Дискусії про доцільність зміни виборчого законодавства точаться на різних рівнях. Спроби визначити, яка система краща: мажоритарна, змішана, пропорційна, пропорційна з відкритими списками, поки що не завершилися результативно.

Свою позицію з приводу актуальної для суспільства проблеми висловлює депутат Івано-Франківської міської ради Володимир Стасюк.

«Я обирався депутатом Івано-Франківської міської ради чотири рази поспіль, тричі за мажоритарною і востаннє — за партійними списками Блоку Юлії Тимошенко. Переконаний, що повернення до старої мажоритарної системи — не є благом для громади. Бо в умовах відсутності громадянського суспільства дуже багаті люди легко (особливо в містах!) підкуповуватимуть різноманітними способами виборців і на мажоритарних округах легко перемагатимуть своїх конкурентів, навіть найбільш чесних і відданих громаді кандидатів у депутати до місцевої ради.

Ні для кого не є секретом, що депутатами здебільшого вони (місцеві олігархи) хочуть стати, щоб захистити та розширити (за рахунок громади!) свій бізнес. А тому в умовах майже суцільної (малої чи великої) корупції в органах місцевої влади вони стають однодумцями виконавчих комітетів та міських голів у «святій» для них справі — дерибану майна громади (землі, нерухомості тощо). Шанс стати депутатами на мажоритарних округах матимуть ще, ймовірно, деякі керівники шкіл, котрі, на жаль, є залежними від міських голів.

Отож виконавчій владі на чолі з міським головою легко за таких умов «зліпити» більшість у міській раді й успішно «вирішувати» справи, далекі від інтересів громади. Навіть у 90-х роках, коли місцевих олігархів було не так багато і депутатами могли стати і пересічні громадяни, то частина з них легко йшла на «службу» до виконавчих комітетів, очолюваних міськими головами. На моїй пам’яті не один випадок, коли рядовий (за статками) депутат завершував першу чи другу каденцію в міській раді мільйонером. Вважаю, що в особі депутатського корпусу міський голова і виконавчий комітет повинні мати розумну противагу, щоб не заразитись і не захворіти на дуже поширену нині «корупційну лихоманку».

Звичайно, вразливою є і пропорційна система з так званими закритими списками, бо і до Верховної Ради, і місцевих рад доморощені (здебільшого сумнівним шляхом) багатії легко купуватимуть прохідні місця у партійних вождів як на загальнодержавному, так і на міському рівні.

На мій погляд, який грунтується на багаторічному спостереженні, найоптимальним був би такий варіант.

Вибори до Верховної Ради слід проводити виключно за пропорційною системою, але за відкритими списками, що зменшить вагу партійних вождів та партійної бюрократії і сприятиме політичному структуруванню суспільства. Мажоритарні округи на виборах до Верховної Ради — це козирна карта для олігархів.

На виборах до міських та обласних рад варто запровадити систему 50 на 50. Тобто половину депутатських місць формувати на пропорційній основі за відкритими партійними списками, а половину — за мажоритарними округами.

Такий підхід сприятиме розвитку партій на демократичних засадах, блоки і партії конкуруватимуть за людей відомих і авторитетних, хоч і позапартійних. Буде також звужено маневр для олігарха із сумнівною репутацією, який хотів би стати депутатом на мажоритарному окрузі. Таким чином, ми не обмежимо обрання депутатами людей, які є позапартійними, а партії (блоки) матимуть змогу боротися за реалізацію своїх передвиборчих та партійних програм.

Очевидно, що для депутатів, обраних за пропорційною системою, має обов’язково діяти імперативний мандат.

Можливо, кандидат у депутати до міської чи обласної ради повинен мати право балотуватися за пропорційною системою (за партійними відкритими списками) і одночасно на мажоритарному окрузі».