Кримські солоні озера — справжній природний скарб з родовищами лікувальних грязей і ропи, що своїми чудодійними якостями й властивостями перевершують уславлені препарати Мертвого моря, переконують авторитетні вчені. Освоєння цього потужного цілющого потенціалу могло б оздоровити націю й пацієнтів з усіх куточків планети та озолотити державу.

Замість цього майже всі озера Криму стрімко занепадають через наше нехлюйство. Вчені давно б`ють тривогу: в солоних плесах півострова дедалі активніше відбуваються незворотні процеси, які матимуть катастрофічні наслідки для екології й економіки півострова вже невдовзі. Гордість, багатство й надія автономії стала її великим соромом, символом занедбання, нерозпорядливості, грандіозною проблемою.

Кримські науковці називають ставлення до солоних озер краю тотальним екоцидом — себто брутальним руйнуванням довкілля. Ще півстоліття тому вчені-природознавці налічували на півострові близько 300 озер, 45 з яких класифікували як солоні. На сьогодні їх лишилося всього 26. Якщо до середини минулого століття загальна площа приморських соляних озер становила 390 квадратних кілометрів, то вже до його кінця втраченими виявилися 220 кв. км — 56% солоних басейнів Криму.

Раніше соляні озера географічно розподіляли на п’ять груп. Нині їх лишилося вже чотири. По 10 озер належали Перекопській і Тарханкутській, 15 — Євпаторійській, 7 — Керченській і три озера — Херсонеській структурі. Останньої вже немає понад півстоліття. Вона повністю знищена військовою інфраструктурою Севастополя. Озера ліквідували героїчні чорноморфлотівці ще за радянських часів, а на їх місці понабудовували такі грізні об’єкти, які нині нікому й задарма не потрібні.

Північнокримський промисловий комплекс за останні сорок років буквально змів древню, відлагоджену віками систему озер Перекопської групи. Багатолітні викиди стічних вод Кримського содового заводу в озера Красне, Киятське й Старе склали до 2000 тонн забруднюючих компонентів, свідчать фахівці. У початковому природному стані рівень цих озер був нижчим від рівня моря на два метри. Тепер на стільки ж вищий, тільки наповнені вони вже не ропою, а викидами хімічного виробництва. Нині ці три озера вже викреслили з переліку водних об’єктів України. Новий їх статус — хімвідстійники. А ще 30 років тому УкрНДІ соляної промисловості розглядав їх як унікальні, виповнені ропою найвищої якості. На одноманітній рівнині випаленого степу ці озера виглядали справжнім дарунком природи. Акваторії їх тисячоліттями слугували пристанищами й оазами, справжнім раєм для мільйонів птахів. Доки в Присивашші не з`явилися гіганти великої хімії. Тепер ці береги засмучують пусткою. А різні спеціалісти нині ламають голови, куди подіти невпинно прибуваючі промислові стічні води.

Соляні озера Керченської групи фахівці вважають найунікальнішими. Адже тільки в чотирьох із них — Чокраку, Узунларі, Кояші й Тобечику, міститься понад 70% кондиційних лікувальних грязей Криму. Сьогодні не викликає стурбованості лише стан озера Кояш, включеного до складу Опукського заповідника. Озеро Узунлар колись визнавалося найбільшим родовищем приморських сульфідних лікувальних грязей в СРСР. І цілюща ропа в ньому була кондиційною. Останні дослідження підтвердили: велетенське плесо опрісняється так стрімко, що вже через кілька років почнеться процес формування прісної водойми. Його чекає доля іншого колишнього солоного озера Кизил-Яр, яке повністю перетворилося на прісноводне. До того ж Узунлару «пощастило» опинитися на території військового полігону Чорноморського флоту, орендованого Росією, де більшу частину року проводяться бойові навчання. Ландшафт озера став мішенню для невпинних стрільб і бомбометань. Поверхня грязьових запасів буквально нашпигована осколками снарядів і уламками гірських порід, вкрита численними глибокими вирвами від вибухів.

Висновки вчених: «Найбільше родовище лікувальних грязей, яке розташоване в мальовничій і багатій пам’ятками древньої історії місцині й віддалене від згубної сучасної урбанізації, зазнає на собі методичних значних техногенних навантажень, здатних уже найближчим часом призвести до його загибелі як унікальної за цілющістю водойми з величезними запасами гідромінеральних ресурсів».

Сумна доля й знаменитого цілющістю озера Чокрак, на березі якого 77 років функціонував популярний грязелікувальний курорт. У післявоєнні роки видобуток грязі для санаторіїв Феодосії, Судака й Севастополя вела тут Феодосійська ГГРЕС, яка... збанкрутіла, сидячи на золоті. Хоча нині чокракські приморські сульфідні лікувальні грязі за багатьма параметрами вважаються кращими у світі, їх... занедбали.

Зоною накопичення кучугур відходів і побутового сміття стало й безстічне солоне озеро Джарилгач у Західному Криму, яке містить також величезні запаси лікувальних грязей — понад три мільйони кубометрів. Озеро Аджиголь, де колись добували грязі для феодосійського курорту, сьогодні повністю втратило своє лікувальне значення. Його «вбили» стоки побутової каналізації й прибережних людських «свинарників». Не витримали техногенного тиску забруднені озера Акташ і Чурубаш, такого брутального, що вони не вважаються вже навіть об’єктами рекреації. Акташ устигли замкнути й задавити земляним валом «стратеги мирного атома» Кримської АЕС, яка не збулася. Чурубаш засипали шламами передовики збанкрутілого нині Камиш-Бурунського гірничо-збагачувального комбінату.

Єдиним природним родовищем на півострові, де видобувають лікувальні грязі з повним комплектом дозвільної документації, є відоме у світі Сакське озеро. Але й воно змушене виживати. Уздовж узбережжя цілющого озера протягли напірний каналізаційний колектор. Всуціль проіржавілий, він загрожує знищити «озеро здоров`я», змішати води й грязі цілющого плеса з нечистотами. Невже діждемося долі не менш знаменитого цілющістю Мойнакського озера, останню лікувальну грязь якого викопали лопатами ще в 1934 році?

Фахівці твердять: більшість озер ще на такій стадії, що можуть використовуватися для отримання сировини для хімічної продукції, видобутку біологічно цінних продуктів для харчових і кормових добавок, компонентів для фармакологічних препаратів. А от уже опріснені басейни Сакського озера, Сасик-Сиваша, Денузлаву, Панського озера, Кизил-Яру, Тобечика, Богайли придатні лише для розведення риби.

Крим продовжує втрачати свої унікальні соляні водні басейни, а з ними й потужну сировинну базу для різних галузей економіки. Спеціалісти вважають, що врятувати озера, які перебувають на стадії загрозливої трансформації чи під загрозою повного знищення, ще можна.

Сьогодні загальні запаси ропи й лікувальних грязей Криму становлять понад 28 млн. куб. м, а сумарні запаси родовищ мінеральних вод мають витік близько 30 тис. кубометрів щодоби. Це б могло забезпечити стійке функціонування курортно-рекреаційного комплексу півострова на тривалий час і перспективу. Звісно, за умови бережливого, господарського ставлення й належної охорони цього щедрого дарунка природи. Необхідно розробити комплексну програму державного моніторингу стану лікувальних поверхневих і підземних цілющих родовищ. Потрібна програма заходів захисту від забруднення й виснаження водних об’єктів загальнодержавного та місцевого значення. На родовищах гідромінеральних ресурсів відповідно до Водного кодексу необхідно визначити водоохоронні й санітарні зони трьох поясів. Аж пече — нарешті скласти матеріали по відведенню земель, винести в натуру кордони водоохоронних і санітарних зон, кордони земель водного фонду. Наболілі питання використання гідромінеральних ресурсів Криму повинні вирішуватися на державному рівні. Лише за такої умови лікувальні грязі, ропа й мінеральні води півострова зможуть принести світове визнання кримським оздоровницям і будуть затребувані курортологами світу на багато років уперед. Необхідно лише не гаючись провести комплекс гідротехнічних заходів їх порятунку й відновлення природних параметрів. Звісно, справа ця не з дешевих, але віддача здатна озолотити не тільки півострів — усю країну.

Фото автора.