Нещодавно в Брюсселі (Бельгія) Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (ЄРЗЯ — EQAR). Урядовими членами цього реєстру є 18 країн—учасниць Болонського процесу. Рішення про заснування ЄРЗЯ було прийнято міністрами вищої освіти Європи на саміті в Лондоні у травні 2007 році. Реєстр діятиме відповідно до норм і стандартів забезпечення якості вищої освіти, які затверджено в Бергені (Норвегія) 2005 року.

ЄРЗЯ розпочне свою діяльність улітку 2008 року і сприятиме мобільності студентів, слугуючи основою для підвищення довіри до вищих навчальних закладів.

Своїми роздумами стосовно готовності навчальних закладів України забезпечувати якісну підготовку фахівців, а отже — якість освіти європейського рівня ділиться заступник міністра освіти і науки України Василь Шинкарук (на знімку).

— Василю Дмитровичу, що для України означає й до чого зобов’язує членство в цій освітній європейській організації?

— Це надзвичайно важливе досягнення МОН України в напрямі забезпечення якості вищої освіти європейського рівня. Адже засновниками Європейського реєстру забезпечення якості є чотири повноважні європейські структури (Е4): Європейська мережа із забезпечення якості вищої освіти (ENQA), Європейська асоціація університетів (EUA), Європейська асоціація вищих навчальних закладів, що не є університетами (EURASHE), Європейська спілка студентів (ESU, колишня ESІB). Саме ці структури — основні консультативні члени Болонського процесу щодо формування європейського простору вищої освіти.

За сучасних умов відкритості загальноєвропейського ринку освітніх послуг якість освіти є одним із найважливіших показників діяльності вищого навчального закладу і тим критерієм, який визначає його місце в освітньому просторі та суспільстві. Тепер уже в загальноєвропейському контексті.

— Які заходи вживає міністерство для підвищення якості освітніх послуг, що надаються вищими навчальними закладами України?

— Основною рушійною силою та гарантією якості вищої освіти мала б бути внутрішньоуніверситетська система забезпечення такої гарантії. Але сьогоднішні реалії свідчать про абсолютну формальність проведення університетських процедур з такого гарантування або повну його відсутність. Основними інструментами регулювання якості освітньої діяльності, що здатні забезпечити і внутрішню, і зовнішню оцінку на національному та міжнародному рівнях, зберігаючи при цьому повагу до автономії навчального закладу та його академічних свобод, є механізми ліцензування (започаткування) та акредитації (затвердження) як спеціальностей та програм, так і самого навчального закладу, а також механізми контролю за дотриманням ліцензійних умов надання освітніх послуг та умов і правил провадження освітньої діяльності навчальним закладом загалом та окремими його структурними підрозділами. Такий контроль відповідно до своїх повноважень та на підставі норм чинного законодавства постійно здійснюється Міністерством освіти і науки України; також упродовж останніх кількох років докладено багато зусиль, спрямованих на вдосконалення та підвищення ефективності механізмів ліцензування та акредитації. Результатом серйозних досліджень досвіду роботи міністерства, регіональних органів управління освітою, навчальних закладів, іноземних держав у цьому питанні стала низка нових документів, кінцева мета реалізації котрих — підвищення якості надання освітніх послуг навчальними закладами.

Це Положення про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1019 від 8.07.2007 р. Для виконання названої постанови КМУ наказом Міністерства освіти і науки України від 15.11.2007 р. № 1008 розроблено та затверджено Методику визначення можливості навчального закладу, фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності щодо започаткування діяльності з надання освітніх послуг, збільшення або перерозподілу ліцензованого обсягу. Ще один документ — проект Положення про акредитацію вищих навчальних закладів, напрямів підготовки і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах. Цей проект обговорюється широкою науковою громадськістю з метою вдосконалення системи акредитації. Він передбачає істотні конкретні зміни порівняно з чинним порядком акредитації. Метою прийняття постанови є забезпечення виконання державних вимог до акредитації напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів, вдосконалення порядку акредитації, підвищення якості підготовки фахівців з вищою освітою, забезпечення прозорості, об’єктивності, гласності та наближення вітчизняної процедури акредитації до європейських і світових вимог. Але це питання дуже об’ємне і може бути предметом окремої розмови.

— Тоді повернімося до наших вузів. Замовником результату діяльності навчального закладу є насамперед роботодавець. Чи враховуються у процесі ліцензування конкретні регіональні фахові запити?

— Так, обов’язковою вимогою при ліцензуванні нової спеціальності у вищому навчальному закладі є глибокий аналіз ним наявного в регіоні ринку освітніх послуг, які є, та попиту місцевого ринку праці на певних фахівців.

Державною акредитаційною комісією (ДАК) прийнято рішення про створення в Автономній Республіці Крим, усіх областях України та в містах Києві і Севастополі її представництв — регіональних громадських експертних комісій ДАК. Одним із головних завдань цих комісій є розгляд та погодження концепцій освітньої діяльності при ліцензуванні нових спеціальностей. Концепція базується на результатах моніторингу регіональних ринків праці (потребах підприємств та всіх галузей економіки регіону у відповідних фахівцях) та наявному ринку освітніх послуг, що вже надаються у цьому регіоні навчальними закладами. Проте необхідно посилити участь громадськості та роботодавців у ліцензуванні та акредитації і вплив регіональних громадських експертних комісій ДАК на якість освіти.

— Це кроки в напрямі формування загальнодержавної та регіональної політики. Як вони позначаться на долі конкретного студента? Що може гарантувати абітурієнтам та студентам якісну освіту та можливість отримати диплом державного зразка?

— Документом, що засвідчує право вищого навчального закладу проводити освітню діяльність із підготовки фахівців з вищою освітою, є ліцензія, видана Міністерством освіти і науки України. У ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії, а також назва та юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси. Водночас оригінал ліцензії перебуває в головному навчальному закладі, а відокремленим структурним підрозділам (філіям, представництвам тощо), переліченим у ліцензії, видається копія ліцензії, завірена органом ліцензування. Тому для з’ясування питання: «Чи має право готувати фахівців?», є проста відповідь — за наявності ліцензії.

Відповідь на запитання стосовно визнання дипломів того чи іншого навчального закладу, а також права навчального закладу видавати дипломи про освіту державного зразка теж проста і однозначна — за умови акредитації у навчальному закладі напряму чи спеціальності, за якою навчаються студенти. За результатами акредитації вищі навчальні заклади отримують сертифікати.

Керівництво навчального закладу відповідно до чинного законодавства зобов’язане надавати (в тому числі шляхом реклами) абітурієнтам достовірну інформацію про умови прийому, плату за навчання, зміст і форму документів, що видаються після його закінчення. Також ознайомити абітурієнтів та їх батьків із наявними в навчального закладу ліцензіями та сертифікатами про акредитацію. Тому всім бажаючим у вищих навчальних закладах потрібно знати свої права і вміло ними користуватися. До речі, вступникам до російських ВНЗ, які пропонують освітні послуги на території України, першочергово рекомендуємо пересвідчитись у тому, чи має обраний навчальний заклад ліцензії Міністерства освіти і науки України та Міносвіти Росії на право діяльності безпосередньо на території України. Інакше отриманий диплом не буде міністерством навіть допущений до процедури визнання.

Між Україною та Росією є відповідна угода, але зміст цих двосторонніх домовленостей не охоплює всіх процедурних

аспектів, які реалізуються на умовах Лісабонської конвенції, котра є основою положення про визнання іноземних документів про освіту. Це Положення затверджено наказом Міністерства освіти і науки України № 563 від 8 серпня 2003 року, погоджено Міністерством закордонних справ, Міністерством фінансів України, зареєстровано Міністерством юстиції України.

— Як громадськість може дізнатися про ті вищі навчальні заклади, що діють легально і забезпечують певний мінімальний рівень знань?

— Відповідно до рішення Кабінету Міністрів України міністерство створило Державний реєстр вищих навчальних закладів. Інформація з реєстру має довідковий характер і планується бути загальнодоступною на офіційному веб-сайті міністерства. На цей час там розміщено інформацію про видані міністерством ліцензії вищим навчальним закладам. Кожен, хто хоче, може отримати її, відвідавши сайт міністерства (www.mon.gov.ua).

— Ви порушили проблему діяльності філій вищих навчальних закладів. Які шляхи для її розв’язання бачить міністерство?

— Розширення мережі відокремлених структурних підрозділів (філій) в Україні детально не враховувало соціально-економічні та культурно-освітні потреби щодо їх функціонування. Значною проблемою є те, що чинне законодавство не дає змоги на належному рівні ефективно здійснювати державну політику в галузі вищої освіти стосовно діяльності відокремлених структурних підрозділів (ВСП). Так, наприклад, рішення про створення навчального закладу, заснованого на приватній формі власності, або його філії приймається засновником за наявності дозволу відповідного органу місцевого самоврядування, на території якого планується його створення. Міністерство дізнається про факт створення такої філії лише тоді, коли керівництво навчального закладу звертається до нас із заявою про внесення такої філії до його ліцензії. Але, на жаль, часто впродовж певного періоду філія діє і без ліцензії.

За даними Державного реєстру вищих навчальних закладів, на сьогодні в Україні діє 1005 ВСП (з урахуванням технікумів, коледжів та інститутів, що приєднані до ВНЗ ІІІ—ІV рівнів акредитації та не мають статусу юридичної особи), із них державних — 732, приватних — 272. Відокремлених структурних підрозділів ВНЗ І—ІІ рівнів акредитації — 30, із них державних — 12, приватних — 18. Вищі навчальні заклади ІІІ—ІV рівнів акредитації мають 975 відокремлених структурних підрозділів, із них державних — 721, приватних — 254.

Вважаємо, що для розв’язання проблеми діяльності філій в Україні має бути ефективною робота регіональних громадських експертних комісій ДАК.

Аналіз рішень міністерства за останні три роки показує, що є стійка тенденція до зменшення кількості створених відокремлених структурних підрозділів від 16 у 2005 році до 6 у 2006-му та 4 у 2007-му. За результатами перевірок, 85 навчальних закладів, з урахуванням пропозицій громадських регіональних експертних комісій ДАК та відповідно до рішень Державної акредитаційної комісії, яка надає обґрунтовані, виважені пропозиції Міністерству освіти і науки України, прийнято цілу низку відповідальних рішень щодо усунення порушень ліцензійних умов надання освітніх послуг у тримісячний термін — у 37 вищих навчальних закладах; щодо анулювання ліцензій та припинення освітньої діяльності — у 48 вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах. Сьогодні можна констатувати, що політика міністерства, спрямована на підвищення якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами, приведення їх діяльності у відповідність до вимог законодавства України, дає позитивні результати.

— Зрозуміло, що коли якийсь навчальний заклад чи філія навчає без ліцензії, то приймається рішення про припинення освітньої діяльності. А які причини чи підстави для прийняття рішення про анулювання ліцензії?

— Основними причинами анулювання ліцензій, не ранжуючи їх та не надаючи їм більшої або меншої вагомості, є таке. По-перше, незадовільна якість знань студентів. У 2007 році рішенням ДАК 34 відсоткам перевірених вищих навчальних закладів анульовано ліцензії через низьку успішність студентів за результатами міністерських контрольних робіт. Успішність студентів як складова якості освіти — один із найважливіших показників діяльності вищого навчального закладу, є тим критерієм, який визначає можливість прийняття рішення про акредитацію спеціальності або про відмову в ній, а також є підставою для анулювання ліцензії. Понад 180 перевірок, проведених комісіями МОН, Держінспекції та ДАК, виявили, що ця проблема актуальна на сьогодні і для державних, і для приватних вищих навчальних закладів.

Друга причина анулювання ліцензії — невідповідність кадрового забезпечення ліцензійним та акредитаційним вимогам. Це 36 відсотків перевірених ВНЗ.

Третя причина — невідповідність матеріально-технічного та науково-, навчально-методичного забезпечення. Анульовано ліцензії 30 відсоткам ВНЗ.

Встановлено майже анекдотичні випадки, коли при ліцензуванні чи акредитації в період аналізу документів у міністерстві та роботи експертної комісії в навчальному закладі в останнього є все необхідне, починаючи від документації, кадрів і закінчуючи інвентарем, а потім усе це щезає разом із самим закладом за вказаною адресою. Але смішного у тім нічого нема.

Очевидно, що кількісні критерії акредитації не оцінюють весь багатогранний процес освіти, а запроваджена процедура акредитації містить певні ознаки суб’єктивізму, особливо щодо питання проведення первинної експертизи безпосередньо в навчальному закладі. Цю ланку можна назвати найслабшою в наявній системі акредитації.

— Яка доля студентів тих вищих навчальних закладів та філій, де було анульовано ліцензії чи припинено освітню діяльність?

Кожного разу, коли приймається рішення про анулювання ліцензії, приймається рішення і щодо продовження навчання студентів. Це питання вирішується за участю департаменту вищої освіти МОН України, керівника ВНЗ, стосовно якого прийнято рішення, та управління освіти і науки відповідного регіону. Питання щодо продовження навчання студентів перебуває на особливому контролі міністерства.

Підкреслюю, що Міністерство освіти і науки України не підтримує діяльність тих освітніх установ, де імітується навчальний процес і до того ж за це «викачуються» гроші. Закриваючи такі ВНЗ та їхні структурні підрозділи, міністерство лише зміцнює систему української освіти. Мета міністерства — не знищити, а оновити, осучаснити і серйозно підвищити рівень освітньої діяльності ВНЗ. Зробити все, щоб в Україні була якісна освіта, яка відповідала б державним і міжнародним стандартам. Гарантувати кожній особистості можливість для реалізації свого життєвого потенціалу.