Днями «Голос України» презентував друге, доповнене, видання літопису новітньої історії України 1991—2007 років «Еволюція влади». Її автори — журналісти газети Анатолій Горлов, Володимир Королюк, Сергій Лавренюк, Юліана Шевчук. А перші рецензенти — ви, шановні читачі. Адже на наших шпальтах періодично з’являлися публікації під однойменною рубрикою, які відстежували становлення молодої держави та її інститутів. Вони мали шалену популярність. У листах читачі дякували за ці матеріали, розповідали, що вирізки зберігають, і вони часто стають у пригоді. Деякі вчителі, приміром, використовують «Еволюцію влади» як посібник із новітньої історії.

Так виникла ідея зібрати статті в єдину збірку. Вона складається з трьох розділів, у яких ідеться про те, як розвивалася законодавча, виконавча і судова гілки влади. Однак ці частини не відірвані одна від одної, бо й самі інститути тісно між собою переплетені, а багато дійових осіб є учасниками подій у парламенті, уряді й суді. Перше видання охоплювало лише десятилітній період новітньої історії і в нього ввійшли не всі публікації. Зокрема, не повним обсягом було представлено виконавчу гілку влади. Тож була потреба книгу перевидати. Презентований варіант, окрім того що поглибив матеріал фактами, документами та фотографіями, розширив і його часові рамки.

Книга в жодному разі не наукова праця, наголосив під час презентації її співавтор, головний редактор «Голосу України» Анатолій Горлов. Передусім — це журналістська робота. Чи не найголовніша чеснота видання — об’єктивна подача матеріалу та відсутність викривлення історичних фактів. Адже публікації виходили в реальному часі, і практично всі дійові особи описаних подій могли заперечувати чи оскаржувати інформацію, якби вона була неправдивою.

Щоправда, автори зізнаються, що їхня робота базувалася не лише на газеті «Голос України». Черпали інформацію з усіх доступних джерел, працювали в архівах, брали коментарі владних чільників.

Як запевняє завідувач відділу з парламентських питань Володимир Королюк, перечитуючи рядки, написані власноруч років п’ять тому, нині він знаходить для себе новий кут зору на ті чи інші події. З цим твердженням погоджуються всі співавтори. Однак кожному при підготовці публікацій довелося долати особливі перепони. Приміром, оглядач парламентського відділу Юліана Шевчук, яка готувала розділ, присвячений судовій гілці влади, нарікала, що судова реформа, оголошена мало не одночасно із прийняттям декларації про державний суверенітет в 1990 році, триває й донині. А робити висновки з приводу того, що ще не завершено, досить складно. Інший оглядач цього відділу, Сергій Лавренюк, запевнив, що й сам часто користується першим виданням «Еволюції влади» як довідником. Адже багато подій, учасником яких навіть був сам, забуваються. Журналіст переконаний: було б непогано, якби навіть головні дійові особи книги (а це колишні та нинішні президенти, голови Верховної Ради, прем’єр-міністри) час від часу перегортали сторінки цього видання і бачили, як їхні думки чи то стосовно конституційного устрою в державі, чи розподілу повноважень змінювалися, іноді навіть до діаметрально протилежних.

Голова Верховної Ради четвертого скликання Володимир Литвин запевнив, що публікації «Еволюції влади» відстежував ретельно. В його архіві навіть зберігається добірка вирізок, які тепер, на думку політика, можна буде сміливо замінити на книгу. Він також сказав, що, перечитуючи газетний варіант, неодноразово критикував себе, що вчинив або сказав саме так. А траплялося, що інформація про вчинки, про які тепер хотів би, щоб люди знали, на той час не розголошувалася. Нині доводиться шкодувати.

В. Литвин назвав книгу необхідною для тих, «хто вивчає постновітню нашу добу, яку можна охарактеризувати як постінформаційне суспільство». Нині для людини проблема засвоїти і втримати величезний масив інформації, наголосив політик. Ті 15 років, які описані в книзі, на його думку, — це ціла історична епоха. Однак політик висловив сумнів щодо визначення «еволюція влади». Для себе він назвав видання «Мімікрія влади очима журналістів». Сучасну історію України, переконаний В. Литвин, недостатньо просто написати й переписати, її треба осмислити і переосмислити. Зараз відбувається напрацювання нової концепції історії, і не тільки вітчизняної, а й світової історії, бо багато явищ, які ми сприймали хрестоматійно, сьогодні оцінюються з інших позицій. Тому історичний цикл, осмислений через призму діяльності гілок влади, є надзвичайно позитивним явищем, вважає В. Литвин. Він запевняє, що нині в нас події стають історією навіть не встигнувши відбутися, тож книга дасть дослідникам гарний фактологічний матеріал.

Політик переконаний, що зазначені публікації несуть на собі відбиток політичних симпатій авторів. Водночас він відзначив, що журналісти намагалися дати точну фотографію подій, не демонструючи своїх політичних уподобань, але це не завжди їм вдавалося. В. Литвин пов’язує такий факт із тим, що події останніх років, описані у книзі, належно зможуть оцінити лише через століття, адже йдеться про розпад великої імперії під назвою Радянський Союз.

Виданню, на думку Володимира Литвина, додає актуальності й такий факт: останнім часом практично не відкладаються матеріали в архівах. Це пов’язано з діючим нині «принципом команди», яка не залишає після себе жодних свідчень чи матеріалів, які б давали підстави для аналізу — на основі чого приймалися ті чи інші рішення. Зберігаються здебільшого лише «вхідні» та «вихідні» документи, тоді коли для дослідників величезне значення можуть мати навіть незначні помітки людей, які визначають долю країни. Тепер новопризначені чиновники заходять у кабінети з чистими шафами. Через це втрачається величезний масив інформації.

Володимир Литвин стверджує, що нині тема новітньої історії особливо популярна серед аспірантів, але в їхніх роботах часто простежується та чи інша політична симпатія. Політик пов’язує це з тим, що часто-густо журналісти мали змогу отримати дуже однобоку інформацію (особливо в тій частині, де йдеться про закриті переговори). На думку В. Литвина, виданий «Голосом України» літопис новітньої історії буде затребуваний насамперед у системі вищої школи. Також, на його думку, знайдуть у ньому багато цікавого і політики. Він подякував журналістам за непросту роботу, яку потрібно «шанувати й цінувати».

Голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко спрогнозував, що не за горами час, коли політики пересмикуватимуть постновітню історію, так, як нині це робиться з новітньою. Саме тоді книга «Еволюція влади» знадобиться особливо, бо зібрані там факти максимально неупереджені та об’єктивні. Однак у фахівця знайшлися і зауваження до видання. Приміром, він вважає, що необхідно було б додати в книзі коментарі головних дійових осіб, надати їм слово, щоб вони пояснили, чому вчинили за певних обставин саме так. Водночас, на переконання Ігоря Лубченка, якщо невідомо, чи читатимуть книгу депутати, то студенти відповідних факультетів це зробити зобов’язані.

Хто б із присутніх на презентації не виступав, усі сходилися на думці, що зупинятися на досягнутому авторам видання не варто. Особливо в контексті того, що еволюція влади ще триває. У відповідь Анатолій Горлов повідомив, що «Голос України» має намір видати ще дві книги. Одна об’єднає рубрики «Архітектори незалежності» (все, що відбувалося поза трьома владними гілками) та «Історія очима творців» (бесіди з головами Верховної Ради). Друга — згрупує всі парламентські хроніки, які виходили на сторінках видання (від першого дня і до останнього на момент виходу книги). Звісно, це не дасть можливості повністю відтворити історію України за останні роки, але хоча б якусь її частку донести до читача вдасться.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.