У Львівському театрі імені Заньковецької відбулася прем’єра «Комедіантів» за п’єсою Аурела Баранги «Травесті». Постановник — Алла Бабенко, художник —Людмила Боярська. Головну роль виконали Альбіна Сотникова та Ірина Швайківська.

Є три правди: що ти про себе думаєш, що про тебе думають інші, третя — хто ти насправді. Перші дві правди дуже типові для театру. І сама вистава — це «театр про театр». Гра в сповідь перед публікою. Ось ми — підлабузники й інтригани, корисливі, егоїстичні, такі самотні — кожен зі своєю грою...

Непросто примусити актора, щоб він показав себе непривабливим! Звісно, таким є режисерський задум — Алла Бабенко надто добре знає цей світ, щоб не сказати про нього правду. А результату досягнуто завдяки тому, що актори повірили — це не про них, а про якийсь інший, далекий театр...

У центрі уваги — життя провідної актриси Александри. Цього вечора в неї прем’єра, головна роль. Останні репетиції, навала шанувальників, з’ясування стосунків з міністерством, бухгалтерські звіти, крики-сварки — тільки їй вдається втихомирити цей балаган. Але якою ціною...

Александрі в цьому театрі всі заздрять, її майже всі ненавидять і бояться, але й люблять всією душею, як вміють тільки тут.

А у неї є ще й власне життя, там — свої драми. Александра прожила з Михаєм (Григорій Шумейко) двадцять років. Вони мучили одне одного, але якось знаходили рівновагу. І тривало б так і далі. Але їхній єдиний син Нікі спробував покінчити життя самогубством. Цей вчинок сина примусив актрису подивитися на своє життя збоку. Й раптом зрозуміла: вона вже давно говорить «Я тебе люблю» тільки на сцені...

Зліплений докупи театральний і реальний світ у цьому моменті віддалилися один від одного. Хвилину тому Александра проливала сльози над долею сина. Здавалося, горю нема меж. А за якусь мить вона вже сповнена надії — все в житті можна змінити, всім простити — й почати з початку. Хепі-енд!

Чи так буває? Чи стала Александра іншою? Мабуть, що так. Сильні люди на це спроможні. Й такий фінал вистави можна назвати виправданим. Хоч слабкодухі цього не зрозуміють...

Експресивна гра Ірини Швайківської зробила Александру жінкою-воїном. Сильне нервове збудження на початку вистави і перемога спокою в кінці. Що буде далі?

У Альбіни Сотникової спокійна рішучість і неспокій душі поєдналися в одній людині. Коли вона приходить з лікарні від сина, ми забуваємо, що вона актриса. Здається, вона готова кинути театр заради Нікі. Проте — навряд...

Як відомо, короля (королеву) грає оточення. Воно тут вельми колоритне: Провідний актор Тіті (Степан Глова, Олександр Кузьменко), Режисер Фанаке (Юрій Хвостенко, Богдан Ревкевич), Завліт Дімітріца (Любов Боровська, Наталія Лань). Вони сміливо перемивають кісточки Александрі — аж поки вона не вийде на сцену. Алла Бабенко влучно вибудувала фінал вистави: з різних кутків сцени вони, як комахи, сповзаються з покаяльною квіткою у руці. Кому вони потрібні — як не одне одному? І цей фінал справді зворушує, бо ця істина годиться не лише для театру!

Львів.

На знімку: Степан Глова та Ірина Швайківська у виставі «Комедіанти».

Фото Романа ВАЛЬКА.