Невловимий ювіляр

В Яготині тоді справді жив такий лікар і поет Дмитро. Щоправда, його прізвище звучало трохи інакше — не Шпита, а Шупта. Але в час появи того роману прізвище Шупти краще було не згадувати. Бо він був знайомий з Василем Стусом та іншими неблагонадійними поетами, отож і його вважали дисидентом. Тоді, звісно, широка публіка всього цього не відала. І Шупта-поет здавався якимось загадково-невловимим: надрукує кілька невинних ліричних віршів у яготинській райгазеті «Зоря комунізму» — й знову його довго не чути. Мало хто знав, що «компетентні органи» не дають Шупті не те що друкуватися, а й просто спокійно жити на світі.

Хто відвідував у 1970-х літературну студію при яготинській «Зорі комунізму», запам’ятали Шупту мовчазним. Вірші свої він читав, але говорив небагато, лиш усміхався у пшеничні вуса. До речі, ту студію вів Євген Товстуха — нині знаменитий фітотерапевт, а тоді — просто лікар санепідемстанції, котрий писав оповідання та повісті. З тієї літстудії ще вийшов відомий поет Іван Царинний (нині покійний) та Леонід Осауленко — автор унікального дослідження про гетьмана Павла Скоропадського.

...На початку 1980-х, в епоху Андропова, пройшла в Яготині дивна чутка, що Шупта — терорист, що у нього знайшли пістолет. Хтось у ту провокацію повірив, хтось ні, але поет якийсь час провів у Лук’янівській тюрмі й після того до Яготина не повернувся. Він і раніше часто міняв місця роботи й проживання (як при тім зумів написати понад три десятки книжок — одному Богові відомо!). Цього разу отаборився в Одесі, там і застало його 70-ліття.

Оце привітання трохи запізнилося, ювілей вже минув. Річ у тім, що сподівалися дістати у ювіляра його фотопортрет — попросити по телефону. Хто ж знав, що в одеському помешканні поета немає телефона! А зрештою, Шупта як Шупта — невловимий, навіть по телефону.

З роси і води вам, Дмитре Романовичу!