Заява голови Національної спілки журналістів України

До cпілки телефонують журналісти засобів масової інформації, стривожені заявою Президента України на Всеукраїнському форумі інтелігенції про те, що загальнонаціональні друковані ЗМІ мають видаватись виключно (або частина тиражу обов’язково) державною мовою.

Президента обурив той факт, що українською видається лише три загальнонаціональні газети, а найбільші тиражі мають російськомовні видання.

Домінування в українському інформаційному просторі сусідніх держав повинно бути припинено, — наголосив глава держави.

По-перше, Віктора Андрійовича підставили спічрайтери. Державною мовою видаються не три, а більше загальнонаціональних газет. Назву деякі з них: «Сільські вісті», «Україна молода», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Демократична Україна», «Літературна Україна», «Культура і життя», «Освіта України», окрему передплату на україномовний і російськомовний варіант проводять газети «День», «Дзеркало тижня», «Товариш», «Комуніст»...

По-друге, домінування в українському інформаційному просторі сусідніх держав не існує — частка видань з Росії та інших країн на 01.01.08 становила 46,500 примірників, або 0,2 відсотка від загального передплатного тиражу.

Що ж стосується російськомовних видань, то їхній сукупний тираж справді вищий за тираж україномовних видань. Але російськомовні газети, так само, як і видання на нашій території болгарською, грецькою, польською, угорською тощо, — це українські газети, які розповідають аудиторії, котра читає іншими мовами, про життя держави, політичні, економічні, культурологічні проблеми України. І це — закономірна світова практика.

Ніхто ж не упосліджує україномовні, російськомовні, іспаномовні газети Сполучених Штатів чи Канади за те, що вони виходять неанглійською.

Мені зрозуміле прагнення Президента України, щоб інформаційне середовище держави було переважно україномовним.

Але це передусім вирішується економічними, а не адміністративними заходами. За які гроші редакції газет і журналів знайдуть кваліфікованих перекладачів, чи готова аудиторія читати українською видання, які десятиліттями різні покоління їхніх сімей читають російською?

Ще складніша ситуація з телебаченням — потрібно підготувати кадри тележурналістів, ведучих передач, які з екрана приваблювали б глядачів і слухачів милозвучною літературною українською мовою. На жаль, лише Національна радіокомпанія України зберегла і активно розвиває школу своїх журналістів, на чиїх передачах педагоги вчать учнів краси рідної мови — вітчизняна тележурналістика такої школи з багатьох причин не має.

Адміністративне втручання в ці делікатні проблеми, намагання позбавити можливості людей читати і слухати рідною для них мовою — у час бурхливого розвитку інтернету, інших інформаційних технологій — шлях у нікуди: перевагу віддаватимуть інтернет-версіям зарубіжних видань, сьогодні за тисячу гривень можна встановити «тарілку» і дивитись до двохсот телевізійних каналів, не залежачи від рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Хоча й адміністративні чинники теж мають діяти. Скажімо, позаминулого року Мін’юст зареєстрував аж чотири російськомовні безкоштовні видання. Їхні засновники, як то кажуть, з далекого зарубіжжя, в інших країнах вони випускають аналогічні газети, але державними мовами. Чому міністерство, очолюване, здавалося б, українськими патріотами, вчинило так — незважаючи на заяви Національної спілки журналістів, ніхто з високих посадовців навіть не поцікавився.

Я не погоджуюсь з тим, хто стверджує, що російськомовні видання — якісніші, а тому їх охочіше передплачують і купують. Талановиті журналісти є в усіх ЗМІ. Причини — історичні, психологічні, економічні, творчі — значно глибші. Кардинальних змін за рік чи за два, тим паче в наказовій формі, не досягти.

Для ділового обговорення цих проблем пропоную для початку скликати «круглий стіл» з участю Президента України Віктора Ющенка, керівників парламентських комітетів, уряду, громадських організацій.

Ігор ЛУБЧЕНКО,голова Національної спілки журналістів України.