До Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. Островського привела ділова пропозиція. Знаючи, що колектив цього закладу завжди дбає про оновлення книжкового фонду, уважно слідкує за останніми літературними новинками, хоче надати своїм читачам якомога більше інформації, вирішила запропонувати книгу «Еволюція влади», котру написали колеги, журналісти «Голосу України». Бібліотекарі одразу ж погодились. Але... книжку не купили.

Чому? Та тому, що тендер повністю зв'язав руки. Якщо хочеш мати книжку, журнал чи навіть газету в березні, то замовити її потрібно... ледь не за рік до того.

Тендерна процедура діє для книгосховища вже не перший рік. Але щоразу лещата її стискаються міцніше. Ще минулоріч правила були трохи вільнішими. Вся література ділилась на певні потоки, тобто лоти, окремо замовлялась періодика. Якщо йшлося про невеликі партії, то бібліотека могла самостійно укласти відповідні угоди з видавництвами. І таких з облбібліотекою співпрацювало майже два десятки.

Зручно це? Так, бо деякі книговидавці навіть самі доставляли найновішу літературу. Вигідно? Та чому ж ні, коли виробник продавав книгу безпосередньо споживачеві без усяких торгівельних надбавок. Сучасно? Так, бо читач міг отримати книгу прямо із друкарського верстата, ще тепленьку.

Та нинішнього року ситуація повністю змінилась. Для того, щоб бібліотека могла передплатити бодай одну газету, вона повинна взяти участь у тендерній процедурі. Для цього наперед потрібно заявити загальну суму витрат і назви необхідної продукції. При цьому й література всіх напрямків, і періодичні видання зібрані в один лот.

Для непосвяченої людини це мало про що говорить. А от бібліотекарям довелось ближче познайомитись із юриспруденцією та економікою, щоб нарешті розібратись, що й до чого. Поняття «єдиний лот» означає, що всю цю друковану продукцію бібліотеці повинен продати один продавець. Той, що виграє тендерний конкурс. А тепер спробуйте знайти такого продавця.

Де знайти такий торговий дім, щоб одночасно продавав газети, журнали, художню літературу, спеціалізовані видання?.. До того ж таких повинно бути щонайменше три. Тільки в такому разі може відбутись конкурс. І кожен із цих учасників повинен сплатити від трьох до п'яти тисяч гривень лише за реєстрацію. Та й самій бібліотеці треба витратити не одну тисячу гривень, щоб оплатити публікацію оголошень, різні так звані інформаційні послуги.

Тепер спробуймо порахувати, як «економляться» при цьому бюджетні кошти. «Хмельницькпошта», котра десятиліттями проводила передплату періодичних видань для бібліотеки, просто відмовилась брати участь у такому конкурсі. З одного боку, нащо цій організації витрачати зайві кошти? З другого — поштовики просто не потягнуть весь лот. Адже, беручи на себе зобов'язання продати періодику, вони автоматично змушені будуть забезпечити й весь список літератури. А це вже далеко не їхня функція. Точно так само не хочуть брати на себе додаткових обтяжливих і невластивих їм обов'язків видавництва. Адже кожне із них зацікавлене насамперед у продажу своєї літератури, та аж ніяк — чужої друкованої продукції.

Повернімося ж до бібліотеки. Ціною неймовірних зусиль їй все-таки вдалось знайти кандидатів, готових взяти участь у тендерному конкурсі. Та було б наївним уважати, що ці партнери виконуватимуть свою роботу безплатно. Отже, отримавши перемогу в конкурсі й маючи право на поставку літератури і періодики, навряд чи вони не зроблять свої фінансові накрутки. Отож із кожного десятка газет ще одна-дві піде не у бібліотечний фонд.

Наостанок додамо, що вся замовлена ось у такий спосіб література та періодика почне надходити в бібліотеку приблизно за півроку. Навряд чи якесь видавництво або друковане видання може гарантувати, що ціни на його продукцію від передплати до передплати залишатимуться стабільними. А весь фокус тендеру полягає у тому, що змінювати суму лоту чи кількість зазначених у ньому видань потім забороняється. Це вже вважатиметься порушенням законодавства, за що передбачається певна відповідальність.

Що вже говорити про оновлення й поповнення бібліотечних фондів у проміжках між закупівельними тендерами? Нехай би хто й що там геніальне не написав і не видав, цю книгу, журнал, газету ви не побачите в бібліотеці.

Бібліотекарі тільки руками розводять: бачили щось цікавеньке у книгарні, очі розбігались від представленої літератури на різних конференціях, а свої, хмельницькі автори скільки могли б запропонувати цікавого, але... Не записався у тендерний лот на початку року — нічого не варті твої романи. В кращому разі бібліотеки можуть скористатись правом на обов'язковий примірник, котрий місцеві видавництва зобов'язані подарувати бібліотеці. Але хто ж прослідкує за виконанням цього закону? Від нього ж нікому дурні гроші в кишеню не капають. До того ж, і видавців, і авторів, котрі ледве настягають спонсорські на своє видання, можна зрозуміти: дуже не надаруєшся, тут хоч би затрати трохи перекрити.

Бібліотечна система, котра пережила й кризу 90-х років, і доволі непросту децентралізацію, і жахливе безгрошів'я, котре оголило книжкові полиці, здавалось, нарешті починає оживати. Торік в області було виділено близько 1,3 мільйона гривень на поповнення фондів обласних та районних бібліотек. Але шлях до бібліотечного процвітання таки перекрив тендерний лот.

Цікаво, що деяким районним бібліотекам все-таки вдалося виплутатися з його тенет. Це стосується тих, де суми закупівель не перевищили межі, вказаної в тендерному законі. Але ж і поріг цей виявився таким низьким, що розкошувати тим бібліотекам теж не довелось. Разом ми підрахували, що, скажімо, Деражнянська районна бібліотека, котра має середньостатистичні показники у фінансуванні, отримала торік на свої витрати 19 тисяч гривень. При цьому було закуплено 1,8 тисячі різних друкованих видань. В середньому — це червонець за книгу. Цікаво, який бестселер можна сьогодні придбати за такі гроші?

Однією з найпопулярніших книжок нинішнього року вже встигли назвати ощадкнижку. Якби комусь захотілось відшукати найнепопулярніше видання, думається, одне із чільних місць зайняло б те, що містить закон про тендерні закупівлі. Читати його доводиться всім, хто розпоряджається бюджетною копійкою. І всі «читачі» в один голос заявляють: найгірша книга наших днів.