих двохсот двадцяти трьох волосин з голови Наполеона заслуговує окремої розповіді. Пасмо, що було зрізане з голови опального імператора на смертному ложі відразу після розтину тіла та зберігалося в його економки мадам Новеррас, зрештою опинилося в американського історика — Боба Снібба, уже від якого потрапило до наукових лабораторій ФБР, а звідти — до англійського центру ядерної медицини в Харвеллі.

Спершу ретельний генетичний аналіз незаперечно довів, що волосся дійсно належить Наполеону, а потім за допомогою технології, названої «атомним всмоктуванням», було з’ясовано, що кожна з волосин містить величезну кількість миш’яку — страшної отрути без смаку і запаху, яка — якщо її приймати невеликими порціями — викликає спочатку судоми в руках і ногах, а потім неминучу смерть. Як і було у випадку з імператором. Адже рівень миш’яку в кожній його волосині становив 6,6 частки на мільйон, у той час як у здоровому організмі він не може перевищувати 0,8 частки. Експерти стверджували, що така висока концентрація миш’яку не може потрапити в організм «зі сторони», тобто під час дихання, а тільки з їжею і вином. Таким чином, дійшли висновку дослідники, імператора довго й повільно отруювали: день у день, малими дозами.

Але і це ще не все. Коли тіло Наполеона було ексгумовано через двадцять років після смерті, подив викликав той факт, що воно майже не піддалося тлінню, а неначе муміфікувалося. Це, стверджують фахівці, теж служить непрямим підтвердженням версії отруєння: велика кількість миш’яку в організмі блокує процеси розпаду тканин.

І ще одна деталь, що спростовує діагноз раку шлунка: до самої смерті хворий був цілком, що називається, «у тілі»...

Що можна ще сказати? Причина загибелі великого француза доведена з усією очевидністю. Залишаються ще запитання, на які наука вже неспроможна відповісти: хто і чому виніс йому смертний вирок? І хто був його безпосереднім виконавцем — тим, хто подавав імператорові щоденну дозу миш’яку?

На перше є версія все того ж історика Боба Снібба. Після Наполеона на французький трон зійшов Людовік XVІІІ Бурбон, брат Людовіка XVІ, страченого під час революції 1793 року. І побоюватися повернення у Францію імператора могли саме вони, Бурбони, які тільки-но повернули собі трон і не хотіли знову його втратити. Відповідно до цієї версії змову очолив граф д’Артуа, молодший брат Людовіка, що став у 1824 році королем Карлом X. Безпосередній же вбивця був серед тих шести чоловік, що пішли за імператором у вигнання.

Найбільше підозр з цієї шістки викликає граф Шарль Тристан де Монтолон, амбіційний аристократ-ренегат, що завжди був на боці Бурбонів, а потім раптом перейшов на сторону Наполеона, та ще в той момент, коли імператор чекав переведення на острів Св. Єлени. Щоб продемонструвати Наполеону свою вірність, Монтолон пожертвував навіть власною дружиною, красунею Альбіною, штовхнувши її в обійми імператора. І як подяку за це одержав від Наполеона спадок два мільйони франків. Щоправда, історики висловлюють припущення, що Бурбони самі щедро заплатили хитрому графу-перебіжчикові за успішно проведену секретну операцію.

Такі підозри підсилюють ще деякі факти. Наприклад, те, що коли доктор Антонмаркі проводив розтин, спочатку при цьому були присутні шість чоловік, включаючи англійського посланця. А в момент дослідження шлунка покійного — саме на предмет наявності пухлини — поруч з лікарем лишилася тільки одна людина. Як ви здогадалися, саме граф де Монтолон. Чи був співучасником убивства й сам експерт? Хтозна...