Найкращі закони марні, якщо їх порушують

Про це і йшла розмова за «круглим столом» з відомими й впливовими слугами Феміди, суддями Верховного Суду у відставці Віталієм Бойко, Віктором Кононенком, Миколою Цитовичем і Миколою Шелестом. Їхній досвід, прагнення й сьогодні брати участь у зміцненні законності й реформуванні третьої гілки влади загальновідомі. Їх цивільна й професійна позиція як і раніше цінні, а конкретні справи — діючі.

— Ще Цицерон зазначав: «Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними». Чому, на ваш погляд, ми не раби законів?

Віталій Бойко: — Не я відкрив: свавілля неможливе в країні, закони якої дотримують усі — від президента до сміттяра. Чи є наші правителі зразком законослухняності? Повернімося до нещодавніх подій. Колишній голова Верховної Ради договорився до того, що, мовляв, судова система загрожує національній безпеці країни. Прем’єр-міністр закликав громадян не виконувати свідомо, на його думку, незаконні рішення судів. Їх, до слова, нинішня глава уряду береться реформувати й закликати до порядку...

Микола Цитович: — Міністр внутрішніх справ наліво і направо роздавав статус злочинців своїм опонентам і особисто продемонстрував вседозволеність, по суті привселюдно побивши неугодного градоначальника.

Віталій Бойко: — А завзято виконуючи вказівки Банкової про зменшення ДТП на дорогах, той самий міністр матеріально заохочує жвавих підлеглих, які штрафують власників джипів. Що такий «героїзм» має загального з виконанням професійних обов’язків?

Віктор Кононенко: — Я з 1963 року в судовій системі, але не пригадую випадків, щоб виконавча влада так безцеремонно ставилася до законів, як останніми роками. Практично рік законотворчість Верховної Ради паралізовано. На місцях люди завмерли, немов ховрашки в степу, чекаючи плідних змін, які оживили б ситуацію в суспільстві, а, отже, і економіку.

Віталій Бойко: — Вважаю, поспішними, популістськими діями нинішні керівники нерідко дискредитують не тільки судову систему, а й державу загалом. І говорити в цьому разі про правовий нігілізм високих чиновників наївно — в усіх є юридичні служби. Правове свавілля пояснюється, на мій погляд, згаданою горезвісною політичною доцільністю. Інтереси більшості до уваги не беруться.

Микола Шелест: — Судові реформи минулих років, всупереч високим оцінкам їхніх авторів, хоч і демократизували судовий процес, однак не зняли головних проблем судочинства через некомплексний підхід до їхнього розв’язання.

Сьогодні провідні політичні партії ініціюють свої проекти судоустрою, закладені в їхніх передвиборних програмах. Однак вони здебільшого не конкретизовані, не спрямовані на реалізацію європейських стандартів і принципів, не містять наукового обґрунтування, а також розрахунку витрат на їхнє впровадження. Тому їхня законодавча перспектива викликає сумнів.

Тим часом судочинство залишається надмірно ускладненим, тривалим і дорогим, а це негативно позначається на можливості громадян здійснювати захист своїх законних прав, тим паче, якщо врахувати матеріальне неблагополуччя переважної більшості.

— Політична обстановка, мабуть, істотно позначається на діяльності ваших колег...

Віталій Бойко: — Читаю повідомлення прес-служби Верховного Суду: до вищої судової інстанції надходять скарги з приводу легітимності суддів, рішення про обрання яких приймалися народними депутатами минулої каденції вже після розпуску парламенту. Якнайменше 145 суддів, обраних на посаду безстроково, і ще 11 звільнених «зависли» у повітрі.

Микола Шелест: — Із восьми тисяч суддівських посад у країні майже кожна четверта — вакантна. Бездіяльність парламенту позначається на якості роботи колег — не вносяться необхідні виправлення й зміни до чинних законів, не приймаються злободенні нові.

Віктор Кононенко: — Президент справедливо вимагає «видавити» із судової системи безчесних, корумпованих людей у мантіях. Лише торік на них гарантові Конституції надійшло більш як 4600 звернень. Але, знову-таки, як недостойних звільнити, якщо Верховна Рада недієздатна?

Микола Шелест: — Багато років не вирішується питання про усунення суперечностей у законах, що регулюють питання дисциплінарної відповідальності суддів, а це нерідко стає способом уникнути покарань.

Микола Цитович: — Судова система не зможе очиститися й реформуватися, якщо терміново не ухвалити зміни в закони про судоустрій, статус суддів та інші. Необхідно передбачити єдину процедуру залучення їх до дисциплінарної відповідальності (перевірка скарги, порушення дисциплінарного провадження, ознайомлення того, хто провинився, з результатами перевірки, право на захист, у тому числі й у суді).

Микола Шелест: — Дисциплінарні комісії мають бути при Верховному Суді або при Вищій раді юстиції (ВРЮ), або при Вищій кваліфікаційній комісії. Треба ввести, вважаю, судових інспекторів. У ВРЮ, після планованої Президентом ротації, склад повинен бути такий: 50 відсотків плюс 1 — судді на постійній основі, інші — представники влади на громадських засадах.

Віктор Кононенко: — Європейські експерти, з якими довелося спілкуватися, вкрай здивовані непрозорим порядком залучення суддів до відповідальності. Чому, запитували закордонні колеги, дисциплінарним провадженням відає Вища кваліфікаційна комісія, а звільненням — ВРЮ? Чи не логічно все передати одному органу? Скажімо, ВРЮ, але за умови згаданого складу.

Віталій Бойко: — Вразив експертів з Європи й механізм добору кадрів. Кандидати на посаду судді повинні, за моїм переконанням, проходити через жорстке, але прозоре конкурсне сито. А це знову-таки треба провести через відповідні закони. Адже нині найчастіше слугами Феміди стають завдяки протеже.

Микола Шелест: — Кваліфікаційні комісії й Вища рада юстиції мають у своєму розпорядженні дані про щорічне зростання кількості суддів, які вже в перші роки своєї діяльності проявляють низький професіоналізм і відсутність почуття обов’язку, підриваючи тим самим авторитет судової влади.

У зв’язку із цим варто визнати, що наявна система добору й призначення кандидатів на посаду судді є неефективною в силу непрозорості, відсутності конкурсу й сучасних засобів перевірки професійних і моральних якостей.

— За даними соціологічного опитування, 62,7 відсотка співвітчизників не довіряють судам. Чим це пояснити, як ви вважаєте?

Віктор Кононенко: — Про кадри, які, як відомо, вирішують все, ми вже говорили. Додам лише, що дві інші гілки влади часом без належного вивчення й глибокого аналізу ситуації завантажують суди рутинною роботою. Вони, до слова, дотепер розгрібають завали адміністративних справ, пов’язаних з порушеннями Правил дорожнього руху. За такого навантаження, збільшеного недостатньою кількістю професіоналів, важко вершити правосуддя якісно й вчасно.

Віталій Бойко: — Додайте сюди безпрецедентний тиск на суд з боку чиновників, котрі бажають мати «кишеньковий» суд. Підкилимні ігрища під час призначення суддів, їх ротації; використання судів у рейдерських атаках на ласі об’єкти; неприкрите втручання в судові процеси, коли можновладець до їх завершення прогнозує вердикт — згадаєте що-небудь подібне в колишні часи. Так, «рекомендації» надходили, але суддя вирішував без особливого побоювання — виконувати їх або діяти за законом.

У нас будуть об’єктивні рішення, якщо судова система не декларативно, а реально стане незалежною від кого б то не було. Від держчиновника, що впливає на фінансування, і бізнесмена, здатного «отстегнуть» гроші не тільки на конверти, а й комп’ютер, машину для судді, котрий догодив йому.

Микола Шелест: — Хронічне недофінансування судів уже сьогодні перетворило деяких суддів і голів судів на шукачів спонсорів з метою забезпечити судовий процес технічними й іншими засобами, передбаченими чинним законодавством.

Ця небезпечна тенденція не сприяє посиленню боротьби з корупцією, а навпаки може стати її стимулятором за мовчазної згоди держави, яка обрала менш складний шлях — не виконувати вимоги ст. 130 Конституції України, відповідно до якої вона «забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів».

— Інакше кажучи, як я зрозумів, суддя має бути захищений у ступені, що дає змогу вершити правосуддя незалежно від будь-кого. Так само, втім, і будь-який громадянин повинен мати гарантовані права, які нікому не дано урізати заднім числом. У зв’язку із цим питання: як ви прокоментуєте окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і внесення змін у деякі законодавчі акти України», якими погіршено, як відомо, матеріально-соціальне забезпечення не лише суддів і працівників апарату судів.

Віталій Бойко: — Очевидно, прийнято, як і було обіцяно, явно соціальний бюджет. Зрозуміло, це потребує додаткових коштів або їх економії. Чомусь скоротити витрати запропоновано за рахунок недофінансування утримання держслужбовців і суддів. У тому числі пенсіонерів і відставників.

— Виходить за Володимиром Короленком, російським письменником: «Торжествуюча партія прагне по інерції, навіть відновлюючи одне право, — порушити інше. Торжество її переходить у насильство сваволі й помсти».

Віктор Кононенко: — Схоже, так. Ще 1992 року прийнято Закон України «Про статус суддів». Відтоді виконавча влада прагне обмежити їхні права. Але закон зворотної сили не має й ніхто не може погіршити соціальні й матеріальні гарантії громадян. Проте уряд уже третій рік зачіпає їх, незважаючи на рішення Конституційного Суду, які ігноруються.

Микола Цитович: — У зв’язку із цим виникає запитання, чи можуть відстояти свої права громадяни, які не працюють у держорганах і судах, якщо навіть судді, головне завдання яких — захист прав людини, не в змозі відстояти гарантії своєї незалежності.

Цей Кабмін лише продовжив хибну практику наступу на пільги, компенсації й гарантії громадян, розпочату в 2000-му. Торік Конституційний Суд визнав неконституційними окремі положення бюджетного закону на 2007 рік, що стосуються тих самих пільг і компенсацій. І що? Повернули їх медикам і педагогам, «чорнобильцям» і «афганцям», військовослужбовцям і працівникам культури, ветеранам війни нарешті?

Микола Шелест: — У таких умовах нинішній, як і попередні уряди, не ускладнюючи собі життя розв’язанням проблем, спростив порядок виплати щомісячної довічної допомоги суддям у відставці, всупереч чинному законодавству.

Може, державні мужі прямо вкажуть судовій владі, кому можна порушувати Конституцію і закони України, а кому ні?

— «Батьки» програми «Український прорив», яка передбачає й судову реформу, заявляють, що до її реалізації, зокрема, законотворчого процесу активно залучатимуть суддів. Чи затребувані, приміром, ваші знання, досвід і професіоналізм, шановні аксакали юриспруденції?

Віталій Бойко: — Особисто мене, члена Національної комісії зі зміцнення демократії й утвердження верховенства права й члена Національної Конституційної Ради до такої роботи залучають, звичайно. Але, вважаю, можливості працюючих суддів у підготовці законопроектів використовуються недостатньо. Особливо в частині реформування процесуального законодавства. Переконаний, що Верховний Суд України повинен мати право законодавчої ініціативи з питань, які належать до судочинства. Таке право зобов’язувало б законодавчий орган принаймні розглянути пропозиції вищого судового органу. Ну а ухвалення закону, змін і уточнень до нього — виняткові повноваження парламенту.

Віктор Кононенко: — Пропозицій з реформування судів останнім часом висловлюється багато. На мій погляд, це треба вітати. Однак реформа має проводитися не на догоду трьом гілкам влади. Головне завдання — вивести з-під впливу й контролю владних структур, у тім числі посадових осіб самої судової системи нашу Феміду. При цьому ми повинні чітко усвідомлювати, що мати незалежний і чесний суд — конституційне право громадян України.

Тому під час проведення судово-правових перетворень необхідно враховувати думку не лише професіоналів, а й платників податків, за рахунок яких існує держава.

Можливо, з цього приводу варто провести й референдум.

— Дякую за відверту розмову. Нехай щастить у всьому.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.