Запорука продовольчої безпеки країни

— Нещодавно, 27 березня, відбулися річні збори академії. І знову, як і в попередні роки, мова йшла про роль науки в піднесенні аграрного виробництва, ефективності кожного гектара орної землі, а звідси — відродження тваринництва, безперебійне функціонування на власній продукції переробної галузі і, врешті-решт, забезпечення наших громадян якісними продуктами харчування. У вашій доповіді, у виступах окремих учасників та у прийнятій постанові «Про пріоритетні завдання аграрної науки України» не раз відзначалось, що запорукою стабільних врожаїв, розв’язання продовольчої проблеми в Україні є меліорація земель. Які аргументи з наукових позицій можна навести на підтвердження цієї тези?

— Визначальну роль зрошення та осушення земель, завдяки широкому застосуванню яких істотно знижується залежність сільськогосподарського виробництва від умов природного вологозабезпечення, доведено і аграрною наукою, і практикою. Ціла низка країн, використовуючи передові методи меліоративних впроваджень, повністю розв’язали проблему власного продовольчого забезпечення. Системами іригації і дренажу у Голландії, наприклад, охоплено 85 відсотків сільськогосподарських земель, у США — 60, у Німеччині 50. Загалом у світі зрошується 18 відсотків ріллі, що становить 270 мільйонів гектарів, на яких вирощується 40 відсотків сільськогосподарської продукції. Водночас прикро відзначити, що, незважаючи на економічну ефективність зрошення, в останні десятиріччя у світі темпи розвитку меліорації значно скоротились, а в Україні ця галузь неприпустимо занепала.

— Які сьогодні визначальні причини зменшення площ зрошувальних земель?

— Перша причина — вартість іригаційного будівництва за останні 30 років зросла з 8 тисяч доларів США на 1 гектар до 15 тисяч.

Наступне — дефіцит ресурсів, і насамперед водних, що придатні для зрошення. Тому проблеми збереження якості води та її ефективного використання перебуватимуть на першому плані.

Значне соціальне напруження створюватимуть екологічні проблеми, які виникають з великомасштабним іригаційним будівництвом. Екологічна складова цих проблем загрожує загостритися в майбутньому, що, безперечно, ускладнить ухвалення рішень про будівництво нових водосховищ і зрошувальних систем.

І нарешті, важливий чинник, що впливає на розвиток меліоративних систем — відносно низькі ціни на сільськогосподарську продукцію.

— Визначені вами проблеми переконливо свідчать про невідкладність їх розв’язання на всіх урядових рівнях. У якому ж стані сьогодні перебуває наша меліоративна система?

— Як мені відомо, Міжнародна комісія з іригації та дренажу рекомендує головні зусилля спрямовувати на реконструкцію та модернізацію зрошувальних систем, підвищення ефективності зрошення, заощадження водних ресурсів, охорону довкілля, тобто фактично мова йде про перехід на засади сталого розвитку. Водночас ця комісія вважає, що потрібно найактивніше залучати водо- і землекористувачів до участі в управлінні зрошувальними системами.

Що стосується України, значна частина території якої розташована у зонах нестійкого та недостатнього зволоження, то найбільшу площу зрошувані землі займали на початку 90-х років минулого століття. Хоча вони становили лише 8 відсотків ріллі, та продукції рослинництва на ній одержували до 30 відсотків її виробництва в Україні. Ми розуміли, що це був своєрідний страховий фонд у продовольчому забезпеченні держави в особливо посушливі роки.

— Чи можна з погляду сьогоднішнього дня визначити рубіж занепаду в розвитку меліорації в Україні?

— Безперечно. Це 1991—1992 роки. Саме тоді загальна економічна криза і спричинила некероване скорочення площ зрошуваних земель. Негативним показником цього процесу є випереджальне скорочення площ фактичного поливу до наявної площі зрошення. Повну картину стану використання зрошуваних земель показала інвентаризація їх на кінець 2005 року. Якщо загальна площа зрошуваних земель на той період скоротилась лише на 18 відсотків і становила 2,17 мільйона гектарів, то фактично, через різні об’єктивні та суб’єктивні причини, поливається протягом останніх років не більш як 600—700 тисяч гектарів, тобто лише 25—30 відсотків від їх наявної площі. А це майже в чотири рази менше, ніж наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття.

— Ви сказали про причини занепаду меліорації. Що мається на увазі?

— Ці причини мають, як я вже відзначив, і об’єктивне, і суб’єктивне походження.

Основним чинником тут треба назвати не лише зупинення будівництва в регіонах нових зрошувальних систем, а й щонайменшої їх реконструкції.

Тепер перевіримо технічний стан дощувальної техніки. Щоб забезпечити повний цикл поливу, її необхідно мати майже 30 тисяч одиниць. А маємо близько 8 тисяч штук дощувальних машин, з яких у робочому стані перебуває менш як 5 тисяч. До того ж ситуація ускладнюється відсутністю державної підтримки з відновлення власного виробництва такої техніки.

До особливо загрозливого негативу щодо забезпечення ефективного ведення меліоративних робіт призвели не до кінця продумані наші аграрні, зокрема земельні, реформи. Передусім це стосується паювання земель і, як наслідок, подрібнення та збільшення землекористувачів, а потім — передача внутрішньогосподарських систем у комунальну власність та на баланс фермерських і колективних підприємств за державної власності на міжгосподарську мережу. Досить відзначити, що нині 2,17 мільйона гектарів зрошуваних земель належить 86 тисячам користувачів, тобто в середньому на одне господарство припадає близько 26 гектарів землі. Тому землекористувач переважно відсторонений від участі у процесі управління зрошувальними системами.

За таких умов господарювання, про що йшлося вище, неможливо дотриматися технологічних процесів вирощування сільськогосподарських культур та структури посівних площ, ефективно вкласти матеріальні ресурси. Тому таке господарювання має примітивний характер, а кінцевий результат за врожайністю не відрізняється від незрошуваних земель.

— Загальновідомо, що надмірне, не підкріплене науковими рекомендаціями, захоплення меліорацією, як осушенням так і зрошенням великих територій, може призвести до екологічного дисбалансу у природі. Ваша думка щодо цього?

— Я вважаю, що це проблема надзвичайної ваги і вона має важливий соціальний і суспільний характер. Адже вирубати ліси, створити великі водоймища або осушити Полісся — означає створити нашим нащадкам екологічне лихо. Цього ми допустити не можемо.

Провідні вчені Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені Соколовського» та Інституту гідротехніки і меліорації академіки Святослав Антонович Балюк та Михайло Іванович Ромащенко поряд з іншими проблемами розвитку меліорації на сучасному етапі на основі багаторічних досліджень змістовно обґрунтували і цю проблему.

До найпоширеніших негативних явищ, які спричиняють деградаційні процеси у зрошуваних ґрунтах, зараховують:

— підвищення рівня ґрунтових вод і розвиток процесів підтоплення;

— трансформація, тобто погіршення агрофізичних властивостей зрошуваних ґрунтів, при використанні прісних вод строком понад 15—20, а мінералізованих — понад 5—10 років;

— агрофізична деградація — ущільнення, знеструктурення, кіркоутворення та злитізація;

— мікробіологічні зміни, які призводять до прискорення мінералізації органічних речовин, трансформації сполук азоту, а при зрошуванні мінералізованими водами — до розвитку специфічних мікроорганізмів;

— забруднення важкими металами, що надходять і з атмосферними опадами, й із зрошувальною водою.

— Як ви раніше зазначали, необхідність відновлення зрошення хоча б на тих площах, на яких воно функціонувало на початку 90-х років минулого століття, стане попереджувальним заходом від тих небажаних сюрпризів, що їх підносить нам природа в посушливі роки. Чи справді ми повинні від цього бути застраховані?

— Безперечно. Як свідчать наукові спостереження і, на жаль, практика останніх років, глобальні зміни клімату в бік потепління сприяють посушливості та зниженню рівня забезпеченості посівів водними ресурсами посівних площ. Яскравим прикладом цього є минулий господарський рік, коли впродовж майже всього вегетаційного періоду розвитку рослин не було дощів і ми недобрали близько 10 мільйонів тонн зернових та технічних культур, коренеплодів, отримали вдвічі меншу кількість кормів. Хоч як прикро, але до такого стану речей ми повинні бути готові через кожні три-чотири роки.

— Досі пам’ятні позачергові збори вчених академії, зумовлені надзвичайним станом в агропромисловому комплексі, який спричинили екстремальні погодні умови осені-зими 2002—2003 років. Саме тоді ви висловили гіпотезу щодо циклічності зміни клімату й дотримання у зв’язку з цим науково-практичних підходів до ведення сільського господарства за екстремальних погодних умов.

— Справді, починаючи з осені 2002 року одна екстремальна ситуація у сільському господарстві змінювалась не менш складною іншою. Дощі в західних і північних областях та відсутність вологи в південних не дали вчасно посіяти озимину. На початку грудня після тривалої теплої погоди незагартовані озимі зазнали сильних морозів. Тоді майже повністю загинули всі посіви озимого ячменю і ріпаку.

Другим випробуванням стала потужна льодова кірка, яка зберігалася від 40 до 80 днів. До того ж весна 2003 року прийшла на 12—15 днів пізніше за середні строки. Низькі температури вночі та високі вдень продовжували виснажувати ослаблені рослини. Після відновлення вегетації настала суха і спекотна погода. У південно-східних областях опадів не було 2 місяці, а відносна вологість тривалий період не перевищувала 30 відсотків. В кінцевому підсумку посіви озимої пшениці на площі 5,2 мільйона гектарів, або 65 відсотків загальної площі, повністю загинули, а ті, що залишились, видавали врожай у межах до 15 центнерів, а в південному регіоні — 5—10 центнерів з гектара.

Ця екстремальна ситуація і стала предметом серйозної розмови на позачерговій сесії загальних зборів Української академії аграрних наук в липні 2003 року. Тоді наші вчені звернули увагу на цілу низку проблем, які необхідно розв’язати в землеробстві, щоб мати гарантовані врожаї. Серед яких:

— боротьба з ерозією ґрунтів. Запропонована науковцями програма виведення з інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель залишається актуальною і сьогодні;

— проведення хімічної меліорації ґрунтів. В Україні 4,5 мільйона гектарів кислих і 2 мільйони гектарів солонцюватих площ. Внесення нормативної кількості вапна чи гіпсу не тільки дасть прибавку врожаю й окупить витрати, а й попередить фізичну деградацію ґрунтів;

— внесення органічних і мінеральних добрив. З огляду на те, що в Україні значно скоротилося поголів’я худоби, а щоб придбати мінеральні добрива у господарств здебільшого коштів немає, постає необхідність утилізувати рослинні рештки, розширювати посіви сидеральних, бобових і зернобобових культур;

— застосування нових біопрепаратів сприятиме поліпшенню живлення рослин та захисту їх від шкідників і хвороб;

— використання в повному обсязі коштів, що надходять до державних і місцевих бюджетів від сплати земельного податку, винятково на охорону, збереження і відтворення родючості ґрунтів.

— Чи дослухались тоді господарники до порад вчених академії?

— Сьогоднішній стан справ свідчить про те, що ті рекомендації, з незначними доповненнями, варто видати масовим тиражем, щоб вони стали настільними не лише в управлінців областей та районів, а й у керівників фермерських та інших аграрних формувань різних форм господарювання.

Окрім цього, вчені профільних наукових установ академії готові надати всім регіонам належну методичну допомогу з усіх проблем, що стосуються ефективності меліорації земель, спільно з Мінагрополітики розробити регіональні програми щодо роботи агропромислового комплексу в екстремальних погодних умовах, постійно проводити науково-просвітницьку роботу у цьому напрямі.

— Коли вже мова йде про роки з так званими несприятливими погодними умовами, то чи можна визначити мінімально необхідну площу зрошуваних земель, щоб мати достатньо своєї продукції, а не завозити її із близького та далекого зарубіжжя?

— Наші вчені — академіки Михайло Ромащенко та Святослав Балюк — у своїх наукових розробках визначили необхідну мінімальну величину площі зрошуваних земель та кількість одержуваної на ній продукції. Ця площа має становити в межах 1,5—1,7 мільйона гектарів, на яких гарантовано, незалежно від погодних умов, буде вирощуватись 3,5—4,0 мільйона тонн зерна, близько 5,0 мільйона тонн овочів, 3—3,5 мільйона тонн фруктів, ягід та винограду. Тобто така кількість продукції рослинництва, якої буде достатньо для забезпечення населення України продуктами харчування і яка гарантуватиме продовольчу безпеку держави.

— Чи відповідає впровадженню вище зазначеної програми бюджетне забезпечення з боку держави?

— За нашими підрахунками, щоб вийти на науково обґрунтовані показники стабільного функціонування меліоративних систем, необхідна державна підтримка в цьому році в сумі 1.637.923 тисячі гривен. У бюджеті на 2008 рік виділено 953.482 тисячі. Минулого року було освоєно 834.619 тисяч гривен. Такий реальний стан речей.

— Ваше як народного депутата України бачення виходу із цього становища.

— Окрім оптимізму, якого не позичати українцям, ми повинні прагматично підходити до розв’язання важливих проблем суспільства. Це стосується і теми, яку розглядаємо.

По-перше. Вже цього року ми повинні істотно доопрацювати і внести на розгляд сесії Верховної Ради України Закон «Про меліорацію земель», внести зміни і доповнення до Водного кодексу України, що стосується розділу про водоохоронні зони, а також до Закону України «Про державну програму проведення моніторингу навколишнього природного середовища».