Чи знаєте ви, що найбільше жінок-парламентаріїв у Руанді (48,8 відсотка від конституційного складу представницького органу)? А спосіб життя в цій оазі фемінізму — громадянська війна. Запам’ятайте цю цифру: 48,8 відсотка. І наступного разу, коли ніжно-пелюстково бабахне Восьме березня, коли речники казатимуть про жінок-берегинь, про те, що ця ніжна істота несе в політику родинну злагоду, мир і любов, згадайте ці 48,8 відсотка і вшануйте цих ефірних створінь увагою (так, про всяк випадок). Кажуть, що прогресивність суспільства визначається ставленням до жінок, дітей і літніх (чи, радше, зимових) осіб. За ступенем прогресивності Україна — аутсайдер. Вона поступається не лише найпрогресивнішій Руанді, а й Кубі, Росії та Мозамбіку. Ненька на ганебному 148-му (!) місці, між Сомалі та Мадагаскаром. Жах. Однак, либонь, не варто занадто засмучуватися. Бо й справді: краще менше, та ліпше. Проте в цьому разі слушніше сказати: ліпше менше, та краще. Наших жінок мало, та вони й найліпші, й найкращі. Чому? А тому... Естетика й етика не передбачають раціональних суджень.

Чи знаєте ви, що кількість сліпих у світі щороку збільшується на мільйон осіб? А в Україні їх понад 60 тисяч. І слово «понад» невипадкове. Бо точної цифри не знають навіть у Товаристві сліпих (ліпше б цього й не знати). Чи знаєте, що в Україні для сліпих є лише 7 тисяч робочих місць? Стільки само, як у Білорусі (попри те, що Україна вчетверо більша). Чи знаєте, що сліпа людина просто фізично не здатна мешкати в теперішньому Києві: ходити захаращеними тротуарами та переходами, їздити в громадському транспорті? Вона позбавлена доступу до інформації, бо книг брайлівським шрифтом видається аж нуль примірників. Чи відомо вам, що найпростіший спосіб продемонструвати власну значущість, майже зоряний соціальний статус — це назвати сліпого чоловіка «ніким» і нагнати його? Саме так зробив один із народних депутатів України. Владу мають поважати, мабуть, міркував він, навіть ті, хто не бачить її гламурного блиску.

Та є речі, яких ви точно не знаєте. Всі чули про листування Богдана Хмельницького й Івана Виговського зі шведськими монархами — королевою Христиною та королем Карлом Густавом. А от про що саме писали козацькі вожді, мало кому відомо навіть з істориків. У березневому «Вічі» вперше опубліковано перекладені з середньовічної латини п’ять листів, що збереглися в Стокгольмському військовому музеї. Варто звернути увагу на один із варіантів підписів. Цитую: «Вашої Священної Королівської Величності є найвідданіші раби Богдан Хмельницький, Гетьман із військом».

Так, панове, є речі, про які варто дізнатися, читаючи «Віче».