Про вибрики української Феміди пересічний громадянин, на жаль, знає не тільки з газетних публікацій та телевізійних новин. Та коли суддівські помилки чи дивні з огляду на законодавство постанови стосуються сильних світу цього, ситуація, як правило, не є критичною. Її майже завжди виправляють суди вищої інстанції під тиском прокуратури, політиків чи майданів. Коли ж віроломний суддівський вердикт стосується пересічних громадян, приміром, матері, яка самотужки виховує неповнолітню доньку, останні залишаються безправними. На тлі відписок і байдужості високих інстанцій, до яких нещасні волають про допомогу, солодким єлеєм на душі для тисяч скривджених українськими суддями громадян лягли заяви Президента України Віктора Ющенка про те, що судова система України потребує негайної реформи. Але, на жаль, поки що ця заява добре вписалася у стару українську народну формулу: казав пан, кожух дам — та слово його тепле.

Переді мною — тека судових рішень, звернень у високі інстанції і поверхових відписок на них. У документах йдеться про «маленьку» українку Людмилу Миховську та її неповнолітню доньку, яких суддя Мукачівського міськрайонного суду своїм рішенням від 10 липня 2007 року фактично позбавив помешкання в будинку №47 на вул. Береша в Мукачевому. Суддя, який слухав цивільну справу за позовом колишньої свекрухи пані Людмили, за твердженням останньої, навіть не завдав собі клопоту викликати до суду іншу сторону і виніс життєво важливе рішення заочно, без участі у процесі їх та їхніх адвокатів.

Тепер про події, які цьому передували. У період з січня по квітень 2007 року Мукачівським міськрайонним судом слухалася цивільна справа за позовом колишнього чоловіка до Людмили Миховської — про розподіл квартири на вул. Береша в Мукачевому та визнання ним права власності на 1/2 частину вказаної квартири. Інтереси сина у цій справі представляла його мати. Підтримуючи позов і наполягаючи на його задоволенні, у ході слухання вона стверджувала, що спірна квартира була придбана подружжям під час шлюбу і є їхньою спільною власністю. З цих підстав вона вимагала поділу спірної квартири, припинення права спільної сумісної власності колишнього подружжя на квартиру і визнання за її сином права на її половину. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 3 квітня 2007 року в зазначеному позові було відмовлено. Це рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 3 липня 2007 року. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили позивачу з підстав фактичного припинення шлюбних відносин між подружжям на час придбання спірної квартири Л. Миховською. Суди встановили, що саме Л. Миховська придбала квартиру і зареєструвала своє право власності на неї у встановленому законом порядку. А взаєморозрахунки між матір’ю чоловіка та Л. Миховською на правомірність укладення договору купівлі-продажу не впливали. Згаданими судами були досліджені всі обставини спірних відносин, пов’язаних із придбанням квартири на вул. Береша, підтверджено законність договору купівлі-продажу і визнано право на особисту приватну власність за Людмилою Миховською. Ось така преамбула судового вердикту від 10 липня 2007 року. Тобто через сім днів після рішення Апеляційного суду Закарпатської області.

Розповідає адвокат Л. Миховської Дмитро Костюкович:

«Тринадцятого липня 2007 року я, представник Людмили Миховської, був у Мукачевому в справах. Мав зустріч з колишньою свекрухою Миховської, яка повідомила мені, що подала нову позовну заяву до Мукачівського міськрайонного суду, — вже про її право власності на спірну квартиру. Перевіряючи інформацію, я звернувся до канцелярії суду і дізнався, що позов до моєї довірительки нещодавно надійшов до суду і перебуває на розгляді. Суддя на моє прохання надати мені, як представнику відповідача, копію позовної заяви під час бесіди з ним сказав, що не пам’ятає такої справи, а його помічника, мовляв, на місці зараз немає. Він зазначив, що вказана справа, мабуть, надійшла до суду нещодавно, він її до розгляду не призначав і призначить, напевно, на вересень 2007 року, оскільки збирається у відпустку. Пан суддя запевнив мене, що копії всіх необхідних документів будуть завчасно надіслані судом на адресу моєї довірительки, а тому турбуватися не слід.

Паралельно до Мукачівського міськрайонного суду з клопотанням від 7.08.2007 року звернувся інший, місцевий, представник Людмили Миховської — Маркусь. Він просив про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та отримати копії необхідних документів для підготовки до процесу. Проте ознайомитися з документами йому надали можливість лише 13 серпня 2007 року. Прочитане приголомшило адвоката».

Виявляється, що вже 10 липня 2007 року було винесене заочне рішення про задоволення позову колишньої свекрухи до Л. Миховської, її колишнього чоловіка та продавців квартири про визнання договору купівлі-продажу квартири від 04.06.1997 року в частині покупця недійсним та визнання позивачки дійсним покупцем за вказаним договором. Як стверджують відповідачка та її представники, їм не було надано жодних даних про відправлення на їхню адресу, адресу власника квартири позовної заяви та повістки про дату розгляду. Цікавим є те, що це заочне рішення, як стверджує Дмитро Костюкович, було невідкладно зареєстровано в Мукачівському БТІ, і вже через кілька днів було укладено договір купівлі-продажу з іншою особою. Мотивував це суддя тим, що гроші за квартиру продавцям вносила, як сказано в її позовній заяві, позивачка. Далі йшлося про те, що саме вона сплачувала за комунальні послуги «впродовж тривалого часу», і цей факт визнає її син, котрий вже відсуджував раніше половину квартири. Тому вона «є фактичним власником квартири і просить задовольнити її вимоги, так як дії Л. С. Миховської суперечать її домовленості з нею та її сином про придбання квартири саме для неї». Отож договір купівлі-продажу в частині, що стосується іншого покупця — Людмили Миховської, є вдаваною угодою, укладеною з метою приховати справжнього покупця. Отака основна суть позову свекрухи до невістки та сина, яка дала підставу судді винести рішення. Рішення заочного, без вислуховування аргументів та свідчень іншої сторони.

Зрозуміло, представники Людмили Миховської одразу ж подали до Мукачівського суду заяву про перегляд заочного рішення, а також позовну заяву про визнання недійсним нового договору купівлі-продажу. За інформацією представника Л. Миховської, суддя цього ж суду ухвалою з метою забезпечення позову наклав арешт на спірну квартиру, але подальше провадження ним було призупинено до вирішення по суті заяви про перегляд заочного рішення. Потому було відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на пропущений відповідачем термін на звернення до суду, встановлений ЦПК України. Хоча таке посилання у Костюковича викликає сумнів, адже, за його словами, згідно з матеріалами справи документально підтверджено факт отримання копії заочного рішення представником відповідача лише 13.08 2007 року. Заяву ж про перегляд заочного позбавлення квартири було подано до суду через два дні — 15.08.2007 р., тобто в межах встановленого законом десятиденного терміну. Це рішення було оскаржене Людмилою Миховською в Апеляційному суді Закарпатської області. Невдовзі вона отримала повідомлення, що інша судова справа за її позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, яка була зупинена до вирішення по суті заяви про перегляд заочного рішення, вже призначена до розгляду на 16.11.2007 року. Далі Людмила Миховська пережила черговий шок, бо у повідомленні чорним по білому було написано, що розглядатиме цю справу — хто би ви думали? Той самий суддя. Адвокат Дмитро Костюкович вважає, що згадані обставини є збиткуванням з Людмили Миховської.

Вона ж сама каже: «Я хочу знати одне: чи є в сучасній Україні, яку ми вибороли на майданах, хоч трохи правди на боці простих людей. Поки що достукатися до тих, хто обіцяв побудувати справедливу країну, я не можу».

Майже всі звернення адвокатів матері та дитини, яких залишили без даху над головою, до місцевої прокуратури, Генпрокуратури, високих київських судових інстанцій, Вищої ради юстиції, Верховної Ради, СБУ, секретаріату Президента завершилися якщо не відвертими відписками, то відповідями рекомендаційного характеру. Як з’ясувалося, розгляд зазначеного питання поза компетенцією Вищої ради юстиції, СБУ, парламентських комітетів та президентської адміністрації.

Щоправда, днями п. Костюкович отримав листа від члена Ради суддів України, який повідомляє, що звернення до голови Ради суддів України стосовно обставин, викладених у цьому журналістському матеріалі, розглянуто. У порядку, передбаченому ст.97 Закону України «Про судоустрій України», до кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Львівського апеляційного округу внесено подання № РСУ4/08, яким ініційоване питання про дисциплінарну відповідальність судді.

Якщо говорити прямо, Президентові і Верховній Раді, українським правозахисним організаціям слід негайно відкрити очі вітчизняній Феміді. Інакше громадянське суспільство, на яке покладають стільки надій, залишиться без даху над головою. До того ж — заочно.