Президент України Віктор Ющенко вважає рішення членів альянсу з приводу заявки Києва про надання нам Плану дій із членства в НАТО безумовною перемогою. Справа в тім, що вперше в історії наших взаємин з Північноатлантичним блоком на саміті в Бухаресті було чітко й однозначно заявлено: Україні в НАТО — бути. Хоча при цьому члени НАТО і перенесли ухвалення остаточного рішення про приєднання України та Грузії до Плану дій із членства (ПДЧ) на грудень. «Сьогодні ми прийшли до рішення, що ці країни (Україна та Грузія. — Авт.) стануть членами НАТО. Обидві нації зробили значний внесок у діяльність альянсу... На сьогодні ми дали чітко знати, що ми підтримуємо ці країни в поданні заявки для участі в ПДЧ», — підкреслюється в резолюції.

Учора на спільній з генсеком НАТО прес-конференції Віктор Ющенко заявив, що Україну «винятково влаштовує» резолюція саміту НАТО щодо перспектив членства нашої країни в альянсі. Українське керівництво розуміє і приймає всі нюанси дискусії, яка відбувалась на саміті.

У свою чергу генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив, що Україна й альянс починають інтенсивне співробітництво на високому політичному рівні, щоб вирішити всі питання, які залишилися. Він висловив переконання, що нинішнє рішення альянсу приведе в майбутньому до членства в НАТО, і не треба недооцінювати це рішення. Генсек запевнив, що НАТО підтримуватиме Україну в процесі реформ і надаватиме всіляку допомогу.

Відносини України й НАТО за останні десять з лишком років були різні. Від теплих і підкреслено дружніх до відсторонено-холодних, коли главу української держави на саміті намагалися посадити подалі від ключових політичних гравців альянсу. Коли ж Київ офіційно запротоколював свою кінцеву мету — членство в НАТО, у Брюсселі на запитання журналістів «коли?» стали відповідати ввічливою і ні до чого нікого не зобов’язуючою фразою: «Двері НАТО залишаються відчиненими». Або: «М’яч на вашій половині поля». Та Києву щось конкретне на своєму полі робити зовсім не хотілося, і він з м’ячем під пахвою продовжував тупцювати на натовському порозі. Водночас тема НАТО з завдання забезпечити Україні місце в загальновизнаній і найбільш дієвій системі безпеки стала козирем у крапленій політичній картковій колоді. До того ж чергова зміна уряду в 2006-му поставила жирний хрест на титанічних зусиллях української дипломатії.

З приходом до влади демократичної коаліції креативники з президентського оточення, щоб не починати все спочатку, вирішили взяти НАТО кавалерійським наскоком. Листи до НАТО відправили і самі собі пообіцяли ПДЧ. На жаль, новий, ковбойський, імідж України припав до смаку не всім натовцям. Хід конем найбільше шокував стару консервативну Європу. Але! Нам перестали твердити про м’ячі і двері. І гарантували ПДЧ у грудні з наступним членством у НАТО!

Тому більшість українських політологів вважають: назвати те, що сталося в Бухаресті, поразкою — все-таки перебільшення. Тактика тиску дала свої плоди. І якщо команда, яка її придумала, тепер займеться реформами в соціальній і економічній сфері, а також людською мовою пояснить нації, навіщо їй НАТО, то нам вже точно не відмовлять.

На знімку: на майдані Незалежності в Києві відбувся мітинг «Проти вступу в НАТО!», організатором якого виступила Партія регіонів.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.