Прочитала матеріал «Позбавте нас ганебного тестування» (Голос України» за 14.12.2007) про моніторинг знань випускників, і вирішила поділитися враженнями від апробації цього ноу-хау на моїх четвертокласниках.

... У клас прийшла інструктор — вчитель праці із сусідньої школи.

Напередодні Марія Петрівна отримала інструктаж в районному управлінні освіти і науки. Найбільше її хвилювало, як правильно розподілити завдання. В інструкції зазначено два види розміщення дітей у класі: у два ряди та у три. Поцікавилася, чи всі сидять так, як завжди. Хоча заздалегідь я склала список учнів відповідно до їхніх робочих місць і подала у районне управління.

Почалася робота. Писати треба було чорною пастою (інший колір та відтінок не читає комп’ютер), охайно і чітко проставляючи на повну клітиночку варіанти відповіді (цифра, яка буде меншою за розмір клітиночки чи слабо наведена, не буде прочитана людським винаходом). Про все це було сказано дітям.

Розумні четвертокласники одразу загомоніли.

Річ у тім, що частина запитань були, як кажуть, за методикою, закритими — тобто мали три відповіді, серед яких треба знайти одну правильну, та відкритими, на яких учні мали власноруч відповідати без варіантів. Тому вони слушно запитали, як їм писати, адже у кожного свій почерк, то чи зможе розпізнати його комп’ютер. Інструктор довго думала, а потім порадила писати як завжди, мовляв, нехай сам комп’ютер думає. Але ж сьогодні немає ПК з програмним забезпеченням, який міг би оцінити неординарну відповідь дитини!

Нарешті анкети зібрано. Вчителю інструктор залишила порожній конверт, у який через два дні потрібно було запечатати батьківські анкети. Я видала їх з штрих-кодами, потім зібрала і відвезла в управління освіти.

Після експерименту замислилась: а що це було? Перевірка знань учнів четвертого класу чи апробація чиєїсь наукової дисертації? Для чого стільки ускладнень? Якщо читатиме комп’ютер, то навіщо було давати відкриті запитання? Може, роботи перевірятиме ще хтось? У чому сенс цього моніторингу? У кодуванні? Чи змінилися б знання учнів, якби замість коду кожна дитина написала своє прізвище та ім’я? Нарешті, коли ми отримаємо результат експерименту, він буде теж закодований?

Харків.