Судять по собі

Хочу поділитися своїми думками з приводу статті Івана Ілляша «Ще школі толерантності й бракувало» («Голос України» за 9.02.2008).

Вже не дивують, а засмучують дії державних мужів у нищенні школи, джерела доброго, розумного...

Це що ж виходить: тільки з 1 вересня 2008-го ми, вчителі, почнемо виховувати толерантних, доброзичливих дітей? А що робили досі?

Шановні чиновники! Коли в останній раз ви бачили школяра, спілкувалися з педагогом? Чи знаєте ви, які проблеми їх турбують? Тож послухайте вчителя-методиста із тридцятирічним стажем.

Трудову діяльність я починала, коли була шестиденка. На вивчення предметів відводили таку кількість годин (зазначте, українська мова була не в пошані): українська мова, література та математика у 1-4 класах — 6 годин, 5-10 класах — відповідно 3, 2 та 5 годин.

Тоді не йшлося про перезавантаженість учнів. Але з якими знаннями виходив навіть трієчник!

А що маємо сьогодні? На зазначені предмети у 1-7 класах відведено 3-4, 2-4 і 4 години відповідно, а в 8-11 класах — 2-3, 5; 1-2 і 3-4. Відчуйте, як кажуть, різницю.

Зменшилось число основних предметів (начебто з метою розвантаження дітей), але що ми бачимо на виході? Одиниці випускників із задоволенням читають книжки, люди не можуть без калькулятора кроку ступити, багато випускників не вміють правильно говорити і грамотно писати. Рік у рік переможці конкурсу знавців української мови показують дедалі нижчий рівень знань.

Зате вводять християнську етику, яку змушені викладати педагоги різних релігійних віросповідань, а в більшості своїй атеїсти. Підручники і робочі зошити, що надходять комплектом, у школах отримують через два-чотири місяці після початку навчального року.

А тепер ще й толерантність? Хіба ця година замінить урок української літератури, коли учень не просто читає твір, а й вчиться мислити, аналізувати?

За радянських часів школа формувала почуття поваги до старшого, до вчителя. У хороших школах це роблять і нині. Без заморських предметів типу «Толерантність».