У Тамари не зовсім зручне й підходяще для вчителя по батькові — Киямівна (на знімку). Пам’ятається, в одній зі шкіл, де вона працювала завучем, дітвора охрестила її Океанівною. За 30 років учителювання довелося працювати і з лякливими «четвертоклашками», і з акселератами призовного віку. І з усіма легко знаходила спільну мову. Не загравала й не гордувала. Загалом, була з дітьми на одній хвилі.

І зі мною вона завжди на одній хвилі. Тому що вона — моя мама. Мудра, гарна душею й тілом, друг, котрий все розуміє, і вірний товариш.

Те, що педагогіка — не професія, а діагноз, я зрозуміла років у п’ятнадцять. Мамині гості-вчителі завжди гаряче й бурхливо обговорювали кулуарні події: педради, бійки, фронтальні перевірки, медальні роботи тощо. Вони жили школою.

Давно я вилетіла з батьківського гнізда, і тому зустрічаємося ми тепер нечасто й, на жаль, ненадовго. Поговорити встигаємо лише про найзлободенніше і найнасущніше.

Якось з’явилася в інформаційному полі країни новина із серії шкільних революцій — незалежне тестування. Звичайно, я поцікавилася думкою мами з цього приводу.

— Хочеш, щоб я тобі пояснила двома словами? Так не вийде, а вникати глибоко в проблему тобі все одно немає коли. Давай краще розповім про ті шкільні реформи й зміни, що сталися на моєму віку. Повір, у мене не було й дня без нововведень локальних і глобальних.

У 70-ті роки, скажімо, на кожний урок я повинна була готувати тексти з прислівниками, прикметниками, дієсловами або сполучниками, дивлячись яку частину мови вивчали, з епохальної трилогії Леоніда Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»).

Після кожного чергового з’їзду партії треба було формулювати будь-яку тему уроку в світлі рішень цього з’їзду, форуму. Приміром, «Біографія Л. М. Толстого у світлі рішень ХХVІ з’їзду КПРС». Наївно думати, що нормальний вчитель йшов на урок до дітей з чимось подібним. Але й ігнорування цього всього мало наслідки.

Ми робили дуже просто — записували потрібні теми в плани, вели подвійну «бухгалтерію»: конспект для себе й конспект на випадок перевірки. Лицемірство? Мабуть. А можна було інакше?

У 80-х роках забрали годину літератури, а замість неї ввели предмет «Етика й психологія сімейного життя». Наспіх зверстали в Києві (Москві?) програму. Я тобі по секрету скажу: більшість учителів напрочуд успішно інтегрували цей курс у літературу. Ну немає її, літератури, хоч російської, хоч зарубіжної, без проблем етики й психології сімейного життя!

Тоді, у 80-х, у програмах з мови з’явилося багато годин з розвитку мови. Зваж, школа завжди виконує соціальне замовлення. Це було замовлення на ідеологічно підкованих златоустів.

Результат ми бачимо сьогодні. Подивися, як мистецьки плетуть інтриги наші політики, комсомольці й випускники 70-х, 80-х років.

На жаль, з розвитком мови у вчителів промашка вийшла. Більшість недорікуваті, марнослівні, не златоусти, на жаль.

Зате від них тепер я одержую інструкції з проведення наукових конференцій, усіляких читань та інших «заходів» з вшанування пам’яті...(щомісячно), вшанування героїв... (з нагоди), поета... юриста та ін. та ін. Слів немає, люди й дати гідні. Тільки давайте тоді навчальну програму скасуємо як таку.

Ну, а тепер про тестування. Повторюся: школа завжди виконує соціальне замовлення. Як вважаєш, вчителі «натаскають» випускників на тестах? Звичайно, натаскають. Нашому соціуму вже не потрібні діти, які розмовляють. Далі — без коментарів...

...Ось так начебто несерйозно я поспілкувалася з мамою-вчителькою й вирішила — не треба більше про школу...

А вона й зараз залишається на хвилі. Ось уже місяць, як Інтернет собі підключила. Тепер не відірватися від нього.

Миколаїв.

Фото автора.