Президент України на останньому засіданні РНБО заявив про
«інформаційно-психологічні кампанії», які розгорнули інші держави проти нашої країни. Це, на думку Віктора Ющенка, — головна загроза національній безпеці України. Агресивну інформаційну експансію проводять іноземні телекомпанії, радіостанції, друковані ЗМІ та інтернет-видання, які абсолютно впевнено почуваються в нашому медіапросторі. Вони дезінформують суспільство з таких тем, як національна єдність, територіальна цілісність, мова, культура, релігія, євроатлантичне прагнення України.«
Є кілька центрів, є колосальна система телерадіостанцій, інших видань, які працюють не на інтереси України, проводячи політику інших держав, — наголосив Президент. — Через це створюються регіони некерованої нестабільності, формується соціальна напруга...» Мало того, «в нас у сфері друкованих ЗМІ навіть немає державного органу, який би проводив державну політику». Тому, підсумував Віктор Ющенко, «виникає логічне запитання: ми представляємо суверенну державу, у якої є суверенність, інформаційні інтереси, чи ми житимемо продуктами інших країн?»У автора цих рядків також
«виникли логічні запитання»: чому аж третій Президент новітньої України, і то на четвертому році свого врядування, помітив давно очевидне — інформаційну агресію проти нашої незалежної держави? Чому всю цю «вогнепальну обойму», що маскується «гумовою кулькою» уточнення «в Україні», спокійно реєстрували чиновники, посадові обов’язки яких зобов’язують «проводити державну політику», чому Інтернет засмічено характеристиками на «недорікуватих хохлів», а телеефір, і це знову ж таки нікого не бентежить із держпосадовців, шовіністичними програмами сусідньої країни? Якщо це є вияв свободи слова, то чому в демократичному Стокгольмі не можна купити «Известий» в Швеции» чи в Осло «Комсомольской правды» в Норвегії»? Чому телебачення, скажімо, Ізраїлю не транслює передач неонацистів, а французькі інтернет-користувачі «не пригощаються» рецептами поїдання Ельзасу і Лотарингії їхніми сусідами? Чому, зрештою, в Росії ФСБ перейнялося роздумами на віртуальному сайті нашого земляка, який просто закликав «москалів» до національної толерантності?Між тим ще в 1995 році
«Голос України» в циклі статей докладно проаналізував матеріали російських газет, що виходять у нас під «грифом» «в Україні». Ми на конкретних прикладах довели, що суть цього, начебто безневинного на перший погляд, почину полягає в дезінформації суспільства з тих тем, які перелічив Віктор Ющенко на засіданні РНБО. Редакція тоді навіть надіслала публікації до адміністрації Президента Кучми, сподіваючись, що це приверне увагу якщо не гаранта особисто, то когось з його оточення, хто мав би замислитися над порушеними проблемами. Якби у відповідь — тільки мовчання, ще можна було б пережити. Але Леонід Данилович невдовзі в телеінтерв’ю вже призабутому нині Сергію Доренку побіжно відреагував на наше звернення таким дивовижно «державним» чином: «Ми, хохли, люди добрі». Ось і розхльобують нині українці «доброту» недалекоглядних високопосадових «хохлів»...Тепер відбити інформаційно-психологічні кампанії — нелегке завдання. Можна собі уявити, який несусвітній галас піднімуть чужі й доморощені
«захисники демократичних засад», коли влада наважиться «наступити на горло чужій пісні»! Втім, є інший вид боротьби з чужоземними центрами впливу: колись власкор «Труда» в Украине» запевнював, що Київ не виявляє бажання зареєструвати свої видання в Москві. Чому б за тієї демократії, що панує, за твердженням Путіна і Медведєва, на їхніх безмежних просторах, не виявити нам наполегливості й не пробити як бартер, наприклад, «Бандерівця у Росії» чи «Поклик нації у РФ»? А заразом вийти на медіаринок інших держав, які зухвало проводять свою політику під носом «добрих» до непристойності наших достойників. Перемагають не в окопах, перемагають у наступі. Й інформаційний статус війни не виняток.
