«Бойовик» з білими руками

Про його ремесло двома словами не скажеш. Стефко —музикант, літератор, продюсер, дизайнер, а ще — «професійний» батяр. Точному перекладу це слово не підлягає. Словники тлумачать як «гульвіса». Але який гульвіса отак дбатиме про дружину й трьох синів: чотирнадцяти, одинадцяти і чотирьох років? Жартома таке сімейство не утримаєш, а жартами — можна. Стефко веде програму гумору на ТБ, а на пиріжки заробляє на корпоративних вечірках. Відпрацює — й бурхливо обурюється системою:

— Народ чисто звар’ював! Усі кажуть про третій палець для спікера: було чи не було? А те, що всій інтелігенції і мені держава скрутила велику комбінацію із трьох пальців, — нічого? Днями чую, як на весіллі лабухи співають мій «золотий» шлягер. Їм сказали, що у залі — автор. Вони стушувалися, не знали, мовляв. А якби знали, то що? Гонорар би платили? Я сам зробив гумористичний журнал: готував тексти, малюнки, дизайн. Одна партія йшла на вибори — обіцяла «бабки». А до парламенту не пройшла, і «бос» мені каже: «Які гроші? Такий журнал можна зробити в селі за сто доларів, а ти скільки просиш?». У мене лишився примірник, решту тиражу забрали і десь гноять. Шкода, це — направду гарна річ. Набридло! Я зараз створюю партію інтелектуалів. Добре, що тебе зустрів. Підеш? У нас будуть свої бойовики, я вже переговорив з деякими потужними хлопцями...

Офіціантка дивилася на нас косо: скільки можна цідити нещасні 25 грамів коньяку? Не дочекавшись солідного замовлення, вона увімкнула телевізор над нашими головами. Я сподівалася, що Стефко гримне сильним басом: «телевізора не замовляли!» А він — ані пари з уст. Довелося мені пискнути: «зробіть тихіше!». Ідейний «мозок» майбутньої партії інтелектуалів-бойовиків мовчки досмоктував останні краплі. Я звернула увагу на його руки — ніжно-білі, без натяку на фізичну працю. Ці пальці — для саксофона. Інші комбінації не передбачені породою...