Літо без «жнив»

Неймовірно, але факт: наші політики починають перейматись справді цікавими для «маленького українця» проблемами, зокрема проблемами освіти. Свідченням цього є гучна заява лідера однієї з парламентських партій про недоцільність незалежного зовнішнього тестування.

Суть виголошеної від імені партії заяви зводиться до фрази: «Давай оставим все как есть...». Цікаво, чи справді якимось чином, наприклад, шляхом внутріпартійного опитування, виявлялась воля партії, чи все робилось як у «старі добрі часи», коли не переобтяжувались «грою в демократію», а просто казали: «Есть мнение!». Не менш цікаво дізнатись і про те, хто з професіоналів у сфері моніторингу якості освіти надавав консультації партії з цих питань. І хто з поважних науковців чи педагогів-практиків всерйоз вважає, що такі «непродумані новації», як «перехід на дванадцятирічну освіту», «лише руйнують те, що вирізняло у кращий бік вітчизняну освітянську систему». Ну дуже хочеться подискутувати з автором цих сентенцій та запропонувати йому самому пройти шкільні тести, щоб, нарешті, дізнатись, що ж таки вирізняло у кращий бік вітчизняну освітянську систему!

Втім, у всьому слід шукати позитив, навіть у таких PR-кроках, як згадана заява.

Тож, по-перше, відзначимо як позитив сам факт того, що якась політична сила нарешті перейнялась проблемами реформування освіти. Навіть якщо явно запізніле долучення політиків до дискусії йде у звичному для них стилі («не знаю як, а не так»). Добре, що вона ведеться. Будь-яка «розмова з приводу» є одним із способів проведення педагогізації громадськості та педагогізації політичного бомонду... Слід лише мати на увазі, що поїзд зовнішнього тестування в Україні відправився ще п’ять років тому і зараз вершиною політичної безвідповідальності є спроба пустити його під укіс за п’ять хвилин до прибуття в пункт призначення.

По-друге, якщо та чи інша зміна в освіті наштовхується на серйозний опір, це означає, що вона явно не має «косметичного характеру», як стверджують автори заяви, а зачіпає справді глибинні основи цієї системи, а значить, боляче наступає на чийсь «мозоль», влучно б’є по чиїхось інтересах.

У випадку із зовнішнім тестуванням йдеться про спробу ліквідації багатомільярдного «бізнесу» на вступі до ВНЗ. Ні для кого не є секретом, що літо 2008 року буде без «жнив», але ж «косарі» сподіваються до останнього, що і цьогорічна «вступна кампанія» пройде як завжди.

Щодо фантомних страхів стосовно «виникнення чергових, більш витончених корупційних схем» у зв’язку із запровадженням зовнішнього оцінювання, скажу єдине: не треба марнувати час на пошук «чорної кішки у темній кімнаті», надто коли її там немає. Тому і не хочеться витрачати час на спростування фантазій про те, що «між комп’ютером (до речі, у нас буде тестування на паперових носіях) і учнем є посередник(?!), а це не унеможливлює зловживань». Як не хочеться і без кінця наводити конкретні приклади з 12-річного досвіду роботи в якості директора гімназії про те, як, наприклад, в один рік три наші гімназійні зірочки чомусь не змогли успішно скласти традиційні вступні іспити до новоспеченого провінційного університету, але запросто вступили за тестами до славетного університету Києво-Могилянська академія.

Професійна розмова про головне не ведеться мовою заяв, у яких за набором зовні привабливих, але утопічних лозунгів-констатацій на кшталт «відсутність умов рівного доступу до якісної освіти» та «крокодилячих сліз» про «неспроможність малозабезпечених сімей оплачувати послуги репетиторів для «натаскування дітей» до зовнішнього тестування» (автори, мабуть, не знають про те, що зараз без репетиторів, бажано з цього ж ВНЗ, годі і сподіватись туди потрапити і за традиційною системою вступних іспитів) аж надто яскраво проглядається далеко не привабливий підтекст і зовсім непрезентабельний затекст.

Утім, перефразовуючи відомий вислів сера Уїнстона Черчілля, можна погодитись: зовнішнє тестування — це найгірша з усіх форм оцінювання результативності навчання випускників шкіл, але людство, на жаль, поки що не придумало нічого кращого. Тож критикувати тести можна і потрібно скільки завгодно, але слід мати на увазі, що сьогодні «при всьому багатстві вибору, іншої альтернативи немає».

І є розгубленість тих, хто тепер не знає, кому зателефонувати чи кому дати на лапу, щоб «вирішити питання» з влаштуванням до престижного університету свого чада. Про те, наскільки болісним є цей культурний шок для «сильних світу цього», нещодавно розказував мені начальник управління освіти і науки одного з обласних центрів: чи не вперше в їх житті виникає ситуація, коли влада і гроші нічого не вирішують!!! Та було б великою ілюзією сподіватись, що вкорінена ще за радянських часів звичка «влаштовувати» до ВНЗ швидко вилікується навіть такими радикальними засобами, як шокова терапія зовнішнього оцінювання! Це не мине ніколи! Та на це не слід зважати, бо «нам своє робить...».

Налаштовуйтесь на необхідність стерпіти «біль».

Неминуче виникне невдоволення, але необхідно буде мобілізувати всі сили, щоб рухатися далі, навіть під вогнем критики. Треба перетерпіти «біль» під час вимушеної, але вкрай необхідної «операції», пройти важкий період одужування, і тоді неминуче настане полегшення.

І одна єдина рекомендація тим, хто писатиме чергові заяви про недоцільність радикальних змін в освіті чи будь-якій іншій сфері. Слід нарешті навчитися уникати типово української ментальної моделі поведінки, яка, як правило, має три етапи:

1. «З цього нічого не вийде!»

2. «Якось воно буде...»

3. «А я ж казав...».