Уявімо, що директор маркету, разом з охоронцями та друзями, зламавши замки, захопив сусідній магазин, пограбував його та віддав куму у володіння. Будь-де вам скажуть, що це важкий груповий злочин, але не в Харкові. Тутешня міліція навіть не відреагує. Може, їх виправить прокуратура або суд? Годі сподіватися, бо, як казав колишній заступник міністра Геннадій Москаль: «У Харкові слідчі та прокурори разом вчилися, разом женилися та дітей хрестили». І казав він це про такий же простий та брутальний злочин, про який, до речі, «Голос України» писав не раз.

Нагадаю стисло. Травневої ночі 2005 року гараж гр-на Л. в автогаражному кооперативі (АГК) «Весна» був зламаний і захоплений головою та охоронцями. Зникло майна на чималу суму. Гараж віддали сторонній особі. Міліція відмовилася порушувати карну справу, назвавши грабіж серед білого дня цивільною суперечкою. Після втручання начальника СБУ області справу порушила прокуратура області за кількома статтями КК України. У липні 2005-го народний депутат Олександр Карпов надіслав депутатський запит міністру Ю. Луценку з констатацією фактів корупції і попросив розібратися з винними в тяганині й «дахуванні». Відтоді справа на контролі в Генеральній прокуратурі України. У серпні 2005 року народний депутат Станіслав Косінов, до речі, відомий юрист, з аналогічним депутатським запитом звернувся до начальника УВС області Ігоря Репешка, а в лютому 2006-го депутатський запит надіслав Луценку. Після цього під рубрикою «До уваги міністра ВС» з великою статтею «Скелет у шафі» виступив «Голос України» (автор Іван Ілляш). Повторно парламентська газета звернулася вже до Василя Цушка. Жоден з міністрів не відреагував на критичні виступи.

А тим часом зміни в керівництві харківської міліції дещо зняли «гальма» в кримінальній справі. У травні 2006 року рішенням Київського райсуду м. Харкова дії осіб, які захопили гараж, визнані незаконними. Гараж повернули власнику, але чудеса правоохоронців не закінчилися. Так, відповідно до акта комплексної судово-товарознавчої експертизи, вартість захопленого головою та охоронцями АГК майна перевищувала 54,0 тисячі гривень. Згідно з Кримінальним кодексом — це груповий злочин. Та для старшого слідчого облуправління міліції в Харківській області Андрія Булаха це, мабуть, не закон. Одним розчерком пера він звільнив поплічників голови АГК від кримінальної відповідальності, не вбачаючи в їхніх діях складу злочину. Отже, групи немає. Проігноровані ним і численні вказівки міністерського начальства, прокуратури Харківської області, де зазначено: «Додатково допитати голову АГК та осіб, що брали участь у відкритті гаражного боксу, з питань: хто саме керував цим процесом, хто зрізав замки, перебував у боксі, складав опис майна, переміщував його? Чим керувалися вказані особи при здійсненні відкриття гаражного боксу та переміщенні речей, що в ньому зберігалися?»

Допит тимчасового власника гаража провели формально. Виявляється, голова АГК підпадає під амністію, бо діяв, «не маючи корисливих мотивів», тобто, не було в нього попередньої змови з групою осіб на користь третьої особи з завершенням наміру. А про зникле майно слідчий напише просто: місцезнаходження встановити не вдалося, тобто шкоду завдано, але крадіжку не розкрито. Єдина провина єдиного обвинуваченого — голови кооперативу — самоправство, що завдало матеріальної шкоди.

Наші бюрократи, брутально порушуючи закони, завжди радять громадянам: звертайтеся до суду. Це суцільне фарисейство, бо навіть члени уряду не поспішають цього робити. У Київському районному суді м. Харкова (суддя Вікторія Чередник) до прорахунків слідства поставились без зайвої суворості.

Хоч ми й не хочемо перевантажувати публікацію переліком статей кодексів, та без цього не обійтись. Так, відповідно до ч. 3 ст. 237 КПК України «За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено». Відповідне клопотання про направлення справи на додаткове розслідування з переліком порушень законодавства було подане. Адвокат обвинуваченого проголосив клопотання про застосування амністії, прокурор не заперечував, і суд виніс дві постанови — про відмову в направленні справи на додаткове розслідування та про закриття справи в зв’язку з амністією.

Проголошуючи ці постанови, суд не дуже намагався мотивувати рішення, керуючись, всупереч ст.18 КПК України, не нормою закону а, чомусь, посиланнями на матеріали слідства, хоча саме недоробки слідства предметно оскаржував потерпілий. Суд спростовував аргументи потерпілого, яких не було в клопотанні, та оминав ті, що були. Він також залишив без розгляду питання відшкодування матеріальної шкоди. Так само впевнено суд (суддя Чередник) апелює до ст. 6 п. 4 КПК України. Але ж ця стаття вимагає при закритті справи виносити або виправдувальний, або, доводячи розгляд до кінця, — обвинувальний вирок, із звільненням засудженого від обмеження волі. Постанова суду не мала логіки і суперечила законодавству України. Звільняючи обвинуваченого від покарання з посиланням на ст. 6 п. 4 КПК України, без винесення вироку, судом порушено саме ту статтю, на яку він посилається в постанові. Також вищевказана постанова не відповідала п. 2 ст. 14 Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 р. в частині обов’язку відшкодування заподіяної злочином шкоди, який повинен покладатися на винну особу вироком або рішенням суду.

Апеляційна скарга містила докази того, що зазначені постанови не ґрунтуються на нормі закону, не відповідають обставинам справи та наявним у справі документам. У ній стверджувалося, що постанови винесені з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а також унаслідок неповноти та однобічності проведення досудового слідства. Предметно перелічувалися численні документи справи, які свідчили про це, та наводилися статті законодавства, які було порушено. Було також подане клопотання про забезпечення цивільного позову шляхом арешту майна винуватця.

Слухання цієї, здавалося б, нескладної справи в Апеляційному суді переносилося кілька разів. Змінився навіть склад суддівської колегії. А це вже «сигнал». У лютому цього року судова колегія у складі суддів Миколи Микуліна, Олега Воробйова під головуванням Жанни Пелішенко винесла ухвалу, якою в задоволенні апеляційної скарги було відмовлено. Жодних аргументів проти поданих у скарзі не наводилося. Їх просто не обговорювали. Про матеріальні клопотання колегія навіть не згадала. Та нове слово у правознавстві все ж прозвучало. Було впевнено сказано, що виконання вимог Закону «Про амністію» виключає дію статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, бо «він прийнятий пізніше за часом». Досі вважалося, що вище кодексів — тільки Конституція. Кодекс чітко вказує, як і що повинно проводитися, а Закон «Про амністію» лише окреслює коло осіб, яким можна скоротити обмеження волі. Пріоритет кодексу є визначальним (ст. 1 КПК України). Але, здається, у харківських правознавців на це своя думка.

Пригадуєте, ми казали, що ця справа була на контролі у МВС, Генпрокуратурі тощо? Ціну цьому «контролю» визначайте самі, але «Голос України» по-справжньому стежить за долею своїх героїв. У різні часи спеціальний кореспондент газети цікавився ходом цієї справи у всіх інстанціях. У МВС визнавали недоробки слідства, створювали комісії та оголошували догани. В. о. прокурора Харківської області Микола Гончаренко обурювався діями слідства та суду і велів підготувати протест. Протест надіслали, але забули його обґрунтувати. Суддям на сміх! Голова Апеляційного суду Харківської області теж обурювався діяльністю районних судів. Про результат годі й казати. А, може, в Харкові справді своє розуміння незалежності слідчих та суддів?

Нещодавно преса повідомила, що Голова Верховного Суду Василь Онопенко ініціював питання про притягнення до відповідальності за порушення законодавства при здійсненні судочинства в Білгород-Дністровському райсуді Одеської області. Гадаю, стан у «другій» столиці він теж проаналізує. А раптом досвід харків’ян щодо «незалежності» від Закону захочуть поширити?

Харків.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.