Національний медичний університет імені Данила Галицького має давні традиції навчання іноземців. Їм пропонують різні можливості здобуття освіти й хороші умови проживання. Перші кроки до знайомства із Львовом, Україною майбутні студенти роблять за допомогою викладачів факультету іноземних студентів і його декана Євгена Вариводи. Їхньою «візитівкою» є толерантність і гуманізм.

Найперший універсальний жест знайомства з гостями — усмішка і відкриті до співрозмовника долоні. Для кандидата педагогічних наук Олесі Смолінської (на знімку), яка навчає української мови, взаємообмін приязними усмішками — незмінний «алгоритм» кожного заняття.

— Про формальне спілкування не може бути й мови, я прагну їм сподобатися, — зізнається вона.

В її групі — троє братів із Іраку, двоє юнаків із Нігерії, дівчина із Кенії. Вони вивчають українську лише три місяці. Їм усім притаманне жагуче прагнення до знань. Вони, буває, «не відпускають» Олесю Євгенівну на перерву. Праця викладача української мови як іноземної є особливою й суто психологічно. Бо із підсвідомості пані Олесі (студенти звертаються до неї саме так) зринає те, що називається мовним чуттям.

— Ми радіємо, коли знаходимо спільні для різних мов слова. Наприклад, «майдан» і в Іраку — майдан. Бувають ситуації, які спантеличують. Одного разу в групі, де вчилися болгари, я пояснила нову тему і перепитала, чи все зрозуміло. У відповідь — заперечне похитування голів. Лише після другого кола пояснень згадала, що цей рух для них є ствердною відповіддю. Студент із Східної Німеччини був шокований оцінкою «5», адже для нього це — найгірший бал.

Та не завжди все так весело. Дивлячись на братів із Іраку — Марвана, Джамаля й Івана, уявляю кров і сльози їхніх співвітчизників. І в Кенії, звідки приїхала Агата, також гинуть люди.

— Що думають студенти про Україну?

— Україна і Львів для них — космос, який вони пізнають із подивуванням першовідкривачів, — зазначає пані Олеся. — Цікавляться, чому все, про що розповідаю, не рекламується у світі? Щиро дивуються, що у нас мирно живуть представники різних національностей і віросповідань. Мені хочеться якнайповніше представити найкращу в світі державу. Та деколи буває прикро, що реальне життя не завжди підтверджує велич та духовне багатство українців. Очима іноземця бачиш, що головним скарбом світу, отож й нашим, є люди. А головним досягненням — їхнє братське співіснування та взаєморозуміння, шлях до якого відкриває мова. Для нас і наших гостей — українська...

Львів.