3. У кожного четвертого школяра хтось із батьків — на заробітках

Коли тернопільський бард Олександр Смик виконує цю пісню, крається серце. Темі заробітчанства й соціального сирітства він присвятив окремий диск. Слава Богу, живемо без воєн і катаклізмів, а дітей-сиріт при живих батьках в Україні стає дедалі більше. Тернопільщина тут тримає сумну пальму першості: звідси на заробітки виїхав мало не кожен п’ятий мешканець. Є села (скажімо, Волиця Підгаєцького, Струсів Теребовлянського районів), звідки за кордон подалося більше третини населення. Хоч офіційна статистика соціального сирітства не ведеться, навіть термін такий з’явився порівняно недавно, але про його масштаби можна судити хоча б з даних соціологічного опитування, проведеного кілька років тому західноукраїнським центром «Жіночі перспективи». Серед заробітчанок заміжні становлять майже 60 відсотків, розлучені — 20. Найактивнішою є категорія жінок 30—39 років, тобто дітородного віку. Одну дитину мали 28,5 відсотка, двоє — 46,7, троє — 6,9, четверо — 0,8 відсотка. Не мали дітей лише 6,1 відсотка заробітчанок. Діти ці у кращому разі залишені на дідуся й бабусю, у гіршому — на батька (чоловіки здебільшого спиваються або заводять нову сім’ю), на далеких родичів, подруг, сусідів, самі на себе. Майже у кожного четвертого школяра Тернополя хтось із батьків перебуває на заробітках, а у 590 з них — одночасно й батько, і мати. Одні страждають тут, інші — там. Мені розповідали про такий випадок. Мати залишила трьох малолітніх синів на своїх батьків, а сама поїхала на заробітки у Штати (з чоловіком розлучилася ще до того). 11-літній хлопчина заліз після дощу на електричну опору, і його вдарило струмом. Врятувати хлопця не вдалося. Мати по той бік океану ввімкнула мобілку, щоб у такий спосіб бути присутньою на похороні сина, приїхати вона не змогла.

Вже багато років проблему міграції досліджує Тернопільський обласний центр зайнятості. Згідно з його даними, жіноцтво у міграційних процесах стає дедалі активнішим. За загального зростання обсягів міграції у 2006-му році порівняно з 2001-м на 30,4 відсотка жінок-мігрантів побільшало на 52,1 відсотка, чоловіків — на 15,6. Причому їдуть українки не у порівняно близькі Польщу, Росію, Чехію, як колись, а у Великобританію, Канаду, США, Німеччину, Італію, Іспанію — туди, де більше платять.

Зовні діти заробітчан цілком благополучні. Чудово «упаковані», з дорогими мобілками, грошовиті... А хто бачить, що робиться в їхніх душах? Як свідчать статистичні дані, чимало з них не просто прогулюють уроки, а дедалі частіше стають на злочинний шлях. Повідомленнями про це переповнені місцеві газети. Ось одне з них. У селі Товстому Заліщицького району двоє молодиків жорстоко вбили, а потім пограбували двох братів-пенсіонерів, один з яких був прикутий до ліжка. Вбивцями були раніше суджений 19-річний С. Хонкович і 17-річний учень місцевого коледжу Я. Цимбал. Останній жив з вітчимом, мати була на заробітках. Хлопця забезпечувала усім необхідним, але проконтролювати його не було кому. Вчився на платному, заняття не відвідував, оцінки купував. Мамині гроші пропивав у барах. Апетити зростали. Старший «друг» без особливих зусиль залучив Ярослава спершу до крадіжок, а потім і до вбивства. Тепер йому доведеться відсидіти у в’язниці п’ятнадцять років, організатора вбивства засуджено до довічного ув’язнення.

Останнім часом спостерігається така особливість: набагато забезпеченіші порівняно із своїми ровесниками діти заробітчан промишляють крадіжками. З чотирьох злодіїв, затриманих нещодавно за викрадення металу з цвинтарів міста Кременця й прилеглих сіл, двоє — діти заробітчан. Старший помічник прокурора області з питань захисту прав і свобод неповнолітніх Марина Чудопалова розповіла про випадок, що стався у райцентрі Шумське. Підлітка, який залишився під опікою діда й бабці (мама на заробітках), легко втягнули у злодійську компанію, він причетний до чотирьох крадіжок майна. Марина Юріївна спілкувалася з хлопчиною й каже, що за вдачею він спокійний, добрий, і навряд чи порушив би закон, якби не старші «друзі». Взагалі проблема бездоглядності дітей в області, що утримує лідерство за кількістю батьків, які виїхали на заробітки, надзвичайно гостра. Лише протягом одного дня працівники прокуратури області виявили 17 таких дітей. Скільки їх усього в області, сказати важко. Лише коли щось трапиться, служби у справах дітей, правоохоронці починають з’ясовувати, з якої сім’ї юний правопорушник.

«Семінарів, «круглих столів», рейдів, різних тренінгів відповідні служби організовують достатньо, — каже Марина Чудопалова. — Звітувати є про що, а ось поговорити з конкретною дитиною, допомогти їй у потрібний момент часто немає кому. Вражає суспільна байдужість. Педагоги, представники влади, особливо сільські, на очах яких відбуваються трагедії, воліють мовчки спостерігати, хоч могли б запобігти їм. І навіть коли щось сталося, говорити погоджуються лише «не для протоколу». Громадські організації питаннями соціального сирітства взагалі не переймаються. На рівні області служби у справах дітей, відповідні підрозділи міліції, охорони здоров’я, освіти, виправно-виховні заклади ще взаємодіють, на місцях такої співпраці немає. Телефони довіри здебільшого не працюють: їх відключають через несплату. Чи багато можуть допомогти проблемним дітям шкільні психологи, якщо вони навіть курсу з психіатрії не проходять?»

Начальникові служби у справах дітей облдержадміністрації Степану Герасиміву ця проблема відома не з чужих слів. Він побував у ролі самотнього татуся, коли дружина поїхала на заробітки. Дім, робота, двоє дітей — крутився, мов білка у колесі. Вистояв, виховав хороших дітей, повернулася дружина. Такі «хепі-енди» також трапляються, але загалом заробітчанства для сім’ї — із знаком мінус. Щоб якось порятувати дітей, при виконкомах сільських, селищних, міських рад запровадили посаду уповноважених у справах неповнолітніх. Але навряд чи доводиться чекати якихось вагомих результатів, адже працюють вони на громадських засадах. Все залежить від людини, яка взялася за цю непросту справу. Якщо вона робить це від щирого серця, то принаймні проблемні діти будуть під контролем. Та загалом нині, коли кожен замкнувся на проблемах власного виживання, роль громади помітно помаліла.

Зрозуміло, що за нинішнього рівня життя в Україні, розшарування суспільства, низьких зарплат міграційні процеси наростатимуть. Як показують дослідження Тернопільської служби зайнятості, про виїзд за кордон мріє 30-40 відсотків працездатного населення області. Отже, проблема соціального сирітства загострюватиметься. Зростання злочинності, наркоманії, пияцтва серед дітей заробітчан — це те, що лежить на поверхні. Якщо у дитинстві вони не бачили нормальних відносин, в подальшому їм важко буде побудувати власну сім’ю, виховати власних дітей.

У публікаціях під рубрикою «Заробітчанські діти» я лише окреслила проблему. Вона чекає досліджень науковців, уваги владних структур, законодавчого врегулювання. Але не можна робити вигляд, що її нема.

Тернопільська область.