На Чернігівщині колективи цукрозаводів у паніці. З наявних п’яти підприємств три ще тримаються на плаву, а інші два вже збанкрутували. Але й працюючі опинилися на межі виживання. Особливо Носівський цукрозавод. Господарства масово відмовляються укладати договори про вирощування буряків.

— Ще недавно здійснювали переробку Бобровицький, Новобиківський, — каже директор Носівського цукрозаводу Михайло Заболотний. — Усім вистачало роботи! А тепер сировини не зберемо вдосталь навіть на одне підприємство. Ось найбільше господарство району вирішило скоротити площі під солодкими коренями з 1200 гектарів до 400. Це для нас — справжня катастрофа!

Загалом по Чернігівській області ситуація з сівбою цукристих видається невтішною. Якщо торік буряки плекали на 14580 гектарах, то нині площа під ними становитиме 9874 гектари. До того ж понад 5 тисяч гектарів мають намір засіяти самі цукрозаводи. А для виробництва цукру в рамках наданої області квоти — 52,6 тисячі тонн — потрібно 460 тисяч тонн сировини, тобто «солодкий» урожай з понад 15,5 тисячі гектарів.

Як зазначалось на нещодавньому засіданні ради асоціації «Чернігівцукор», заводи за минулий сезон виробили 48 тисяч тонн білих кристалів. Однак реалізовано лише 70 відсотків готової продукції, а на складах ще зберігається 14 тисяч тонн.

— Ми намагаємося продати наявний цукор, — розповів керівник агрофірми «Нива» Григорій Супрун. — Але не можемо його реалізувати. Таке враження, що він нікому не потрібний. Тим часом закуплений у нас цукор буквально за лічені дні в роздробу злетів у ціні на гривню!

Оптовики, наголошували учасники зібрання, «накручують» вартість цукру шляхом перепродажу «в одному кабінеті» своїм же приватним підприємствам, які наживаються в такий спосіб на праці виробників. Держава, на жаль, не встановила дієвого контролю за цими спекулятивними схемами, не запровадила механізму єдиної накладної від виробника до реалізатора.

— Водночас, — зазначив генеральний директор асоціації «Чернігівцукор» Микола Шкурко, — за собівартості виробництва тонни цукру на рівні 2500 гривень середньовідпускна вартість до 20 березня становила 2700 гривень. Заводи і сільгосппідприємства в такий спосіб «заробили» аж 10 мільйонів гривень збитків! Адже, щоб мати рентабельність хоча б 5 відсотків, нашу продукцію треба продавати по 3700—3800 гривень за тонну.

Який вихід?

— Треба, — вважає заступник голови облдержадміністрації з питань агропромислового комплексу Олександр Шанойло, — відвести під буряки не менші площі, ніж торік. Адже держава вперше на посів цукристих виділила солідну дотацію. Необхідно проводити роз’яснювальну й організаційну роботу в районах серед товаровиробників, і особливо з тими, хто має досвід роботи за новітніми технологіями. Про технічне переоснащення підприємств не кажу — поки що нам не до цього. Але обертів зменшувати теж не можна. Бо якщо цукровий завод зупиняється хоча б на рік, потім відродити його вже дуже важко.

Крім цього, з реальними пропозиціями щодо поліпшення ситуації у цукровиробників Чернігівщини не густо: перша — «триматися, наступного сезону нарешті, може, настануть кращі часи», «переконувати сільгоспвиробників сіяти цукристі», «писати звернення в Кабмін»... Але зростають ціни на газ, бензин, а це знову вноситиме свої невтішні корективи в роботу цукробурякової галузі.

Чернігівська область.