Як тільки затих бій біля Щастя, медики «швидкої допомоги» постаралися вивезти з місцевої лікарні тяжкохворих і породілей. Для вирішення безпеки транспортування з медиками в небезпечну зону вирушив і заступник міського голови Луганська Маноліс Мілавов. За його підтримки було проведено всі необхідні заходи, і хворих розмістили в луганські лікарні. Їх здоров’ю, а може, й життю тепер ніщо не загрожує. У цей неспокійний час у міської влади з’явився свій небезпечний фронт, який в умовах війни вимагає швидкої правильної реакції, сміливості в прийнятті рішень, послідовності та вміння орієнтуватися в ситуації, що склалася. Влада Луганська першою в області випробувала на собі наслідки заворушень, і, до її честі, не втратила сил, не розбіглася від паніки, не пішла від відповідальності, а продовжує сьогодні займатися своїми повсякденними функціями. Транспорт працює, дороги ремонтуються, хліб у магазинах є.

— Міська влада працює за законом про місцеве самоврядування, і в будь-якій ситуації, хоч би якою складною вона була, ми передусім повинні забезпечити життєдіяльність обласного центру. Щоб працювали лікарні, дитсадки, школи, транспорт, здійснювалося водо- і газозабезпечення. Щоб завозилися продукти, було досить хліба, вчасно приїхала «швидка допомога», — пояснює заступник міського голови Марина Воротнікова. — Незважаючи на складну обстановку, у місті вчасно виплачується зарплата бюджетникам. 

Сказати про те, що населення не відчуває паніки у зв’язку з бойовими діями в самому місті й довкола нього, однозначно не можна.  Городян тримають у постійній напрузі щоденні постріли й вибухи, які лунають у різних районах міста.  Міська влада в цьому випадку має слугувати таким собі заспокійливим засобом.

Містяни зізнаються, що коли бачать міського голову в магазині або в школі, коли «зеленбудівці» висаджують на клумби троянди, регулярно ходить транспорт, а міжнародні банки інвестують засоби для виконання міської програми з енергозбереження, їх нервова напруга частково знімається. 

— На нас лежить відповідальність за місто, ми пов’язані різними важливими договірними відносинами, у нас знаходяться документи, від яких залежать пенсії і зарплати людей, — каже Марина Воротнікова. 

Сьогодні громада стала заручницею ситуації. Поки міська влада її утримує, але в певний момент, коли почнуть діяти інші сили, із цим завданням уже не впорається. Коли місто напхане ракетними установками, коли не знаєш, хто й чому вмикає сирени цивільної оборони, працювати важко.

— У будь-якому разі ми повинні бути з луганцями, — відповідає Марина Воротнікова. — І працювати, згідно з українськими законами. Людям спокійніше, коли вони бачать, що влада трудиться. Хоча неможливо передбачити, що в нас буде через годину. Війна завжди закінчується переговорами, і ми на них сподіваємося. Точніше, на їх позитивний для нас результат.

Шахтарі сказали «Ні!»

На україно-російському кордоні, що проходить по території Луганщини, досі не відновили свою роботу контрольно-пропускні пункти «Довжанський», «Червонопартизанськ» і «Червона Могила». Як розповів прес-секретар Луганського прикордонного загону Олександр Трохимець, «частина КПП залишається нам не підконтрольними й офіційно не працює». За його словами, сьогодні війська Збройних Сил України поступово встановлюють контроль на кордоні, й невдовзі його буде закрито.

А тим часом бойовики ЛНР намагаються змусити шахтарів перейти на їхній бік і взяти участь у боях проти сил антитерористичної операції. Такий прецедент був в Антрациті. Озброєні люди у формі козаків Російської Федерації під’їхали до центрального входу шахти «Комсомольська» і заблокували автобус із від’їжджаючими зі зміни шахтарями. Вони намагалися змусити гірників заявити про перехід на бік ЛНР, одержати зброю і вирушити до села Дякове на однойменний пункт пропуску кордону для протидії силам АТО. Шахтарі відповіли категоричною відмовою.

«Моліться за нас!»

Останніми днями в прикордонні з Україною регіони Росії продовжували прибувати підрозділи російських збройних сил. Поблизу державного кордону вони облаштовували вогневі позиції і маскували військову техніку. Свої дії пояснювали тим, що нібито «проводяться заходи для забезпечення безпеки кордону внаслідок порушення його українськими військовими». Загальна обстановка навколо державного кордону України характеризувалася й активністю збройних бандформувань. Готувалася захищати свої рубежі й українська сторона. Прикордонники вдосконалювали оборону: додатково створено зведений бойовий загін, дві бронегрупи, які посилені БТРами, і позаштатний зенітно-артилерійський взвод.

Ранок 20 червня почався боями в різних точках області. На кордоні з Росією у Свердловському районі збройні сутички спостерігалися в декількох прикордонних селах і селищах — Олександрівці, Панченковому, Червонопартизанську, в районах шахт №№ 13 і 63, «Довжанська — Капітальна». Як повідомила свердловська правозахисниця Олена Степна, роботи на шахті йдуть лише з відкачування води. Якщо цього не робити — шахти затопить за лічені дні. «Моліться за нас», — звернулася правозахисниця до всіх людей. Цього ж ранку збройні угруповання «ЛНР» почали обстріл зі стрілецької зброї аеропорту «Луганськ», зайнятого силами АТО. Українські військові відкрили вогонь у відповідь. Потерпілих серед військовослужбовців немає. Свого удару завдала українська авіація й по позиціях бойовиків поблизу Станиці Луганської.