або Балада про міністерських ревнителів «порядку» і «законів»

Редакційні столи «Голосу України» вгинаються від листів «ощасливлених» земляків, в яких вони розповідають, як владна чиновницька каста «піклується» про «добробут» та «соціальні гарантії» пересічних українців. Ці скарги і заклики до газетярів про допомогу йдуть нескінченним потоком. До того ж чимало історій у них «з бородою», від якої тхне нафталіном цілих десятиліть. Я розповім лише про одну, яка цього року «відзначає» 30-річний «ювілей».

Фанфари грали, веселили...

Початок їй поклало будівництво навчального корпусу Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (ще за пріснопам’ятних часів Сумського педінституту. — Авт.). Про знакову подію для одного з найстаріших педагогічних вишів України «фанфари» сповістили у 1985 році (!). Фанфари були гучні, а справи, як у нас повелося, — миршаві. Непомітно збігло перше десятиліття, а на будові фактично кіт не валявся. За цей час будівельники спромоглися звести лише запроектовану п’ятиповерхову коробку майбутньої педагогічної окраси. Звели, звісно, одні стіни — без вікон, дверей, даху і навіть більшості перегородок (на знімку). Спершу кошти, наче міфічний Циклоп, з’їдала так звана «перестройка», а з початком незалежності до них присмокталися новоспечені українські «пахани», чи то пак — «еліта».

 

Отож у 1995-му розрекламована на всі заставки освітянська «будова століття» захлинулась майже до свого скону, поглинувши кілька мільйонів тодішніх радянських карбованців, у ті часи ще в півтора разу «важчих» за хвалений американський долар. Через відсутність коштів об’єкт без консервації кинули на поталу негоді. Та він, «клятий», був зроблений на совість і не піддавався. Ні, ні, всі ректори університету, які очолювали його відтоді, в силу своїх можливостей намагалися довести довгобуд, який «красувався» під начальницькими вікнам, до фінішу. На жаль, їхні можливості у колись найосвіченішій державі Європи обмежувалися лише надсиланням листів та колективних звернень до новоспечених українських «патриціїв» із законодавчої і виконавчої влади. А ті, зайняті «нагальними державними справами», навіть не розкривали адресованих їм конвертів. А відтак і не відповідали.

Зрештою, на той час шкурка вже не варта була вичинки, адже, за найскромнішими підрахунками, добудова вартувала щонайменше добрячу сотню мільйонів гривень. Тож судили-рядили, що з цим «добром» робити, і, заручившись підтримкою керівництва Міносвіти, у 2012 році на конференції трудового колективу університету одноголосно прийняли рішення в разі технічної можливості перепрофілювати довгобуд на багатоквартирний житловий будинок.

Квартирне питання в тутешніх педагогів гостре й актуальне, либонь, як у будь-якому вищому навчальному закладі Сумщини. Ні, на свята і під час ювілеїв «сіячам» доброго, вічного, розумного завжди «б’ють чолом» і розшаркуються перед ними у здравицях, та «за державними справами» одразу забувають про них після ювілейного куражу. Тим часом близько сотні сімей отих самих «сіячів» Сумського державного педагогічного університету і досі не мають власного житла. До того ж деякі з них стоять у черзі на нього понад два десятиліття. 40 сімей перебиваються у студентських гуртожитках, решта за власні кошти приватно орендують житло, витрачаючи на це половину вчительської платні. Тому конференція закладу звернулася із клопотанням до Міносвіти про перепрофілювання довгобуду на житловий комплекс, в якому забудовник виділить університету не 10, як зазвичай, а 15 відсотків, або 19 квартир.

Чиновницький «лохотрон» у дії...

...Трансформувати «слона» в «коня» після довгих вмовлянь погодилась лише найпотужніша місцева будівельна компанія — ПАТ «Сумбуд» — на чолі із заслуженим будівельником України, почесним громадянином Сум Рубеном Сумбатовим. Мороки у будівельників і справді намічалося багато. Досить сказати, що лише перепланування семиметрових «царських» сходів навчального корпусу на типові для житла вимагало неординарного підходу, чималої відповідальності і неабияких матеріальних ресурсів. І таких «ребусів» — знизу вгору — набралося майже на 23 мільйони гривень. Це за розцінками трирічної давнини.

— «Сумбудівці», дякувати Богу, пристали на наші вмовляння і погодилися самостійно вкласти 100 відсотків власних інвестицій у завершення будівництва цього довгобуду з перепрофілюванням його в житловий комплекс, — каже професор Анатолій Кудренко. — Та ще й погодилися на виділення університету двох десятків квартир.

А далі почалася квартирна свистопляска за участю чиновництва трьох установ — Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, а також Фонду державного майна України — під гучною назвою «чиновники на варті законів». Сигналом послужило подання Міністерством освіти на розгляд Кабінету Міністрів України проекту рішення «Про укладання договору між Сумським державним педагогічним університетом імені А.С. Макаренка та ПАТ «Сумбуд» про реконструкцію та добудову недобудованого навчального корпусу під житловий будинок для викладачів». Перші долучилися представники Мінфіну, які «заветували» проект постанови Кабміну, з огляду на те, що «...Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. №296...». Водночас «... положення пункту 1 проекту розпорядження Кабінету міністрів України та пунктів 6.1.1, 6.1.2 та 8.4 суперечать статті 13 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», якою встановлено, що під час укладення державних договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, статутний капітал яких перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності...».

Горою стали на «захист» державних інтересів також їхні колеги з Фонду держмайна, мовляв, «даєш 50 відсотків — схвалюємо, ні — аривідерчі».

— Українське чиновництво як раніше загрібало жар чужими руками, так і досі сповідує філософію утриманців, і замість сприяти оперативному розв’язанню цієї проблеми чомусь завжди намагається вставити палиці в колеса, — коментує міністерську еквілібристику голова наглядової ради «Сумбуду» Павло Новицький.

— Але ж закони писані для всіх, і підміняти їх заборонено тим-таки законом. Тим паче і мотивація серйозна — захист державних інтересів. 

— Усе ніби так, а насправді все зовсім не так, — продовжує співрозмовник. — З якого такого дива і відколи заявлена ними частка державного майна у цьому проекті становить 50 відсотків? Хіба що лише у чиновницьких сновидіннях. Її не виявиш навіть під найпотужнішим телескопом Хаббла. Реальне співвідношення — 85 на 15 на користь інвесторів, до того ж за розцінками трирічної давнини. Якщо взяти до уваги, що відтоді гривня знецінилась вдвічі, то добудова недобудови з переплануванням за цей час зросла з 23 тодішніх мільйонів гривень щонайменше до 35 мільйонів нинішніх. Але замість того, щоб подякувати нам за звалений на себе тягар при відмові інших це зробити і зняти всі перепони для швидшої добудови об’єкта, нам намагаються викрутити руки і нав’язати свій чиновницький диктат.

— А знаєте, що замість цього утнули новоспечені «ревнителі»? — вже з обуренням продовжував Павло Новицький. — Щоб не заморочуватися, запропонували через Фонд держмайна пустити об’єкт з молотка. Його, звісно, викуплять: не ми, то інші. Але тоді педагоги залишаться зі своїми мріями про квартири взагалі біля розбитого корита. Ось це в українського чиновництва і називається «державним підходом до справи»...

«Бовтюхи» — ліворуч, «бовтюхи» — праворуч

— Ми, звісно, не проти ввійти в долю з державою «фіфті-фіфті», — бере слово почесний президент ПАТ «Сумбуд» Рубен Сумбатов. — Нам буде легше. Зупинка за дрібницею: уряд, як партнер, має долучити задекларовану частку коштів. Немає грошей і взяти ніде? Тоді ліквідуйте недолугі перепони, що ускладнюють життя державі, інвесторам і, головне, простим українцям — педагогам, робітникам, військовим,.. які десятиліттями поневіряються по чужих квартирах. Нехай інші подбають про них. Досить лише декларувати «вічну» любов до народу...

Сьогодні ще можна врятувати цей об’єкт від руйнації, а ось завтра — вже проблематично. Через відсутність консервації то в одному, то в іншому місці на очах деформуються будівельні конструкції. То, скажіть, хто виграє від такого «захисту», коли за якісь два роки під натиском природи він почне складатися як картковий будиночок і поховає під собою раніше вкладені у нього мільйони державних коштів? А скільки отих мільйонів знадобиться потім для остаточного демонтажу та очищення території від руїн? Нехай хтось із цих «ревнителів» візьме в руки калькулятор, підрахує збитки, а потім доповість уряду, скільки мільйонів коштував бюджету чиновницький «патріотизм».

Педагогічний колектив Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка через «Голос України» звертається до керівництва уряду, народних депутатів України з проханням допомогти у вирішенні квартирного питання, яке, по суті, не вартує держбюджету жодної копійки.

Сумська область.

P.S. Редакція «Голосу України» також ретельно відстежуватиме ситуацію навколо сумського довгобуду і повідомить читачів газети про реакцію урядовців та їхні дії після цієї публікації. Сподіваємося, що народні обранці нового скликання допоможуть розрубати гордіїв вузол...

 

Фото надано автором.