Шлях до п’яти зірок

Він — у білому костюмі, вона — у дивовижному весільному платті. Навкруг — не менш чарівні друзі з квітами й відеокамерами. І всі вони — на широкому зеленому килимі доглянутого газону. Весело й безжурно бродять по ньому серед акуратно підстрижених кущів, фотографуються під кронами розлогих дерев, галасливо сміються.

Залишивши зелений оазис, молодята й гості прямують до білої споруди, де біля входу між частинами величезної мушлі застигла куля перлини, що світиться. Вмить відчинені двері відкривають зачарованому погляду тих, хто увійшов, пишноту кришталю, позолоту дзеркал і колон. Тихо наспівує фонтан, огортаючи струменями застиглу в камені чорну одаліску. А серед водоростей акваріума, які похитуються, рухається в безшумному танку різноцвіття риб. І молодята знову фотографуються, фотографуються...

Що за чудове місце обрала молодь щасливого весільного дня? Місце, зазначу, нетрадиційне й, мабуть, єдине в країні. Де ще, скажіть, пам’ятним мальовничим куточком для весільних пар служить... готель? Щоправда, це не просто готель, а тризірковий готельний комплекс «Дніпро» (на знімку). Саме його «візитною карткою» і є зелений оксамит газону.

Гості нерідко ставлять запитання: «Чия це власність?». І щиро дивуються, почувши відповідь: «Обласна комунальна». «Дніпро» (чи не єдиний у країні?), як і раніше, належить не якомусь олігархові, а місту, хоча з бюджету цей готель, кращий в Україні, не одержує жодної копійки. Ми звикли думати, що творець краси — це тільки приватний власник. А чому, власне, тільки він? Скажімо, у Черкасах і навіть у столиці багато приватних готелів не зрівняються з «Дніпром», що приносить у бюджет мільйон гривень податків на рік. І всі в місті знають, що це заслуга Володимира Жаботинського (на знімку) та його команди.

З готелем він пов’язаний з 1989-го, з часу його будівництва й введення в експлуатацію. Тоді про комплекс і мови не могло бути. Але поступово, почавши з реконструкції номерів і розширення сфери послуг, Жаботинський зміг показати, як можна досягти максимуму за мінімуму можливостей. Сьогодні він і сто його однодумців пишаються не лише унікальним за красою газоном, а і європейського рівня холами, номерами, новим конференц-залом, де не соромно зустрічати королів і послів; банкетними залами, де побували всі президенти, прем’єр-міністри й багато «зірок» країни й зарубіжжя.

Комплекс — це також 17 гостьових гаражів і овочесховище; магазин і перукарня; пральня й пекарня; стоматкабінет і сауна; шикарний ресторан з відмінною кухнею (свої соління, ковбаси, консервації й кондвироби). Це й пальметний сад з виноградником.

Про себе Володимир Петрович розповідати не любить. Каже: «Напишіть про колектив — дружний, роботящий, творчий». А в колективі, який щодня прагне щось удосконалити, обновити, прикрасити, зі щирою теплотою озиваються про директора.

— Наш Володимир Петрович — садівник у всьому, — розповідає, ніяковіючи, покоївка Катерина Бутенко. — Він, як дерева, терпляче й дбайливо вирощує кожного з нас. Випадкових людей тут немає. Працюю з 1991-го, на очах, вважайте, пройшли реконструкція, будівництво, ремонти. До того ж практично все робили самі. І наш газон — теж не шедевр садівника, а справа моїх колег.

Катерина Пилипівна не з чуток знає, як створювався цей газон. І серце не вистрибує, коли вона бачить на галявині молодят, які по-святковому гуляють, та їхніх друзів?

— Красу для людей створюємо, і хіба не приємно, що, не знайшовши більш мальовничих місць у місті, вони приходять саме до нас?

Це — філософія від Жаботинського. Його кредо: «Учора зробили не так багато й добре, сьогодні зробимо більше й краще». У нього немає другорядних фахівців. Усі на своїх місцях — головні. У пральні, ресторані, апартаментах, майстерні. А коли головні, значить, небайдужі, отже, пропонуйте, як зробити більше й краще.

Сам він — генератор задумів та ідей. Але кожному скаже «дякую» за істотне зауваження й слушну пораду.

— Усе це — наше, тому й байдужих до того, що робимо, немає, — зазначає Володимир Петрович. — Вирішили ми на зорі господарювання: ні від кого не залежатимемо, і домоглися цього спільно. Нині у готелі — своя котельня з імпортним устаткуванням, супутникове телебачення, міжнародний телефонний зв’язок, копіювальні послуги. З кожного номера можна вийти в Інтернет. Конференц-зал обладнано всіма необхідними мультимедійними засобами. А найкращі фрукти й квіти на столах у ресторані — з готельного саду.

Середня зарплата співробітників — вища, ніж у місті й по галузі. У готелі — безплатні сніданки для всіх працівників, зачіски й уніформа. Подарунки й святкові столи, безпроцентні позички, оздоровлення, навчання у вузах за рахунок підприємства — на це гроші з неба не падають.

Сто зручних, затишних, з максимумом умов номерів практично постійно заселені гостями, які й у столиці не скрізь знайдуть такі апартаменти й такі послуги. Доброзичливість, повага, готовність усіляко допомогти гостеві в незнайомому місті — чудова риса не лише адміністраторів, а й усього персоналу.

Тут знають ціну грошам, які потрібні й для модернізації готельного господарства, і для соціальних програм. Водночас, завдяки гнучкій системі знижок, у готелі ніколи не відмовлять у допомозі постояльцеві-ветеранові й знайдуть можливість поселити на пільгових умовах спортсменів, які приїжджають на змагання, студентські й екскурсійні групи.

...Хто він, обдарований менеджер готелю, який дев’ять років поспіль утримує лідерство серед сотень тризіркових готелів країни, керівник, відзначений нагородами Президента, Прем’єр-міністра, галузевих відомств?

Такий самий, як і всі. Це сьогодні він — заслужений працівник сфери послуг України й академік. А в далекій юності Володя, випускник педвузу, був душею молоді в ПТУ, в армії, потім — на інтернаціональному будівництві «Союз».

Цікаво, як Володимир Петрович готує кадри. Зі сторони бере рідко — йдуть за протекцією самих працівників комплексу. Свої поганого фахівця не приведуть. Тут, у «Дніпрі», і просуваються службовими сходами. Скажімо, Надія Михайлюк починала з покоївки, як, до речі, й інші адміністратори. Потім закінчила технікум, затим — курси англійської (її в необхідному обсязі мають знати всі, хто безпосередньо обслуговує гостей).

...На кухню ресторану прийшла практикантка з училища. Придивилися, залишили, відправили на навчання до вузу, дочекалися майстра найвищого класу. Самі для себе готують й інших професіоналів готельного господарства.

Що здивувало в «Дніпрі»? Ціни. Вони зовсім непорівнянні з якістю й кількістю послуг. Вони — на користь клієнтів, які тут завжди праві.

Насамкінець послухаємо їхні думки про «Дніпро».

Я буваю вдома 3-4 дні в місяць. «Дніпро» — найкращий готель України (якість послуг, ціна, доброзичливість персоналу).

А. С., «Дженерал електрик».

Фото надано готелем «Дніпро».