У колишньому сотенному містечку Вереміївка, на стрімкому береговому виступі Дніпра, київський історик, мистецтвознавець, видавець, фотохудожник, Шевченківський лауреат Володимир НЕДЯК (на знімку) відтворює дивовижний світ козацько-чумацької України.

Вереміївка — веремія, буча

Живописець, етнограф і мандрівник Опанас Сластіон 1878 року занотував у щоденник: «Із Ольгою Петрівною Косач (матір’ю Лесі Українки. — Авт.) ми якось змовилися провідати казкову Вереміївку, що жила ще життям ХVІІІ сторіччя. Чоловіки там ще носили довгі запорозькі чуби. Діди, чоловіки і навіть парубки вбиралися у старовинні сині жупани з вишитими черницями сусіднього монастиря закаврашками та срібними різнофігурними фібулями-застібками. Носили також червоні сап’янці з китицями із зовнішніх боків халяв та з великими порожніми всередині залізними підковами... Справді, здавалося, що ми перенеслися в інший — старий історичний український світ...».

Козаків і чумаків у Вереміївці завжди було чимало. Тут, у лицарському осідку, часто бували Хмельницький і Кривоніс, Петро Дорошенко і кошовий Гладкий, Іван Богун та Данило Нечай. Досі топоніміка села та навколишнього степу зберігає подих бурхливих часів, «веремії». Є тут протока Дніпра Ревун, козацькі могили Близниці, сільські кутки Нечаївка, Біла Голова, Город, а центр Вереміївки зветься Столиця. Вереміяки були кремезними, гоноровими та ще й на голову вищими від сусідів. Поширене вереміївське прізвище було Келеберда («висока людина»).

«Високі люди» з Вереміївки на початку ХХ століття підняли повстання, відоме в історії як «Вереміївська буча». У 1920 роках вереміївські отамани Іван Савченко-Нагірний та Охтанась Келеберда боронили від червоної окупації рідну землю.

Ось у такому краї сучасний отаман-романтик, дослідник старожитностей, автор книги «Україна — козацька держава», уродженець Вереміївки Володимир Недяк почав будувати історико-етнографічний музей-заповідник «Козацькі землі України».

У степу,засіяному нечуйвітром

Заходимо на просторий старшинський двір. Тут вирито котлован під кам’яницю козацького полковника.

Поруч — стайня для 10—12 коней та вівчарня на 60 овець і кіз. Велика волівня, плетена з лози і топтана з глини, де стоіть пара чумацьких волів-велетнів — Майор і Полковник.

— Оцих красенів я привіз позаторік із хутора Варварівки Гуляйпільського району Запорізької області, — розповідає пан Недяк. — Їх хотіли віддати на м’ясокомбінат услід за трьома попередніми парами. Поки доїхав із Києва до Гуляйполя, ціна за велетнів зросла майже удвічі. Але волів я таки визволив, і вони тепер розкошують у Вереміївці.

У степу, засіяному ковилою, чебрецем, нечуйвітром і полином, височіє могутній старий вітряк XІX століття. Як пояснює Володимир Недяк, це млин, перенесений із сусідніх Кліщинців, батьківщини Михайла Старицького, котрий також кохався в українській старовині.

— Усі вітряки, а їх тут стоятиме восьмеро-десятеро, будуть діючими, «живими», — захоплено веде далі співрозмовник. — Млини відновимо за стародавньою конструкцією і матеріалами. Бачте, вже насипано три кургани, — показує на узвишшя. — Це для вереміївського восьмикрилого, лящівського чотирикрилого і тимченківського шестикрилого вітряків.

До всього, що будується тут, господар прискіпливий, хоче, щоб навіть найдрібніша деталь відповідала козацькій автентичності:

— Найбільше боюся псевдостаровинного стилю й еклектики!

— Великий клопіт знайти майстрів, — каже Володимир Володимирович. — Таких, щоб володіли старовинними ремеслами: працювали з деревом, лозою, очеретом, соломою. Мені пощастило, — похвалився. — За порадою давнього товариша знайшов у Чорнобаївському районі добру бригаду майстрів. Це родина Бондарів, батько й троє синів. Дякувати Богу, не п’ють, як ченці, зате лаються, як козаки, торгуються, як ляхи, а працюють, як спецназ, — пожартував.

Ще й «Чумацький постій»

Заходимо у майбутню козацьку полкову канцелярію. Вражає кількість експонатів. Серед десятків тисяч старожитностей багато унікальних: понад тисячу зразків старовинного одягу, понад три тисячі вишитих і тканих рушників, десятки вовняних килимів, безліч предметів побуту, велике зібрання дерев’яної сакральної скульптури, чимало ужиткових меблів, сотні народних картин, розписні й різьблені скрині й мисники, з півтори сотні мережаних ярем, десятки возів і возиків, до півсотні човнів-довбанок. А ще — кінська збруя і козацька зброя, коралі й дукачі, стародруки і мапи козацької України, зо два десятки половецьких кам’яних баб і, певно, стільки ж велетенських жорен з млинів, десятки кам’яних корит, котків і гарманів...

Усе це Володимир Недяк збирає з 1963 року. За той час об’їздив Наддніпрянщину, Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Житомирщину. Побував на Волині, на Гуцульщині та Поділлі. Він прагне, щоб експозиція якнайповніше відображала картину великого козацького світу — від Карпат до Кавказу, від Чорного моря до Білого. Упевнений, що «коли Господь не зупинить і здоров’я не покине», то за рік-два постане і козацький хутір Тараса Бульби, і садиба Федора Мигаля — чумацького ватага з Вереміївки.

За задумом Недяка, тут постане Вереміївська Січ. Піднімуться козацькі курені, січові мури та вежі, храми Покрови Божої Матері й Миколая Чудотворця. Вереміївська Січ, мріє романтичний прагматик, стане осередком козацького духу та гніздом майбутніх орлів-патріотів. І серед молодих козацьких пластунів на Вереміївській Січі виросте козацький лицар і стане колись великим українським президентом...

— Цей музей відрізнятиме від інших музеїв те, що в ньому можна буде жити, працювати, вчитися, — каже В. Недяк. — На хуторі стоятимуть півтора десятка козацьких і чумацьких дворів. А ще — оселі бондаря й гончара, пасічника й рибалки, знахаря й коваля. В цих садибах науковцям, митцям та туристам можна буде зупинитись. У заповіднику «Козацькі землі України» відбуватимуться виставки музейних і приватних колекцій, проводитимуть наукові конференції, всеукраїнські й міжнародні фестивалі етнічної музики, художні пленери, ярмарки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва тощо.

Крім «хутора для Тараса Бульби» затятий вереміяка надумав відтворити й «Чумацький постій». Місце обрав — на річці Сула, неподалік шляху Бориспіль—Кременчук. Для облаштування цього історико-етнографічного, культурно-оздоровчого музейного комплексу у Недяка є все необхідне. От тільки з виділенням землі під «Чумацький постій» — проблема. Більшість депутатів черкаської облради, хоч і схвалюють проект, а голосувати за передання земельної ділянки не поспішають.

Кілька літ тому, коли він взявся писати книгу-енциклопедію «Україна — козацька держава» багато хто не вірив у такий проект. Мовляв, це під силу лише академічному інституту! А Володимир Недяк зробив сам! Розкішну книгу на 1216 сторінках з 5175 світлинами він підготував, упорядкував і видрукував у власному видавництві. За цю монументальну працю невтомний дослідник отримав Шевченківську премію 2006 року.

Після цього хіба виникнуть сумніви, що невдовзі на Лівобережжі Дніпра, де чарівна Сула розрізає чебрецевий степ навпіл, виросте хутір Тараса Бульби, постане Вереміївська Січ, розкинеться возами уздовж шляху чумацький постій?! Отож-то.

Лідія ТИТАРЕНКО,Володимир БЕЗУГЛИЙ.

Черкаська область.

Фото авторів.