Коли розпочинається весна, ще до появи перших сходів традиційно на поверхню виступають десятки проблем посівної. Нинішня пора — не виняток. Звичні нарікання на відсутність коштів, дороге пальне, дефіцит високоякісного насіння. Але попри все господарства сіють, сподіваючись на майбутні доходи. От тільки кожному керівникові слід вирішити одне надзвичайно важливе завдання: на які культури зробити ставки, щоб не опинитись у програші?

Цьогоріч весна на Хмельниччині розпочалась практично на два тижні раніше, ніж завжди. Здавалося б, хліборобам це лише на руку: обсіватись почали рано, планували до початку квітня впоратися із посівами ранніх ярових. Однак все вийшло не так, як гадалось. Незважаючи на збільшення строків сівби, вже встигли відстати від минулорічних темпів майже на 100 тисяч гектарів. Отож із посівами ранніх культур справились поки що лише наполовину. А всього із запланованих майже 600 тисяч гектарів поки що насіння зароблене в грунт лише на п’ятій частині.

Як зазвичай, все зводиться до поганої погоди. Але ж і надалі синоптики не дають оптимістичних повідомлень для сівачів: похолодання і дощі зміняться спекою і посухою. Отож чи вдасться всім посіяти те, що планувалось, невідомо.

Тим, хто бідніший, доводиться корегувати свої плани прямо на ходу. Багатші і потужніші господарства уже визначились у своїх уподобаннях на нинішній рік. Дедалі більшої популярності серед них набуває ячмінь. Уже тепер площі його посівів наближаються до двохсоттисячної позначки. Культура ця приваблює своєю низькою затратністю під час вирощування і водночас — високою рентабельністю. Охочих купити саме подільські ячмені стає все більше. Як з’ясувалось, вирощений саме у цій та тернопільській зонах, він має чи не найкращі якості для виготовлення солоду. До того ж і один з найбільших заводів не тільки в нашій країні, а й в Європі, Славутський солодовий, розташований тут-таки, поруч, тому і возити зібраний ячмінь на продаж у далекі краї не доведеться.

Спеціалісти кажуть, що рентабельність доброго ячменю становитиме у цьому сезоні до 300(!) відсотків. Навряд чи знайдеться ще культура, котра б давала такі високі прибутки. Однак отримати їх зможуть аж ніяк не всі. Насамперед ті господарства, хто вже уклав договори з підприємствами-переробниками. Вони отримають свої прибутки лише за умов чіткого виконання договору. Одним із головних його пунктів є те, щоб кількість ячменю не перевищила первинних домовленостей.

У даному разі квоти на вирощування культури встановив сам ринок. Для тих, хто начувся про хороші ціни на ячмінь, і на свій страх та ризик взявся засівати всі поля, є серйозна загроза опинитись не у мільйонерах, а в банкрутах. Бо продавати зайвий, а тим паче — низькоякісний ячмінь буде просто нікому.

До того ж зменшення поголів’я худоби призвело до того, що попит на фуражний ячмінь на внутрішньому ринку мінімальний. Єдина надія тут на трейдерів. А от їх цінова політика, як завжди, залишається непередбачуваною.

Ще одним безсумнівним хітом залишається кукурудза. Бурхливий розвиток птахоферм відкриває цій культурі широку дорогу на внутрішньому ринку. Та й ціна на це зерно вже декілька років поспіль залишається стабільно високою. Здавалося б, посіявши кукурудзу, ніхто не залишиться у програші. Але знову-таки, виявляється, що й «кукурудзяні прибутки» не для всіх. Кожен господарник знає, що найвищу ціну можна взяти лише за сухе збережене збіжжя. Для дрібних господарств довести його до потрібної кондиції вже не під силу — немає токів, сушарок, зерносховищ. Отож і виходить, що найбільший зиск знову матимуть потужні аграрні компанії, що можуть забезпечити цій культурі належний технологічний цикл.

Що залишається для бідніших і скромніших? Можна взятись за горох. Але попит на нього падає з року в рік. Якщо ще п’ять років тому область сіяла до 25 тисяч гектарів цієї культури, то нинішнього, найімовірніше, обійдеться 14 тисячами.

Так само доволі скромними залишаться і посівні площі вівса, хоча, здавалося б, покупців на нього хоч відбавляй. Кажуть, тепер лише лінивий не налагодив виробництво вівсяних пластівців. Все це так, але і рентабельність культури залишається не надто високою. Тож тим, хто посіє, на відміну від тих, хто продасть мюслі, розбагатіти навряд чи вдасться.

Єдиною культурою, яка не має цінових ризиків і може забезпечити стабільний прибуток, залишається ріпак. Площі його посівів в області б’ють всі рекорди. Доки науковці ведуть дискусії про те, наскільки шкідливою ця культура може виявитись для наших грунтів, господарники віддають їй дедалі більше своїх полів. Вони давно перестали дивитись у перспективу хоча б на найближчі два-три роки, не кажучи вже про віддаленішу. Багатьом доводиться планувати лише від посівної до жнив і розраховувати лише на швидкі гроші сьогоднішнього дня. Отож ріпак — саме для цих планів.

Щоправда, торік свої корективи все-таки внесла погода, коли грози напередодні ріпакових жнив практично вимолотили все насіння на землю. Убезпечити себе від таких ризиків господарствам не вдалось. Не допомогло і страхування посівів. У багатьох господарствах цю справу вважають не тільки дорогою, а й безперспективною.

У Красилівському районі дотепер пригадують, як тут чималі кошти були витрачені на страхування практично всього урожаю. На такий крок у районі пішли через те, що дуже часто саме ця зона підпадає під вплив природних стихій. Коли під буревій потрапили застраховані поля, керівники господарств мали надію, що їх витрати не минуть даремно, і втрати буде компенсовано. Однак добитись відшкодувань так і не вдалось. На перешкоді стала величезна кількість умовностей, дотримання яких вимагала страхова угода. Отож негативний досвід страхування став найкращою антирекламою. Ризик невиплачених страховок виявився навіть більшим від ризику втрат від природних стихій.

Та попри все найбільшими ризиками для господарств залишаються не природні катаклізми, а цінові буревії. Непередбачуваність цінової політики та інфляційних процесів змушує керівників господарств гадати не на кавовій, а на зерновій гущі — якій культурі надати перевагу, що принесе найбільший куш нинішнього сезону?

Хмельницька область.